Зловживання правами у податкових правовідносинах: проблеми, реалії, сподівання

Межі ухилення від сплати податків; зловживання процесуальними правами в податкових спорах; новітні судові доктрини як засіб протидії зловживанню податковими правами; поліцейська шикана в податкових правовідносинах; нові кроки у впровадженні антиBEPS в країнах Євросоюзу; проблеми регулювання трансфертного ціноутворення в Україні – не повний перелік питань, які розглянули експерти під час ІІ Міжнародної конференції  «Зловживання правами у податкових правовідносинах», організованої Асоціацією податкових радників спільно з Асоціацією адміністративних суддів, Національною асоціацією адвокатів України та платформою податкових знань “TaxLink”.

Так, за словами почесного президента ЮК «Jurimex», експерта TaxLink, члена Європейської асоціації податкових професорів, президента Асоціації податкових радників, доктора юридичних наук, професора Данила Гетманцева, нещодавно новий Верховний Суд прийняв деякі рішення щодо справ доволі цікавої категорії. Вони стосувалися операцій з фіктивними фірмами та порушень контрагентів.

Професор навів Постанови Верховного Суду від 16.01.2018 у справі 2а-7075/12/2670, від 18.01.2018 у справі 805/6031/13-а та від 25.01.2018 у справі 2а-4259/12/1070, які містять різні підходи до вирішення податкових спорів. «Такі висновки Верховного Суду свідчать про неоднакові підходи до проблеми одного характеру. Мова йде про те, що наші висновки (незалежно від того, чи це є судові висновки, адвокатів у певній справі чи науковців) повинні бути логічно обґрунтованими і виходити з тих висновків і тих правових позицій, які існували до цього. Вони повинні бути логічно взаємоповязані. Сьогодні ми хочемо у такому складному питанні, яким є зловживання правами (питання, яке пронизує собою усі податкові відносини), віднайти логічні конструкції, підходи, які є актуальними і прийнятними для правозастосування. Ми проти того, щоб визначити певні судові доктрини раз і назавжди. Доктрини є рухомим інструментом, який змінюється з часом, але ми повинні розуміти, чому суд приймає те, чи інше рішення. Ми повинні мати підстави для власних дій і власних рішень», - зазначив експерт.

За словами к.ю.н., віце-президента Асоціації податкових радників, віце-президента Всеукраїнської  асоціації адміністративних суддів, доцента кафедри адвокатської майстерності та міжнародної судової практики Академії адвокатури України Наталії Блажівської, конференція є логічним продовженням міжнародної співпраці в колі суддів, науковців, адвокатів. «Тема сьогоднішнього заходу стала результатом обговорень, що відбувалися у жовтні у Вищому адміністративному суді Польщі. Тема конференції є спільною, актуальною та важливою для усіх країн. Ми маємо обговорити практичні аспекти виявлення проблемних моментів зловживання правами у податкових правовідносинах, як це відбувається на практиці іноземних країн. За результатами конференції міжнародні експерти візьмуть участь у робочій групі, яка розпочала свою роботу в Асоціації податкових радників  і має назву «Вироблення критеріїв належної обачності».

Сьогодні, коли ми говоримо про необхідність вдосконалення судової практики, відшліфовування деяких підходів, ми не можемо обійтися без докрини, без того, що у податкових правовідносинах так чи інакше ми маємо дуже детально аналізувати проблематику, яка буде стосуватися того, чи належно діяв наш платник. Сьогодні ми аналізуємо проблематику зловживання правами у податкових правовідносинах крізь призму досвіду Австрії та Польщі. Це важливий для нас досвід, тому що це ті країни, які першими впроваджують усі новели, що стосуються глобальної трансформації податкового законодавства, метою якого є передусім уніфікація податкових норм з тим, щоб у кожній країні ми мали єдиний підхід. Це дуже велика, комплексна, глобальна робота. Ми знаємо, що Україна досить ефективно впроваджує прийняті на себе кроки BEPS. Безумовно, на цьому шляху ми стикаємося з труднощами, але ми їх долаємо, аналізуючи судову практику інших країн», - зазначила суддя.

Межі ухилення від сплати податків та агресивного податкового планування проаналізував д.ю.н., директор з академічних питань Міжнародного бюро фіскальної документації (IBFD), професор Віденського університету економіки і асоційований професор Університету Салерно Паскуале Пістоне.

