ВС щодо визначення розміру процентів за користування чужими коштами

Аа Аа

У справі № 910/10156/17 від 10 квітня 2018 року Велика палата Верховного Суду (далі – ВС, Суд) розглянула питання застосування аналогії закону (стаття 1048 Цивільного кодексу України) у справах про стягнення відсотків за користування чужими коштами.

У рамах іншого судового провадження було визнано недійсним договір купівлі-продажу акцій, укладений між Київською міською радою (далі – КМР) та фінансовою компанією (далі – ФК). КМР повинна була повернути ФК отримані на виконання договору грошові кошти як безпідставно набуте майно. Проте КМР повернула кошти із затримкою в майже 3 роки, а тому ФК звернулася з позовом до суду про стягнення з КМР процентів за користування чужими грошовими коштами. Суди  задовольнили позовні вимоги у повному обсязі і присудили стягнути проценти за користування чужими грошовими коштами за період з 25 вересня 2009 року по 23 грудня 2014 року (перший період нарахування процентів). Згодом ФК знову звернулася з аналогічним позовом про стягнення процентів за другий період. Суди першої та апеляційної інстанцій позов задовольнили. В основу прийнятих рішень суди поклали застосування аналогії закону (стаття 1048 Цивільного кодексу України). Тобто до правовідносин, які склалися між сторонами внаслідок безпідставного збереження грошових коштів, за аналогією закону застосовувались положення, які стосуються договору позики і визначають розмір процентів на рівні облікової ставки Національного банку України.

Проте ВС дійшов висновку про відсутність підстав для застосування аналогії закону, оскільки такі правовідносини не є подібними.

ВС зазначив, що термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше – це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (наприклад, договір позики). Друге значення – прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

У першому випадку варто застосовувати положення частини другої статті 1048 ЦК України, які визначають розмір відсотків за користування грошовими коштами у на рівні облікової ставки НБУ, а в другому – положення частини другої статті 625 ЦК України, відповідно до яких боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки неправомірна поведінка КМР порушила виконання позадоговірного грошового зобов'язання, то у разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, застосуванню підлягають саме положення частини другої статті 625 ЦК України.

Таким чином, Суд підсумував, що висновки судів про необхідність застосування до спірних відносин положення частини першої статті 1048 ЦК України за аналогією закону, аби визначити розмір процентів, є помилковими, адже, по-перше, у цій справі йдеться про неправомірну поведінку боржника (у той час як частина перша статті 1048 ЦК України застосовується у випадку правомірної поведінки), а по-друге, у законодавстві немає прогалини у цій частині (правовідносини врегульовані статтею 625 ЦК України).

Попередня стаття Наступна стаття