Постанова Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 820/10515/14

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 листопада 2018 року Київ справа №820/10515/14

адміністративне провадження №К/9901/2455/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А.,  Юрченко В.П.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу  

Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові

Міжрегіонального головного управління Міндоходів

на постанову Харківського окружного адміністративного суду у складі головуючого судді Зінченка А.В. від 09 липня 2014 року,

ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів:

головуючого Філатова Ю.М.,

суддів Бенедик А.П., Водолажської Н.С. від 12 серпня 2014 року

по справі за позовом Державного підприємства «Український державний центр по експлуатації спеціалізованих вагонів»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів

про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Державне підприємство «Український державний центр по експлуатації спеціалізованих вагонів» (далі - позивач/Підприємство) звернулося до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів (далі - відповідач/Інспекція), в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 28 лютого 2014 року № 0000134000, яким Підприємству визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 658 718 грн., у тому числі за основним платежем - 439 145 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 219 573 грн. та № 0000144000, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 217 000 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) на суму 108 500 грн.

Обґрунтовуючи позовну заяву, позивач зазначив, що висновки відповідача про порушення Підприємством положень податкового законодавства щодо фактичного нездійснення господарських операцій із постачальником та відсутності підстав для формування податкового кредиту з податку на додану вартість не відповідають фактичним обставинам та спростовуються наданими доказами.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 09 липня 2014 року, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 серпня 2014 року, позов задоволено; скасовано податкові повідомлення-рішення від 28 лютого 2014 року № 0000134000 та № 0000144000.

Суди першої та апеляційної інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, дійшли висновку, що позивач мав право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість з огляду на реальність здійснення господарських операцій та фактичне їх виконання.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Інспекція подала касаційну скаргу, в якій просила їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, відповідач послався на те, що операції між позивачем та його контрагентом ТОВ «ТД «Грейф» безпідставно розцінені судами як фактично здійснені, оскільки такі висновки зроблені судами без урахування усіх обставин справи. Зокрема, не враховано податкової інформації, яка міститься в акті Нововодолазької ОДПІ від 15 жовтня 2013 року про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ ТД «Грейф» щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків за червень, липень 2013 року та акті від 16 грудня 2013 року про проведення позапланової документальної перевірки, призначеної в ході досудового слідства за фактом ухилення ТОВ «ТД «Грейф» від сплати податків за ч. 3 статті 212 Кримінального кодексу України, якою встановлено нікчемність фінансово-господарської діяльності цього товариства з підприємствами-контрагентами. Такі висновки зроблені на підставі протоколів допитів директорів ТОВ «Анфея-Трейд», ТОВ «Южмаш Трейд», ТОВ «Метал-Інвест», ТОВ «С.К.В.Холдінг» про відсутність підприємницької діяльності.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09 вересня 2014 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Позивач у письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів попередніх інстанцій, які він просить залишити без змін, - обґрунтованими та законними.

В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Інспекцією за результатами проведеної документальної позапланової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість та з податку на прибуток по взаємовідносинам з ТОВ «ТД «Грейф» за період з 01 січня 2011 року по 01 грудня 2013 року складено акт №35/40-00-14/01056362/3 від 12 лютого 2014 року, за висновками якого встановлено порушення Підприємством вимог пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України та, як наслідок, заниження податку на додану вартість на суму 656 145,39 грн.

Висновки фахівців контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства вмотивовані тим, що господарські операції з контрагентом ТОВ «ТД «Грейф» (придбання сталі) не спричинили настання реальних правових наслідків з огляду на відсутність фізичних, технічних та технологічних можливостей до вчинення задекларованих господарських операцій у контрагента, що підтверджено актом Нововодолазької ОДПІ від 15 жовтня 2013 року про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ ТД «Грейф» щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків за червень, липень 2013 року та актом від 16 грудня 2013 року про проведення позапланової документальної перевірки, призначеної в ході досудового слідства за фактом ухилення ТОВ «ТД «Грейф» від сплати податків за ч. 3 статті 212 Кримінального кодексу України. Такими актами, відповідно, констатовано й відсутність цього платника за місцезнаходженням та неможливість в повному обсязі провести перевірку через відсутність частини документів бухгалтерського та податкового обліку, взято до уваги копії протоколів допитів директорів ТОВ «Анфея-Трейд», ТОВ «Южмаш Трейд», ТОВ «Метал-Інвест», ТОВ «С.К.В.Холдінг» про відсутність підприємницької діяльності та господарських відносин з ТОВ «ТД «Грейф».

На підставі акту перевірки Інспекцією 28 лютого 2014 року прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення: № 0000134000, яким Підприємству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 658 718 грн., у тому числі за основним платежем - 439 145 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 219 573 грн.; № 0000144000, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 217 000 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) на суму 108 500 грн.

Касаційний суд погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про невідповідність вимогам чинного законодавства оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з огляду на наступне.

Так, згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

У підпункті 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України наведено визначення податкового кредиту - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

У відповідності до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За визначенням статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частина перша статті 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування податкового кредиту виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності; наявності у покупця (замовника) належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.

Водночас наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв'язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це: не пов'язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності); фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій; видача податкової накладної особою, яка не є платником податку на додану вартість; відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів.