У межах доповіді було детально висвітлено та проаналізовано питання: уникнення від сплати податків (податкова оптимізація); шкідливих податкових практик; класифікації положень щодо протидії уникненню від сплати податків; можливі межі уникнення у національному податковому праві.

За словами професора, уникнення сплати податків (податкова оптимізація) характеризується трьома елементами:

- невідповідністю між формою і суттю (операцій/угод) з метою отримання податкової вигоди;

- здійсненням операцій, позбавлених розумної економічної мети;

- наявним наміром уникнути сплати податку.

Положення щодо протидії уникненню сплати податків експерт класифікує за такими типами:

- GAARs (General anti-avoidance rules) – загальні правила боротьби з уникненням сплати податків, характеризуються широкою сферою застосування;

- TAARs (targeted anti avoidance rules) – цільові правила боротьби з уникненням сплати податків, застосовуються до певних видів операцій;

- SAAR (Specific Anti-Avoidance Rules) – спеціальні правила боротьби з уникненням сплати податків, застосовуються до вузького кола операцій.

Аналізуючи реакцію ЄС на уникнення від сплати податків , професор зазначає, що її можна розділити на 2 етапи: до прийняття Директиви щодо уникнення сплати податків (The Anti Tax Avoidance Directive - ATAD ), і після її прийняття.

«До прийняття ATAD країни-члени ЄС можуть вирішувати, чи впроваджувати і як впроваджувати GAARs, TAARs, SAAR. Однак у разі застосування таких положень щодо протидії уникненню оподаткування країни мають дотримуватися вимог права ЄС. Після прийняття ATAD країни повинні трактувати уникнення сплати податків (податкову оптимізацію) відповідно до положень ATAD», - зазначає пан Пістоне.

Щодо розмежування уникнення сплати податків (податкової оптимізації) та агресивного податкового планування професор зазначає, що їх можна розділити за деякими елементами.

«Уникнення (оптимізація) характеризується трьома елементами: невідповідністю між формою і суттю (операцій/угод) з метою отримання податкової вигоди; здійсненням операцій, позбавлених розумної економічної мети; наявним наміром уникнути сплати податку. Здебільшого відображає наявність шкідливих податкових практик.

Агресивне податкове планування характеризується такими елементами: використання відмінностей у правовому регулюванні, що наявні у різних юрисдикціях з метою отримання податкових переваг (вигод); неспівпадіння між правами юрисдикції на оподаткування та місцем генерації доходу (доданої вартості); вигоди від «подвійного неоподаткування». Шкідливі податкові практики не наявні в котрійсь із юрисдикцій», - резюмує експерт.

Валентина Юрченко, к.ю.н., суддя Касаційного адміністративного суду Верховного Суду проаналізувала основні аспекти зловживання процесуальними правами в податкових спорах. Суддя відзначила, що новий Верховний Суд почав працювати за новим Кодексом адміністративного судочинства України, стаття 45 якого чітко регулює питання зловживання процесуальними правами. «Якщо уважно прочитати цю статтю, то вбачається, що законодавець передбачив усі випадки, які траплялися у судовій практиці. Зокрема, це неодноразове подання апеляційної чи касаційної скарги. Зараз у кодексі чітко зазначено, що це може бути розцінено як зловживання процесуальними правами. У цьому контексті нам цікава практика ЄСПЛ. Я промоніторила реєстр судових рішень ЄСПЛ і не знайшла жодного рішення з цього питання. Норми Конвенції про права людини дозволяють ЄСПЛ визнати заяву неприйнятною якщо вона подана з метою зловживання своїми правами. Цікаво знайти цю практику для того, щоб застосовувати її у національній практиці. Це дуже важливо, оскільки і я особисто, і усі судді стикалися з проблемою зловживання своїми процесуальними правами. Я впевнена, що на початку своєї кар’єри зловживали своїми правами усі», - каже суддя.

При цьому пані Юрченко акцентувала увагу присутніх на зловживанні процесуальними правами суб’єктів владних повноважень, зазначивши, що сьогодні податкові органи масово допускають процесуальні порушення. «Наприклад, хто не стикався з проблемою, коли податковий орган в акті перевірки, зазначаючи про нереальність господарської операції, перераховує майже усі первинні документи, які тільки можуть існувати (податкова накладна, видаткова накладна, акти приймання-передавання, товарно-транспортні накладні – майже усе). І робить висновки про те, що це нереальна господарська операція. Чому? Ви можете пояснити у судовому засіданні? Звісно, суди задовольняють позов, справа доходить до касаційної інстанції. Викликаємо у судове засідання податковий орган, відповідь одна: така наша позиція. А на мій погляд – це виключно зловживання своїми процесуальними правами», - зазначає Валентина Юрченко.

