ВС про встановлення транспортного податку та податку на нерухоме майно: позиція незмінна

Протягом листопада 2018 року Верховний Суд (далі – ВС) розглянув декілька однотипних спорів щодо належного дотримання процедури встановлення місцевих податків (податку на майно, зокрема в частині транспортного податку та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) у 2015 році.

Так, у постанові від 14.11.2018 у справі № 804/2735/17  та у постанові від 13.11.2018 у справі № 820/5281/17 ВС підтвердив свою вже висловлювану ним раніше позицію, що місцеві ради отримали повноваження щодо встановлення транспортного податку, податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, лише в 2015 році (оскільки саме з цього року було запроваджено новий податок – податок на майно), відповідно справляння відповідного податку у 2015 році було неможливим.

Аналогічна правова позиція, вже висловлювалась ВС, та міститься у постановах від 31.10.2018 у справі № 805/2527/16-а, від 04.04.2018 у справі № 826/4263/16 та ін.

Нагадаємо, що Законом України від 28.12.14 № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» було запроваджено новий місцевий податок, а саме податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок, податок на майно, відмінне від земельної ділянки, та плата за землю.

Підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України (далі – ПК України) регламентовано порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Зазначені рішення офіційно оприлюднюються відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

ВС нагадав, що прийняті і опубліковані впродовж 2015 року рішення щодо встановлення транспортного податку, податку на нерухоме майно не могли бути застосовані в 2015 році. Такі рішення могли передбачати плановим тільки 2016 рік, і саме з цього періоду податок міг вважатися встановленим місцевою радою.

Оскільки цю категорію справ вже можна вважати доволі обговорюваною, зупинимося на позиціях, висловлюваних сторонами та Судом.

Аргументи ВС

Основним аргументом ВС є неможливість збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом.

Неможливість справляння податку у 2015 році ВС обґрунтовує саме положеннями підпункту 12.3.4 ПК України.

Коментуючи зміст цієї норми, ВС  зазначив наступне.

ВС (із рішення у справі № 804/2735/17): 

«…наведеною нормою передбачено обов'язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Разом з цим, норма розрізняє період опублікування рішення ради (це період, який передує плановому), плановий період (у якому планується встановити місцевий податок) і наступний період, (тобто період, який є наступним за плановим).

Кожен із цих періодів має самостійне правове значення. При цьому такі періоди не можуть співпадати в часі. Зокрема, не може бути плановим період, у якому було прийняте та опубліковане відповідне рішення ради. Плановим у будь-якому разі може бути лише той період, який є наступним після періоду опублікування рішення ради.

Якщо таке рішення не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок».

Аргументи платників

Обґрунтовуючи неможливість справляння податку, платники зазвичай посилаються на  підпункт 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК України (принцип стабільності податкового законодавства), вказуючи на те, що транспортний податок/податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не міг справлятися, починаючи з 2015 року, оскільки його було запроваджено пізніше, ніж за шість місяців до початку нового бюджетного періоду.

Деколи у своїй аргументації ВС послуговується принципом стабільності у даній категорії справ. Так, ВС вказує на зв'язок процедури встановлення місцевих податків, передбаченої підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України і принципу стабільності.

ВС (із рішення у справі № 826/4263/16):

«…якщо рішення місцевої ради про встановлення місцевих податків не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок.

Наведений висновок узгоджується також із основними принципами податкового законодавства, проголошеними у статті 4 ПК України, які визначають зміст і спрямованість правового регулювання податкових правовідносин та повинні застосовуватися як на стадії встановлення податків, їх основних елементів, при внесенні змін до окремих елементів податку, так і на стадії застосування норм, якими визначений обов'язок сплати податку.

Серед принципів, наведених у вказаній нормі, є, зокрема, принцип стабільності, який передбачає, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року (підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК України).

Фактично цей спеціальний принцип податкового законодавства спрямований на конкретизацію одного з аспектів принципу правової визначеності - вимоги розумної стабільності права, яка зумовлює необхідність незмінності правових приписів протягом певного часу.