Аналіз реальності господарської діяльності здійснюється на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Відповідно до вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час вирішення спору судом першої інстанції) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податкові зобов'язання, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції до 15 грудня 2017 року), в силу яких кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Судами встановлено, що між Державним підприємством «Український державний центр по експлуатації спеціалізованих вагонів» (Покупець) і ТОВ «ТД «Грейф» (Продавець) було укладено договори поставки № ЦВСВ(ВМТП-13.558)ю від 27 березня 2013 року, № ЦВСВ(ВМТП-13.757)ю від 22 травня 2013 року, відповідно до яких позивачем отримані товари, що зазначені у специфікаціях до договорів (сталь: листи 5 мм ГОСТ 19903-74, листи 6 мм ГОСТ 19903-74, листи 7 мм ГОСТ 19903-74, листи 8 мм ГОСТ 19903-74) на загальну суму 3 936 872 грн., в т.ч. ПДВ 656 145,40 грн.

За висновками судів факт здійснення господарських операцій між Підприємством та ТОВ «ТД «Грейф» за вказаними договорами підтверджується первинними бухгалтерськими документами, а саме: видатковими накладними, рахунками-фактурами, податковими накладними, товарно-транспортними накладними, приходними ордерами, платіжними дорученнями. Документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», статті 44 Податкового кодексу України, пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості. Укладені правочини виконано сторонами в повному обсязі, без претензій та зауважень, господарські операції призвели до зміни в структурі активів платника податків.

Матеріали справи містять письмові пояснення представника позивача та інші докази здійснення поставки товару, в тому числі щодо перевезення товару силами та за кошти покупця, стосовно місця для зберігання товару, а також використання придбаного у ТОВ «ТД «Грейф» матеріалу в господарській діяльності Підприємства для ремонту (капітального та деповського) вантажних вагонів, такі як: копії свідоцтв про реєстрацію вантажних транспортних засобів, що перебувають у власності Підприємства, подорожніх листів вантажного автомобіля, актів приймання-передачі продукції, сертифікатів якості матеріалів, копії технічного паспорту на приміщення складу та державного акту на право постійного користування земельною ділянкою, копії норм витрат матеріалів та запасних частин на ремонт, накладних на переміщення товару та вимог цеху Підприємства для отримання матеріалу зі складу, звіту про виробничу діяльність з відміткою про виконання ремонту 2 925 вантажних вагонів.

У ході розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем, що спростовують позицію контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства щодо заниження податкових зобов'язань. Зокрема судами досліджено первинні документи, які згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України є підставою для податкового обліку та містять відомості, що у повній мірі відображають суть господарських операцій та підтверджують їх фактичне здійснення.

Доводи відповідача про нереальність господарських операцій з посиланням на акти про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента та про проведення позапланової документальної перевірки контрагента з посиланням на відомості про наявність протоколів допитів третіх осіб по ланцюгу постачання не заслуговують на увагу, оскільки такі акти лише констатують певні обставини, пов'язані з встановленням відсутності суб'єкта господарювання та/або його посадових (уповноважених) осіб за місцезнаходженням (податковою адресою), містять аналіз інформації отриманої з інформаційних баз контролюючих органів без дослідження первинних бухгалтерських документів по конкретних господарських операціях та узагальнений опис показів директорів третіх осіб без дослідження їх пов'язаності з позивачем. Такі обґрунтування контролюючого органу не можуть нівелювати право позивача на включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту, так як докази не містять об'єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства, а також аналізу первинних документів.

Контролюючим органом не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об'єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Згідно із статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Враховуючи встановлені обставини справи, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивач має та надав суду відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності свідчать про фактичне вчинення господарських операцій, натомість доводи контролюючого органу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

У ході розгляду справи платником податків з огляду на приписи процесуального закону, що діяв на момент прийняття оскаржуваного рішення, підтверджено належними та допустимими доказами правомірність формування податкового кредиту за реально вчиненими господарськими операціями.

Судами попередніх інстанцій в повній мірі встановлено фактичні обставини справи, досліджено господарські операції позивача з зазначеними вище контрагентом, за яким підприємством було сформовано свій податковий облік, та надано об'єктивний та обґрунтований їх аналіз з урахуванням доводів, наведених контролюючим органом, у зв'язку з чим відсутні підстави вважати, що обставини справи встановлено не повно чи неправильно, а отже і наведені скаржником доводи в касаційній скарзі щодо цього не спростовують правильних по суті висновків судів попередніх інстанцій.

Доводи ж касаційної скарги не містять інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені (наведені) в акті перевірки, запереченнях на позовну заяву та апеляційній скарзі, з урахуванням яких суди попередніх інстанцій вже надавали оцінку встановленим обставинам справи.

Таким чином, суди дійшли обґрунтованого висновку про необхідність скасування оскаржуваних податкових повідомлення-рішення від 28 лютого 2014 року № 0000134000, № 0000144000 та прийняли рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд, враховуючи норми Податкового кодексу України, дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому касаційну скаргу відповідача слід залишити без задоволення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною третьою статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів залишити без задоволення , а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 09 липня 2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 серпня 2014 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя С.С. Пасічник

Судді Верховного Суду І.А. Васильєва В.П. Юрченко