Стаття 249 КАСУ надає можливість суду реагувати на такі випадки зловживання окремим ухвалами. Утім видати окрему ухвалу у таких випадках не так просто, оскільки у касаційній скарзі є посилання на норми матеріального та процесуального права. «Як зазначити, що це було зловживання? Хоча ми всі розуміємо, що це було зловживання. У статті 249 КАСУ також зазначено про те, що можна направити окрему ухвалу на адресу адвоката, який зловживає своїми правами, на адресу прокурора, на адресу субєкта владних повноважень. На мій погляд, це не зовсім дієвий механізм. Саме тому нам цікава практика ЄСПЛ, який повертає заяву, якщо вона подана з метою зловживання правами. Я знайшла рішення ЄСПЛ, де він зазначає, що таке в розумінні ЄСПЛ зловживання процесуальними правами. Це перекручення фактів. Тобто умисне подання позову, або у випадку, якщо це податковий орган, – умисне перекручення фактів. Умисне неподання інформації, яка має значення для розгляду справи, – також може бути визнано зловживанням процесуальними правами. Національним судам також дано право, якщо ми бачимо зловживання процесуальними правами, залишити позовну заяву без розгляду або повернути її. Це чітко передбачено статтею 45 КАСУ. Але прикро, що цієї норми немає в загальних статтях. Крім того, законодавець, на мою думку не дуже влучно зазначив підстави для залишення такої заяви без розгляду, вживши такі терміни, як оціночне поняття, завідомо умисне подання необґрунтованого позову, або штучне умисне подання. На моє переконання, щоб довести, що це завідомо безпідставний позов, треба на засіданні розглянути цей позов, а тоді коли він вже буде розглянутий, не буде підстав його повертати чи залишати без розгляду. А ці всі обставини можна тільки зазначити в мотивувальній частині, як підстави у відмові в задоволенні позовних вимог. Законодавець намагався запобігти зловживанню цими процесуальними правами, але поки що не зовсім вдало», - резюмує суддя.

Зі свого боку Сергій Верланов, к.ю.н., партнер АО «Саєнко Харенко», віце-президент Асоціації податкових радників проаналізував міжгалузевий підхід зловживання правами у податкових правовідносинах. Так, за словами доповідача, загалом, протягом 2017 року підрозділами аудиту ДФС порушникам законодавства донараховано грошових зобов’язань на суму 26,6 млрд грн.

«Основним порушенням, що допускали перевірені платники податків, було завищення податкового кредиту та валових витрат внаслідок їх формування за операціями із «сумнівними» суб’єктами господарювання. Завдяки таким схемам легалізуються товари невідомого походження, документально оформлюється придбання неіснуючих товарів чи реально не наданих послуг (оформлення безтоварних операцій) з віднесенням їх вартості на витрати та, як наслідок, заниженням бази оподаткування податком на прибуток», - зазначає експерт.

При цьому він відмітив, шо «безтоварні господарські операції» в українській податковій практиці – це основний вид порушення (зловживання); підстава для податкових донарахувань; тема для правових дискусій; сфера змін у правових підходах.

Аналізуючи зміну правових підходів до вирішення (врегулювання) спорів стосовно безтоварних операцій, пан Верланов зазначив, що до 2011 року мала місце спроба поєднання норм господарського/цивільного з податковим законодавством (безтоварність = нікчемність, яка не потребує судового рішення; нікчемність – спірне питання (чіткі критерії відсутні))

З 2011 р. до 2015 р. спостерігалося відокремлення податкового від інших видів законодавства (у т. ч. відхід від концепції нікчемності). І як наслідок, формування (узагальнення) підходів, властивих лише податковим спорам:

- узагальнення переліку доказів для підтвердження товарності (щодо руху активів і т. д.);

- оцінка сукупності доказів, без виокремлення окремих із них (у т. ч. судових рішень в інших справах);

- поступовий розвиток концепції належної обачності в поєднанні з принципом індивідуальної відповідальності (платник не несе відповідальності за незаконні дії інших осіб).