Враховуючи ухвалення Закону України №71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким викладена в новій редакції стаття 267 ПК України та запроваджено транспортний податок в Україні, лише 28 грудня 2014 року, а також те, що транспортний податок у місті Києві встановлено рішенням Київської міської ради від 28 січня 2015 року №58/923 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629» (опубліковане у газеті «Хрещатик» 06 березня 2015 року), тобто після 15 липня 2014 року, касаційний суд приходить до висновку, що застосування контролюючим органом положень статті 267 ПК України з метою оподаткування транспортним податком можливо було не раніше наступного бюджетного періоду, який настав за плановим (2015 роком), тобто не раніше 2016 року.

Таке застосування норм податкового законодавства відповідає й положенням статті 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи».

Водночас щодо таких аргументів ВС доречно також додати, що виключну компетенцію на прийняття законів (зокрема щодо запровадження податків, зміни їх елементів тощо) має Верховна Рада України і із змісту підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК України випливає, що його приписи адресовані саме їй. Тому в деякій мірі принцип стабільності в першу чергу стосується прийняття Закону №71-VIII і напряму незастосовний до процедури прийняття рішень органами місцевого самоврядування.

Аргументи податкового органу

Цікавими були аргументи податкового органу щодо необхідності справляння місцевих податків, які є обов’язковими. Так, податковим органом стверджувалося, що в даному випадку, повинен застосовуватися підпункт 12.3.5 ПК України (адже дана норма, на думку фіскалів, є спеціальною). Відповідно податковий орган наполягав, що відповідний місцевий податок повинен справлятися безвідносно до прийняття місцевою радою рішення щодо цього податку в порядку, встановленому підпунктом 12.3.4 пункту 12.3.4 статті 12 ПК України.

Однак ВС не сприйняв такі аргументи. Це видається слушним, адже наслідки неприйняття місцевою радою рішення про встановлення податку, передбачені підпунктом 12.3.5 ПК України, можуть виникнути лише в разі наявності обов’язку  прийняти таке рішення (а як вже зазначалося, місцеві ради отримали повноваження щодо встановлення транспортного податку, податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, лише в 2015 році). Тобто положення, передбачені підпунктом 12.3.5 ПК України, можуть застосовуватися, лише в разі пропущення місцевою радою строку прийняття рішення, в даному ж випадку не можна говорити про його пропущення, адже повноваження на прийняття рішення виникли з 2015 року. Крім того, ВС наголосив, що з урахуванням пункту 10.2 статті 10 ПК України юридичний факт встановлення місцевого податку місцевою радою відповідним рішенням має передувати його справлянню, оскільки Верховна Рада України лише встановлює перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції місцевих рад. Отже, виключно місцева рада має компетенцію щодо прийняття рішень стосовно встановлення місцевих податків протягом бюджетного періоду, причому таке рішення набуває чинності лише з початку наступного бюджетного періоду, але з урахуванням приписів підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України. І лише з наступного бюджетного періоду контролюючі органи на підставі підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 ПК України можуть розпочати справляння місцевого податку.

ВС (із рішення у справі № 820/5281/17):

«Наявність у Податковому кодексі України норм, які регулюють правила справляння транспортного податку, не є підставою для його справляння за відсутності відповідного рішення місцевої ради, оскільки Верховна Рада України відповідно до підпункту 12.1.2 пункту 12.1 статті 12 Податкового кодексу України лише встановлює перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.

Відповідно до підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до  31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Наведені положення Податкового кодексу України необхідно застосовувати з урахуванням норм Конституції України, які є нормами прямої дії, а звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Так, за змістом статті 57 Основного Закону кожному гарантується право знати свої права і обов'язки. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.

При цьому статтею 64 Конституції України передбачено, що зазначене конституційне право громадянина не може бути обмежене навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.

За таких обставин, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про неправомірність покладення контролюючим органом на позивача обов'язку зі сплати транспортного податку за 2015 рік ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права».

ВС (із рішення у справі № 826/4263/16):

«…транспортний податок згідно з ПК України є місцевим податком.

Особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України.

Верховна Рада України встановлює тільки перелік дозволених до впровадження місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а власне встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв, - є компетенцією відповідних місцевих рад».

ВС (із рішення у справі № 805/2527/16-а):

«…за умови дії підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України рішення місцевої ради щодо встановлення місцевого податку не може набрати чинності в тому самому бюджетному періоді, в якому воно прийняте.

В свою чергу, з урахуванням пункту 10.2 статті 10 Податкового кодексу України юридичний факт встановлення місцевого податку місцевою радою відповідним рішенням має передувати його справлянню».

 

Попередня стаття Наступна стаття
comments powered by HyperComments