ВАСУ vs. ВСУ

Досить довго платники податків чекали слова від Верховного Суду України в баталії з Вищим адміністративним судом України щодо ефективного способу захисту при бюджетному відшкодуванні.

 

Передісторія

Певно всі платники пам’ятають позицію Верховного Суду України (надалі – ВСУ), викладену в постановах від 02 грудня 2015 року по справі № 826/17403/14, від 24 листопада 2015 року по справі № 816/1229/14, від 17 листопада 2015 року по справі № 2а-18442/11/2670, від 16 вересня 2015 року по справі № 2а/0570/17001/2012, в яких суд вказав, що позовна вимога «стягнення податку з державного бюджету» є неналежним способом захисту прав та інтересів платників податків у сфері публічно-правових відносин, відшкодування з Державного бюджету України ПДВ є виключними повноваженнями податкових органів та органів державного казначейства, а відтак суд не може підміняти державний орган і вирішувати питання про стягнення такої заборгованості. Правильним способом захисту позивача є вимога про зобов'язання  відповідача до виконання покладених на нього законом і підзаконними актами обов'язків щодо надання органу казначейства висновку стосовно суми, яка підлягає відшкодуванню з бюджету.

Проте, що найбільш дивно, ВСУ до 2015 року займав кардинально іншу позицію. У постанові від 24 лютого 2009 року вказав, що платникам податку потрібно звертатись до суду саме з вимогою про стягнення податків з державного бюджету, а вимога про зобов’язання фіскальних органів підготувати висновок та передати його до органів казначейства є неналежним способом захисту прав та інтересів платника і не підлягає розгляду в суді. У разі невідшкодування бюджетної заборгованості з ПДВ право платника порушується внаслідок неодержання коштів з бюджету, тому способом захисту цього права має бути вимога про стягнення коштів (відшкодування заборгованості).

На противагу новій позиції ВСУ Вищий адміністративний суд України (надалі – ВАСУ) всією адміністративною колегією на підставі абзацу 2 частини 1 статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року № 2747-IV (надалі – КАС України) прийняв рішення від 04 лютого 2016 року по справі № 806/2256/15, в якому зазначив, що адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення. У такому разі не відбувається перебирання непритаманних суду повноважень державного органу (за відсутності обставин для застосування дискреції), а здійснюється виконання судом власної компетенції з відновлення порушеного права. ВАСУ дійшов висновку, що належним способом захисту є саме вимога про стягнення податків з державного бюджету.

Суд виходив з того, що надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни.

Отже, «ефективний засіб правового захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Разом з тим, крапку в спірній позиції поставив ВСУ у своєму рішенні від 07 червня 2016 року. Суд дійшов такого висновку: рішення судів про задоволення позовних вимог про стягнення бюджетної заборгованості з ПДВ є помилковим з огляду на те, що така вимога позивача не є правильним способом захисту прав платника ПДВ. У цьому випадку правильним способом захисту позивача є вимога про зобов'язання  відповідача до виконання покладених на нього законом і підзаконними актами обов'язків щодо надання органу казначейства висновку стосовно суми, яка підлягає відшкодуванню з бюджету.

 

Обставини справи

Аналізуючи рішення ВСУ від 16 вересня 2015 року по справі № 2а/0570/17001/2012, варто відмітити, що поданню позову про стягнення коштів з державного бюджету передував спір про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення в частині зменшення розміру бюджетного відшкодування.

Враховуючи, що відповідно до абзацу 2 пункту 200.15 статті 200 ПК України після закінчення процедури адміністративного або судового оскарження контролюючий орган протягом п'яти робочих днів, що настали за днем отримання відповідного рішення, зобов'язаний подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновок із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Законодавство встановлює пряму норму, яка зобов’язує фіскальний орган після отримання рішення, яке набрало законної сили, протягом п’яти робочих днів подати до органу казначейства висновок про суму бюджетного відшкодування. Враховуючи той факт, що платник звернувся до суду з позовом про стягнення коштів з державного бюджету, то певно в такій схемі щось не спрацювало, очевидно фіскальні органи не передавали висновок до казначейства. А тому в такому випадку ВСУ правомірно вказав на те, що потрібно звертатися до суду з вимогою саме щодо передання фіскальним органом висновку до казначейства.

Якщо розглядати обставини справи по справі № 806/2256/15, то в даному випадку платник попередньо не звертався до суду щодо оскарження податкового повідомлення-рішення в частині зменшення суми бюджетного відшкодування. В такому випадку ефективним способом захисту є стягнення коштів з державного бюджету.

Підтвердження цього можна знайти в ПК України, а саме Кодекс в ряду статей передбачає саме право платника на стягнення коштів з бюджету, а не право звернутися до контролюючих органів про підготовку висновку. Так, наприклад, пункт 43.1 статті 43 ПК України вказує, що помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов'язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу. Пункт 200.6 статті 200 ПК України зазначає, що  платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

Крім того, після закінчення установлених чинним законодавством строків для адміністративної процедури перевірки наявності у платника права на бюджетне відшкодування в результаті невчинення компетентними органами належних дій, невідшкодовані суми перетворюються на бюджетну заборгованість. На таку суму, відповідно до пункту 200.23 статті 200 ПК України, нараховується пеня на рівні 120 відсотків ставки НБУ.

 

Аналіз позицій ВАСУ і ВСУ

Якщо розглядати теоретичний аспект виконання даних рішень і враховувати те, що кожне рішення повинно виконуватись, то в теорії ніяких проблем виникати в платника податків не повинно. Наведемо порядок виконання рішень залежно від позовної вимоги:

1. Стягнення податку з державного бюджету – на підставі рішення, яке набрало законної сили, платник податків, в порядку статті 259 КАС України, із заявою звертається до суду, який постановив рішення про видачу виконавчого листа. З таким виконавчим листом платник звертається до органу казначейства, який безпосередньо повертає кошти. При цьому така процедура здійснюється без залучення податкової.

