Відповідальність у разі недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці, - позиція ВС

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду за результатами розгляду справи № 804/7745/16 ухвалив постанову від 19.09.2018 та дійшов висновку, що ототожнювати гарантії, визначені галузевою угодою та мінімальних державних гарантій в оплаті праці є помилковим.

За недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці роботодавець притягується до фінансової відповідальності, а за порушення положень галузевої угоди, що віднесено до сфери договірного регулювання фінансова відповідальність не настає і це не є порушенням встановлених законом мінімальних державних гарантій.

Зокрема,  юридичні та фізичні особи- підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі, недотримання мінімальних гарантій в оплаті праці – у десятикратному розмірі мінімальної заробітної  плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Так, суть спору полягав в тому, що за результатами перевірки щодо додержання роботодавцем законодавства про працю та загальнообов’язкового державного соціального страхування, доплата працівникам за нічний час на підприємстві встановлена та виплачувалась у розмірі 30%; за роботу у вечірній час (з 18 до 22 години) доплата працівникам не здійснювалась.

В Територіальній галузевій угоді на 2014-2015 року, визначено, що оплата за роботу в нічний час проводиться до 40% (але не менше 35 %) годинної тарифної ставки (посадового окладу) за кожну годину роботи в цей час, оплата за роботу у вечірній час (з 18 до 22 години) передбачена в розмірі 20% годинної тарифної ставки за кожну годину роботи.  

Держпраці   вважає, що така ситуація , погіршує з чинним законодавством і угодами становище працівників. В свою чергу, підприємство вказувало на відсутність порушення мінімальних державних норм і гарантій в оплаті праці, оскільки працівникам за роботу в нічний час здійснювалась виплата в розмірі 30% годинної тарифної ставки, яка не нижча  визначеного законодавством розміру - 20% тарифної ставки (посадового окладу) за кожну годину (ст.108 КЗпП України).

Разом з тим, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду вказав, що за приписами Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії (ст.17), основні державні соціальні гарантії встановлюються законами.

Норми і гарантії в оплаті праці встановлені в статті 12 Закону України «Про оплату праці та Кодексом законів про працю України, і саме вони є мінімальними державними гарантіями.

Державне регулювання оплати праці, що визначено законодавством, полягає у встановленні розміру мінімальної заробітної плати та інших зазначених у законодавстві норм і гарантій оплати праці, в тому числі за роботу в надурочний та нічний час.

Поза цими межами здійснюється договірне регулювання оплати праці на основі системи угод, що укладається на державному (генеральна угода), галузевому (галузева угода), регіональному (регіональна угода) та виробничому (колективний договір) рівнях відповідно до Закону України «Про колективні договори та угоди».

 

 

 

 

Попередня стаття Наступна стаття
comments powered by HyperComments