ВС про форму та зміст довідки про сплату податку нерезидентом

У постанові від 19.02.2019 у справі № 823/1053/16  ВС торкнувся питання форми та інформації, яка повинна міститися в довідці про сплату податку нерезидентом. Аналізована справа стосувалася обов’язку подання звіту про контрольовані операції.

Платник податку здійснював операції із контрагентом зі Швейцарії. Податковий орган наполягав, що платник повинен був відобразити їх у звіті про контрольовані операції за звітний рік.

На час виникнення спірних правовідносин наявність у платника обов'язку щодо подання звіту про контрольовані операції була обумовлена наявністю сукупності обставин, а саме: однією з сторін таких операцій має бути нерезидент, зареєстрований у державі (на території), в якій ставка податку на прибуток (корпоративний податок) на 5 і більше відсоткових пунктів нижче, ніж в Україні, або який сплачує податок на прибуток (корпоративний податок) за ставкою на 5 і більше відсоткових пунктів нижчою, ніж в Україні.

На той час законодавство також передбачало, що платник податку може бути звільнений від обов’язку подання звіту, якщо в державі (на території) реєстрації нерезидента встановлено більше ніж одну ставку податку на прибуток (корпоративного податку), і він  подасть довідку, що підтверджує обрану нерезидентом ставку податку на прибуток (корпоративного податку), встановлену у державі його реєстрації, у строки, визначені для подання звіту про контрольовані операції.

У аналізованій справі платник податку направив лист, в якому повідомив податковий орган про те, що загальна ставка податку на прибуток його контрагента-нерезидента становить 17,8% (федеральний податок, кантональний та муніципальний (комунальний) податок), що відповідно не є на 5 і більше відсоткових пунктів нижчою, ніж в Україні. До зазначеного листа платником було додано сертифікати про те, що його контрагент дійсно є суб'єктом кантонального, комунального і федерального оподаткування.

Незважаючи на те, що форма такої довідки Податковим кодексом України не передбачена, ВС проаналізував, які вимоги висуваються до її змісту, форми та строків подання.

Відповідно ВС дійшов висновку, що документи, надані платником, не можуть бути підставою для звільнення від обов’язку подання звіту про контрольовані операції.

ВС акцентував увагу на тому, що сертифікати не містять інформації про конкретні ставки відповідних податків, а лише підтверджують факт того, що контрагент є резидентом Конфедерації Швейцарії, який сплачує кантональний, комунальний і федеральний податки.

Водночас інформація про розмір ставок податку міститься в супровідному листі, надісланому платником.

ВС: «Законодавчо визначеною підставою звільнення особи від обов'язку подання такого Звіту є надсилання суб'єктом господарювання довідки до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує податкову і митну політику, за умови, що в державі (на території) реєстрації такого нерезидента встановлено більше ніж одну ставку податку на прибуток (корпоративного податку).

Форма довідки Податковим кодексом України не передбачена. Така довідка має бути видана компетентним органом іншої країни (наприклад, податковим органом чи Міністерством фінансів) і належним чином легалізована, перекладена відповідно до законодавства України. Водночас законодавець визначив вимоги, які висуваються до змісту такої довідки та строки її подання. Інформація, наведена в довідці, має підтверджувати обрану нерезидентом ставку податку на прибуток (корпоративного податку), а сама довідка повинна подаватися до уповноваженого органу у строки, визначені підпунктом 39.4.2 цієї статті для подання звіту про контрольовані операції, тобто до 01 травня року, наступного за звітним.

У цій справі судом першої інстанції встановлено, що довідка, яка б відповідала вимогам, наведеним у підпункті 39.2.1.3 пункту 39.2 статті 39 Податкового кодексу України, позивачем до Державної фіскальної служби України не подавалась, відтак підстави для звільнення суб'єкта господарювання від обов'язку щодо подання Звіту про контрольовані операції за 2014 рік відсутні.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи постанову суду першої інстанції, помилково взяв до уваги зміст супровідного листа позивача, у якому Товариство визначило сукупну ставку податку контрагента-нерезидента. Разом з тим, позивач такий лист надіслав до Державної фіскальної служби України поза межами строків, визначених підпунктом 39.4.2 пункту 39.4 статті 39 Податкового кодексу України, адже датований він 09 лютого 2016 року.

Як встановлено судом першої інстанції, інформація, наведена у сертифікатах, доданих до листа від 09 лютого 2016 року, лише підтверджує факт того, що контрагент є резидентом Конфедерації Швейцарії, який сплачує кантональний, комунальний і федеральний податки, та на нього розповсюджується дія Угоди про подвійне оподаткування між Україною та Швейцарією. Згадані сертифікати не містять жодної інформації про конкретні ставки відповідних податків.

Верховний Суд погоджується з висновком суду першої інстанції в частині оцінки наданих до Державної фіскальної служби України сертифікатів як таких, що не є підставою для звільнення позивача від обов'язку щодо подання Звіту, оскільки вони не містять жодної інформації про конкретну ставку податку, та подані поза межами законодавчо визначених строків.

Розповсюдження на відповідні правовідносини дії Конвенції, укладеної між Урядом України і Швейцарською Федеральною Радою про уникнення подвійного оподаткування стосовно податків на доходи і на капітал від 30 жовтня 2000 року, також не звільняє суб'єкта господарювання-резидента від обов'язку подати відповідний Звіт в порядку, визначеному підпунктом 39.4.2 пункту 39.4 статті 39 Податкового кодексу України».

 

Попередня стаття Наступна стаття
comments powered by HyperComments