Після 2015 року податкове законодавство все ще залишається відокремлене від інших видів законодавства. Однак сформована практика (оцінка сукупності доказів, належна обачність, індивідуальний характер відповідальності) уточнюється Концепцією щодо статусу «фіктивного підприємства», який «несумісний з легальною діяльністю» (Постанова ВСУ від 31.12.2015 у справі № 826/15034/14).

Загалом пан Верланов каже, що практика вирішення спорів щодо «безтоварності операцій» не враховує вимог інших галузей законодавства.

«Безпосередньо податкове законодавство не оперує поняттями безтоварності, фіктивності, нереальності та не встановлює правил для вирішення спорів, які їх стосуються. При цьому податкове законодавство не містить підстав для ізоляції податкових спорів від положень законів з інших галузей (цивільного, господарського, кримінального). Тому до спорів про «безтоварність операцій» слід застосовувати норми різних галузей та враховувати:

- принцип індивідуального характеру відповідальності та існування презумпції правомірності правочину;

- без рішення суду про визнання правочину недійсним (фіктивним) немає підстав стверджувати про безтоварність, спрямовану на зменшення податкових зобов'язань;

- що стаття 205 Кримінального кодексу України передбачає відповідальність за фіктивне підприємництво, а не впроваджує інститут фіктивного підприємства;

- що злочин, передбачений 205 Кримінального кодексу України, вважається закінченим з моменту створення/придбання підприємства, тобто вирок за такою статтею стосується саме моменту такого створення, а не подальшої діяльності», - резюмував експерт.

Керівник практики податкового права ЮК “Jurimex”, CEO Taxlink, член Асоціації податкових радників Віта Форсюк, розкрила проблемні аспекти судових доктрин як засобу протидії зловживанню правом у податкових правовідносинах.

Так, за словами пані Форсюк, використання в цілях мінімізації податків неадекватних юридичних конструкцій для оформлення господарської операції розглядається як зловживання правом у податкових правовідносинах. Зловживання має місце тоді, коли обране сторонами юридичне оформлення відносин, оцінене з урахування цілей сторін, не відповідає досягнутій цілі, слугує тільки зниженню податкових платежів і не може бути виправдане економічною чи іншою неподатковою необхідністю.

Серед іншого, Віта Форсюк акцентувала увагу на критеріях Європейського суду щодо зловживань правами у податковому праві: формальна відповідність дії платника податків, направлених на отримання податкової вигоди, вимогам національного та європейського законодавства;

надання платникові податкових вигод суперечить цілям, що встановлені в європейському та національному законодавству; наявність об’єктивних факторів, що явно свідчать – основною ціллю платника податків є отримання податкової вигоди.

Серед типів недобросовісних дій у податковому праві CEO Taxlink навела:

- зловживання суб’єктивними правами, що слідують із приватно-правової сфери (використовуються платниками). Яскравий приклад – укладення платником цивільно-правових договорів замість трудових;

- зловживання власне податковими правами (притаманні для податкових органів). Яскравий приклад – направлення платнику  податків повідомлення про проведення перевірки та копії наказу лише в день проведення перевірки.

Аналізуючи засоби запобігання зловживанню правами у податкових правовідносинах, пані Форсюк назвала законодавчі обмеження (GAAR, SAAR); судові доктрини (пріоритет сутності над формою, ділова мета, добросовісний платник, інші); організаційно-технічні заходи (обмін інформацією; попереднє погодження складних транзакцій; попереджувальні заходи щодо податкових консультантів).

При цьому експерт зазначила, що судова доктрина – усталений у судовій практиці типовий підхід до вирішення судових справ. Сюди входять: стандарт оцінки доказів; розподіл тягара доказування; визначення предмета доказування; визначення засобів доказування.

Також пані Форсюк роз’яснила механізм формування і застосування  судової доктрини та проаналізувала, чи варто закріплювати положення доктрин на рівні законодавства?

«Судова доктрина повинна бути гнучкою, адекватною та «живою». Це дозволить їй виконувати функцію засобу протидії зловживанню правом. Ні в якому разі вона не повинна бути ще одним нормативно-правовим актом, положення якого бездумно кочують з одного судового рішення в інше, або ж інструментом реалізації гіперболізованих фіскальних амбіцій держави. Необхідно розвивати судову доктрину, яка б дозволила протидіяти зловживанням повноваженнями з боку контролюючих органів », - зазначила експерт.