Додатково варто зазначити, що Постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року затверджений Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджету (далі – Порядок). А отже, законодавством передбачено спеціальний порядок, за яким виконуються рішення про стягнення з держави коштів.

Відповідно до пункту 23 Порядку стягувач, на користь якого прийняті судові рішення про бюджетне відшкодування податку на додану вартість та/або пені, нарахованої на заборгованість державного бюджету з відшкодування такого податку, подає документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку, до органу Казначейства за місцем реєстрації стягувача в органі державної податкової служби.

Як правильно зазначив ВАСУ у своєму рішенні – наведеним підзаконним нормативно-правовим актом безпосередньо передбачено можливість ухвалення на користь особи судового рішення про стягнення суми бюджетного відшкодування з ПДВ і встановлено особливості процедури такого стягнення; у рамках цієї процедури особа зобов'язана подати до казначейства документи, наведені у пункті 6 зазначеного Порядку, якими є, зокрема, відповідна заява, судові рішення про стягнення коштів (у разі наявності).

2. Зобов’язання фіскальних органів підготувати висновок про повернення коштів – на підставі отримання рішення, яке набрало законної сили, в силу пункту 200.13 статті 200 ПК України, який передбачає імперативну норму, а саме на підставі отриманого висновку відповідного контролюючого органу, орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, видає платнику податку зазначену в ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів після отримання висновку контролюючого органу. Таким чином, отримавши висновок від податкової, казначейство зобов’язане повернути суму бюджетного відшкодування.

Проте на практиці не завжди так, як в теорії. Якщо розглядати в практичному аспекті виконання судових рішень щодо бюджетного відшкодування, то платник податків стикається з проблемою, тому що фіскальні органи не завжди хочуть виконувати рішення суду і надавати висновок казначейству про суму бюджетного відшкодування. Так, законодавчо передбачені методи впливу на такі органи, наприклад, стаття 28 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV передбачає, що з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 % від суми, що підлягає стягненню. Крім того, таких осіб можна притягнути до кримінальної відповідальності за статтею 382 Кримінального кодексу України від 05 квітня 2001 року № 2341-ІІІ – умисне невиконання вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню. Але, разом з тим, такі дії навряд чи повернуть платнику податків суму бюджетного відшкодування.

 

Висновки

Насамперед потрібно звертати увагу на обставини справи, які склались між сторонами спору. Якщо платник попередньо звертався до суду з позовом про оскарження податкового повідомлення-рішення в частині зменшення розміру бюджетного відшкодування, а після цього звертається до суду щодо повернення суми бюджетного відшкодування, то в такому випадку позовні вимоги потрібно прописувати щодо надання органу казначейства висновку стосовно суми, яка підлягає відшкодуванню з бюджету. Якщо платнику не повертається сума бюджетного відшкодування і відповідно не було судового оскарження суми такого відшкодування, то, на нашу думку, платник мав би звертатися до суду з вимогою про відшкодування коштів з державного бюджету.

Разом з тим, якщо говорити про ефективний спосіб захисту прав та інтересів платників податків у сфері публічно-правових відносин, то судам потрібно враховувати наступне. По-перше, відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. ВСУ у своїй постанові від 16 вересня 2015 року тлумачить, що «спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення». Отже, суд сам виходить з наступного:

1. спосіб відновленого права має бути ефективним;

2. таким, що виключає протиправні рішення, дії та бездіяльність суб’єкта владних повноважень;

3. у платника податків не виникала необхідність повторного звернення до суду.

Проте, характеризуючи останню позицію ВСУ, ми не можемо вказувати на те, що спосіб відновлення порушеного права, як зобов’язати фіскальний орган подати висновок до органу казначейства, є ефективним, податківці ухиляються від виконання такого рішення і інтереси платника залишаються незахищеними з боку суду, що прямо суперечить частині 1 статті 55 Конституції України – права і свободи людини і громадянина захищаються судом, на відміну від подання позову про стягнення податку з державного бюджету, яке відбувається без залучення фіскалів.

По-друге, відповідно до підпункту 20.1.34 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право звертатись до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини. Враховуючи даний підпункт і основні принципи права – рівність, баланс приватно-публічних інтересів – податкові органи наділені правом на стягнення з платника суми податкового боргу, а виходячи з позиції ВСУ – платник не може стягнути з держави суму бюджетної заборгованості, що, на нашу думку, є прямим порушенням основних ключових принципів права.

Експерт Taxlink

Костянтин Чарторийський

Попередня стаття Наступна стаття
comments powered by HyperComments

Останні новини:

Платник ПДВ протягом 12 місяців не здійснював постачання: чи анулюється ПДВ - реєстрація?

23 Листопада 2020

В спеціалізоване клієнтськє програмне забезпечення внесено зміни

23 Листопада 2020

Частка будівлі (споруди) с/г товаровиробника здається в оренду: що з податком на нерухомість?

23 Листопада 2020

Чи необхідно застосовувати РРО або ПРРО ФОП – платникам ЄП, які надають послуги за договорами доручення та агентськими договорами?

23 Листопада 2020

Закон № 466: розрахунок частини чистого прибутку, дивідендів на держчастку прирівнюється до податкової декларації

23 Листопада 2020

Сплата земельного податку юрособою – власником нежилого приміщення у багатоквартирному жилому будинку

23 Листопада 2020

«Позитивна динаміка в декларуванні доходів великих платників триває: до сплати задекларовано майже 16 млрд грн податку на прибуток», - М. Чмерук

23 Листопада 2020

«Муніципальна няня»: що з ПДФО?

23 Листопада 2020