Зняття обмеження мінімального розміру орендної плати – законодавча ініціатива (за законопроектом № 4978)

Законопроектом передбачається внесення змін до пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України (далі – ПК України):

  • 288.5. Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

 

Тобто законодавці пропонують виключити законодавче обмеження мінімального розміру орендної плати за землі державної та комунальної власності та надати відповідні повноваження по його встановленню органам місцевого самоврядування.

 

Висновки:

1. Орендна плата за землі державної та комунальної власності відповідно до статті 10 ПК України є обов’язковим місцевим податком. Це означає, що надходження від сплати даного податку повністю ідуть до відповідних місцевих бюджетів, що передбачено статтею 64 БК України. Тобто кошти від сплати орендної плати є потужним інструментом розвитку територіальних громад. Зняття обмеження мінімального розміру орендної плати може негативно вплинути на обсяг поступлень від сплати даного податку до місцевих бюджетів.

 

2. У законодавстві України закріплений принцип платності використання землі. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка (частина 1 статті 206 ЗК України). Згідно зі статтею 92 ЗК України право оренди земельної ділянки – це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Таким чином, оренда землі, як одна з форм її використання, є платним строковим правовідношенням. Даний факт особливо стосується плати за оренду земель державної та комунальної власності, так як дані правовідносини мають подвійну, приватну та публічну природу. Це означає, що особливості встановлення та розмір орендної плати як податкового платежу за такі земельні ділянки регулюється нормами податкового та цивільного законодавства. Тобто чинне законодавство передбачає обов’язкову плату за користування земельними ділянками державної та комунальної власності, яка справляється у вигляді податку. При цьому законодавець не встановив можливе звільнення від сплати орендної плати в Податковому кодексі, тобто будь-які пільги зі сплати даного податку відсутні.

Запропонований законопроект, у свою чергу, передбачає повне зняття обмеження на встановлення мінімального розміру орендної плати. Це означає, що потенційно місцеві ради можуть встановити ставку податку на рівні 0 відсотків від нормативної грошової оцінки землі (далі – НГО). Таким чином вказане вище спричинить порушення принципу платності використання землі в Україні.

Даний факт також протирічить ідеї норми 12.3.5 ПК України, яка передбачає «захисний» механізм надходжень до місцевих бюджетів коштів від сплати орендної плати. Адже у випадку її невстановлення місцевими радами, орендна плата справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю. Тобто законодавець вирішив гарантувати стабільні надходження до бюджету від сплати даного обов’язкового місцевого податку. Можливість встановлення ставки податку на рівні 0 відсотків від НГО не сприяє реалізації такого підходу.

 

3. Як вже зазначалось, податкове законодавство не містить пільгового режиму сплати орендної плати за землі державної та комунальної власності. При цьому в порівнянні із існуючим мінімальним розміром податку, який становить 3 відсотки від НГО, встановлення зниженої ставки податку або встановлення її на рівні 0 відсотків від НГО може розглядатись як надання податкової пільги у розумінні статті 30 ПК України. Відповідно до статті 103 БК України надання державою податкових пільг, які зменшують доходи місцевих бюджетів, має супроводжуватися наданням додаткової дотації з державного бюджету місцевим бюджетам на компенсацію відповідних втрат доходів місцевих бюджетів. Тобто зменшення надходжень від сплати орендної плати спричинить додатковий тиск на Державний бюджет України. Зважаючи на це, фінансово-економічне обґрунтування доцільності прийняття законопроекту його авторами, відповідно до якого реалізація законопроекту не потребує додаткових витрат з Державного бюджету України, ставиться під сумнів.

 

4. Метою даного законопроекту визначено: «в умовах децентралізації повноважень надання можливості органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування безпосередньо на місцях встановлювати розмір орендної плати за землю», зважаючи на виключення законодавчого обмеження її розміру. Проте такий підхід до встановлення елементів місцевих податків та зборів закріплений у Податковому кодексі чи не з моменту його прийняття і зняття обмеження на встановлення нижньої граничної ставки податку не має відношення до обсягу повноважень органів місцевого самоврядування у сфері встановлення місцевих податків та зборів.  Відповідно до статті 12 Податкового кодексу України ще в редакції від 02.12.2010 року місцеві ради при встановленні місцевих податків та зборів поряд з іншими елементами податку обов’язково визначали і його ставку.

 

5. Прийняття даного законопроекту спричинить порушення принципу стабільності податкового законодавства, закріпленого підпунктом 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК України, що передбачає неможливість внесення змін до будь-яких елементів податків та зборів пізніше, як за 6 місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватись протягом бюджетного року. Автори ж законопроекту передбачили набрання ним чинності з наступного дня після його опублікування. Неврахування законодавцями строків внесення змін до податкового законодавства є не тільки порушенням норм національного законодавства, а й ігноруванням практики Європейського суду з прав людини, який неодноразово вказував на необхідності дотримання законодавцями засади визначеності законодавства, тобто забезпечення його доступності, якості, передбачуваності та відповідності законним соціальним очікуванням громадян.  

 

Підсумовуючи, можна зазначити, що чергова законодавча ініціатива, яка за своїм змістом направлена на забезпечення добробуту та зменшення податкового тиску на землекористувачів, не враховує усієї складності та багатоаспектності даних правовідносин та пропонує однобічний підхід до вирішення питання лібералізації податкового режиму для орендарів земельних ділянок державної та комунальної власності.

 

Аналітик TaxLink

Іван Пшик

Попередня стаття Наступна стаття
comments powered by HyperComments