Про інструменти протидії ухиленню від оподаткування в польському податковому законодавстві розповіли судді Фінансової палати Вищого адміністративного суду Польщі Кшиштоф Вінярскі та Томаш Коляновскі.

Так, у Польщі основними наслідками ухиляння від оподаткування є конфлікт з державними інтересами в широкому розумінні цього слова (тут ідеться не лише про поточні бюджетні надходження, але й про інші параметри, наприклад: працевлаштування, інвестиції, внутрішня безпека, стабільність біржових операцій тощо) та порушення правил ринкової конкуренції.

Як ідеться у вироку ВАС Польщі від 16 грудня 2005 р (справа номер II FSK 82/05), податкові органи не мають підстав на базі податкового законодавства ставити під сумнів правомочності укладених угод,  навіть якщо їхньою метою є зменшення податкового навантаження. Прагнення сплачувати якомога нижчі податки правом не забороняється; воно є певною мірою «природним» правом кожного платника податків. Це в компетенції податкових органів, а згодом адміністративного суду оцінювати, наскільки правомочно (відповідно до чинного законодавства) ці прагнення реалізовуються конкретним суб'єктом.

Згідно зі статтею 119a Податкового кодексу ухиляння від оподаткування визнається таким, коли одночасно виконуються 3 умови: вчинена дія має на меті перш за все досягнення податкової вигоди; така вигода за цих обставин суперечить меті положення податкового законодавства; метод діяльності був штучний.

«Під ухилянням від оподаткування в широкому розумінні слід розуміти всі форми активності платників податків, які ведуть до розмивання/ерозії/ податкової бази (ВEPS), тобто – наприклад, у випадку прибуткових податків – до пред'явлення для потреб застосування відповідної податкової ставки менших, від фактично отриманих (від реального стану) доходів, у т. ч. шляхом застосування механізмів, які називають зловживанням або обходом податкового законодавства», - каже Кшиштоф Вінярскі.      

При цьому він відмічає, що про зловживання правом у Польщі можна говорити у випадку, коли одночасно виконуються 2 критерії/умови:

- транзакції формально відповідають критеріям/умовам, що передбачені відповідними положеннями шостої директиви і національного законодавства, яке транспонує цю директиву, але їхнім (транзакцій) наслідком є отримання податкової вигоди, надання якої суперечить цілям вищезгаданих правових положень;

- із загалу об'єктивних обставин також повинно випливати, що основною метою цих транзакцій є отримання податкової вигоди. 

«Наслідком виявлення зловживання правом має бути передефініювання проведених транзакцій так, щоб відтворити ситуацію, яка мала б місце, якщо б не було здійснено транзакцій, які становлять зловживання», - додає суддя.

Відповідно до статті 58 Цивільного кодексу Польщі юридична дія, що суперечить законові або має на меті обхід закону, є недійсною, якщо відповідне положення передбачає інші наслідки, за умови, що відповідне положення передбачає інші наслідки, зокрема такий, що замість недійсних положень юридичної дії набувають чинності відповідні положення закону.

«Насправді положення, що регулюють протидію ухиленню від оподаткування (статті 119a i наступні Податкового кодексу) набули чинності від 15 липня 2016 року. Однак у правовій ситуації, що мала місце до цього дня, податкові органи (в рамках встановлення фактичного стану) мали у своєму розпорядженні інструмент передефініювання виду юридичної дії, порівняно з тією, яка була вказана платником податків, якщо інший характер такої операції випливав з її змісту, намірів сторін та цілей. Такі можливості гарантувала і надалі гарантує стаття 199a § 1 Податкового Кодексу», - зазначає пан Вінярскі.

Відповідно до статті 199 частини третьої Податкового кодексу Польщі, якщо з доказів, зібраних у процесі провадження, зокрема із зізнань сторони, за умови, що сторона не відмовляється давати зізнання, виникають сумніви щодо існування або відсутності правовідносин або права, з яким пов'язані податкові наслідки, податковий орган звертається до суду загальної юрисдикції стосовно встановлення існування або неіснування правовідносин чи права.

Встановлення правових податкових фактичних станів справ належить до виключної компетенції податкових органів. Положення статті 199a § 3 Податкового кодексу не звільняє органи від зобов'язання кваліфікування подій/випадків на основі податкового законодавства та оцінки їх наслідків у податковому законодавстві. Орган не приймає рішення щодо дійсності цивільно-правової угоди, тому що не має на це права. Однак орган може визнати, що конкретні дії фактично призводять або не призводять до наслідку у сфері податкового права. Упроцесі здійснення провадження податкові органи визначають реальний (фактичний) перебіг транзакцій між учасниками господарського обороту, оцінюючи податкові наслідки установленого фактичного стану.           

Володимир Чижиков, старший менеджер KPMG in Ukraine виступив із доповіддю «Постійні представництва: погляд BEPS». Доповідач нагадав присутнім, що контрольованими операціями є операції, які здійснюються між нерезидентом і його постійним представництвом (ПП), якщо обсяг таких операцій перевищує 10 млн грн на рік.

Прибуток ПП розділяється на: самостійно визначений нерезидентом т. зв. «прямим методом»; визначений «непрямим методом» (з використанням коефіцієнта 0,7); визначений на підставі окремого балансу ПП.

За словами доповідача, на практиці більшість платників використовують «прямий метод», прирівнюючи дохід ПП до суми його фінансування, або «непрямий метод» (з використанням коефіцієнта 0,7). Такий підхід не дозволяє обґрунтувати отриманий прибуток для цілей ТЦУ.

Базовий принцип BEPS каже, що прибуток ПП – це прибуток, який отримало б ПП, якби було окремою незалежною компанією, яка виконувала ту ж (подібну) діяльність в тих же (подібних) умовах, враховуючи функції ПП, задіяні активи і ризики.

«По суті підхід ОЕСР відповідає методу визначення прибутку на підставі окремого балансу ПП і принципу «витягнутої руки», - каже пан Чижиков.

При цьому він відмічає, що оптимальним варіантом для ПП за ТЦУ буде: проведення функціонального аналізу (ФА) (ідентифікація функцій, активів і ризиків ПП); визначення/підтвердження доходів нерезидента, отриманого за допомогою ПП; розрахунок/обгрунтування частки прибутку ПП з урахуванням результатів ФА і використанням методології ТЦУ (стаття 39 Податкового кодексу України).

Зі свого боку Світлана Буряк, науковий співробітник Наукового Дослідницького інституту Австрійського і Міжнародного оподаткування Віденського університету економіки і бізнесу, проаналізувала питання трансфертного ціноутворення як рішення для проблем оподаткування цифрової економіки.

Так, за словами доповідачки, швидкий розвиток нових транснаціональних цифрових компаній (Amazon, Facebook, Uber, Airbnb, Blablacar, Google та ін.) кидає нові виклики цифровій економіці у сфері міжнародного оподаткування. Однією з проблем тут є відсутність концепції цифрового постійного представництва (як визначити нексус, суму доходів?).     

Пані Буряк відмічає, що сьогодні багато країн, таких як Індія, Італія, Великобританія, Франція, вже розробили свої міри оподаткування цифрових транзакцій. Такими мірами є урівнюючий збір та податок з джерела. «Утім такі міри є не уніфіковані, тут немає єдиного підходу на глобальному рівні. Такі міри можуть призвести до подвійного оподаткування різних юрисдикцій. Ми вважаємо, що немає необхідності у створенні нового податку на такі транзакції. У той час як правила трансферного ціноутворення у змозі вирішити на глобальному рівні проблеми оподаткування цифрової економіки», - зазначає вона.

За словами доповідачки, аналіз ланцюжка створення цінності (Value Chain Analysis) повинен стати вирішальним для визначення концепції цифрового постійного представництва. «Це значить, що цифрове постійне представництво повинно створюватися тільки у тій юрисдикції, у якій створюється додаткова цінність для компанії. У цьому випадку цінність визначатиметься як додатковий дохід для компанії або створення додаткових унікальних якостей продукту цієї компанії. Далі йде функціональний аналіз, тобто аналіз функцій, активів та ризиків. Такими новими активами можуть виступати дані про користувачів (клієнтів) і активні користувачі (нові ресурси цифрових компаній і новий нексус для визначення цифрового постійного представництва). Правила трансферного ціноутворення повинні визнати інформацію новим активом цифрових гігантів», - впевнена експерт.

Тетяна ПАШКОВСЬКА,

журналіст TaxLink

 

 

Попередня стаття Наступна стаття