Суд Справедливості про бенефіціарне право власності та зловживання ним

26 лютого 2019 року Європейський Суд справедливості (далі – Суд ЄС, Суд) прийняв два рішення «N Luxembourg 1 v Skatteministeriet» (Case C-115/16) та «T Danmark» (Case C-116/16). Цими рішеннями Суд роз’яснив поняття «бенефіціарне право власності» на основі аналізу Директиви ЄС про материнські і дочірні компанії (Директива 90/435 / ЄЕC від 23 липня 1990 р. про загальну систему оподаткування, що застосовується до материнських та дочірніх компаній різних країн-членів, із поправками, що внесені Директивою 2003/123 / ЄC від 22 грудня 2003 р. ) та Директиви ЄС 003/49 / ЄC від 3 червня 2003 р. про єдину систему оподаткування відсотків і роялті між асоційованими компаніями різних країн-членів.

Проблематика, що постала у справах, полягає у такому.

У справі «N Luxembourg 1 v Skatteministeriet» Суд ЄС звернув увагу на те, що стаття 1 Директиви ЄС про оподаткування відсотків та роялті звільняє платників податків від податку на прибуток з отриманих ними відсотків та роялті.

Що ж стосується справи «T Danmark», тут Суд зауважив, що за Директивою ЄС про материнські і дочірні компанії платники податків звільняються від утримання податку на дивіденди.

Крім того, ці два рішення збігаються з недавніми рішеннями Верховного Суду Кореї у частині, що стосується того ж поняття «бенефіціарне право власності», що знаходить своє закріплення у корейських договорах про запобігання подвійного оподаткування між Угорщиною та Ірландією.

Проаналізуємо деякі норми загального права, які застосовувались при вирішенні цих справ Судом справедливості.

Трактування поняття «бенефіціарне право власності» (або ж бенефіціарна власність) стало причиною багатьох спорів у країнах правової сім’ї загального права. Наприклад, одне з таких гучних рішень було прийняте апеляційним судом Англії Indofood International Finance Ltd v JP Morgan Chase Bank N.A. London Branch [2006] EWCA Civ 158. У цій справі Суд трактував вищезгадане поняття в угоді про уникнення подвійного оподаткування між країнами Індонезією та Маврикієм. Але все одно податкові адміністрації багатьох країн намагалися оскаржити право отримання пільг на підставі договору через відсутність бенефіціарного права як такого та належних норм для реалізації цього права, внаслідок чого почалась судова тяганина при вирішенні цієї проблеми. Врешті-решт це призвело до того, що у 2012 році ОЕСР проконсультувала та роз’яснила значення бенефіціарного права. Але, незважаючи на рекомендації ОЕСР, судові спори на цей предмет продовжувались.

Отже, повернемось до рішень Суду справедливості.

Директива ЄС про материнські та дочірні компанії, насправді, не має взагалі ніяких положень щодо бенефіціарного права, а Директива ЄС про відсотки і роялті передбачає звільнення від оподаткування на утримання дивідендів тільки тоді, коли одержувач є фактичним власником платежу. Отже, Суд ЄС дав оцінку деяким положенням, котрі стосуються дивідендів, відсотків та роялті.

Значення бенефіціарного права власності

Суд ЄС встановив, що відповідно до Директиви ЄС про відсотки і роялті поняття «бенефіціарний власник» - це юридична особа, яка фактично отримує вигоду від виплаченого йому відсотка. Таке положення міститься у статті 1(4) Директиви, де також міститься уточнення, що компанія країни-члена є бенефіціарним володільцем відсотків або роялті тільки тоді, коли вона отримує ці платежі на свою користь (тобто на свій рахунок), а не як посередник (агент, повірена особа, уповноважений підписант тощо).

Таким чином, Суд справедливості встановив, що «бенефіціарний власник» - це не просто формальний отримувач, а суб’єкт, котрий отримує економічну вигоду від отриманих відсотків. Відповідно Суд також наголосив, що зазначеному поняттю варто відвести окреме, автономне значення серед права ЄС, а не внутрішнє значення країни-члена, що застосовує Директиву ЄС про відсотки та роялті.

Бенефіціарне право власності та зловживання ним

Суд окремо зазначив, що бенефіціарне право власності описує конкретний вид права власності на майно або на право, котре не є просто формальним, номінальним або фідуціарним. Часто такий вид права власності застосовується суб’єктами для отримання пільг за договором або іншим способом, адже отриманий платіж, що оформлений так ніби він одержаний  через формальне, номінальне чи фідуціарне право власності не оподатковується податком на прибуток. Згідно з правом ЄС відсутність бенефіціарного права є зловживанням (наприклад, штучна угода), котре не має жодного комерційного обґрунтування.

Отже, узагальнимо всі висновки Суду справедливості при розгляді справ «N Luxembourg 1 v Skatteministeriet» (Case C-115/16) та «T Danmark» (Case C-116/16).

  • У першому висновку Суд справедливості зазначив, що будь-яке недобросовісне виконання або зловживання законодавством ЄС, а саме Директиви ЄС про материнські і дочірні компанії та Директиви ЄС про оподаткування процентів і роялті між асоційованими компаніями різних країн-членів є підставою для відмови у застосуванні податкових пільг незалежно від того, чи в законодавстві країни-члена наявне положення, що стосується боротьби з незаконними податковими практиками, та незалежно від того, чи співпадає двостороння угода із зазначеними директивами, і чи є спеціальні норми, що регулюють уникнення недобросовісного використання директив.
  • Фактами, що свідчать про наявність податкових «схем», можуть бути транзакція всієї або майже всієї суми дивідендів одним платежем, або ж отримання компанією податкової пільги, котра не має права на звільнення від податку на прибуток в рамах директив.
  • Для того щоб виявити недобросовісну податкову практику, потрібно довести таке: 1) цілі директив не досягнуті внаслідок формального отримання суми дивідендів; 2) суб’єкт самостійно створив штучні умови для отримання податкових пільг в рамах директив. 
  • Податкові органи не зобов’язані виявляти кінцевого бенефіціара, їм лише достатньо довести, що компанія не є бенефіціарним власником.
  • Єдина мета створення такої компанії – отримання дивідендів і перенаправлення їх на користь інших суб’єктів, що не мають права на отримання податкових пільг в рамах директиви. Це по суті є підставою визнання такого суб’єкта «фейковим».
  • Для отримання інформації щодо цілі діяльності компанії можна проаналізувати його фінансовий звіт, структуру витрат, функціонал співробітників, наявність приміщення тощо.
  • Також не має значення, чи є бенефіцарний власник компанії резидентом країни, з якою укладена угода про уникнення подвійного оподаткування з країною-джерелом доходу. Цей фактор НЕ впливає на визнання структури недобросовісною і також НЕ дає права на отримання нею податкових пільг.
Попередня стаття Наступна стаття
comments powered by HyperComments

Останні новини:

Надання послуг за ЦПД – чи підлягає поверненню допомога по безробіттю?

18 Березня 2019

Чи є об’єктом оподаткування військовим збором cума грошового забезпечення, отриманого військовослужбовцями?

18 Березня 2019

Дохід юрособи - платника ЄП 3-ї групи при здійсненні операцій з експорту товарів, - ДФС інформує

18 Березня 2019

Доходи від надання майна в лізинг, оренду: відображаємо в декларації про майновий стан і доходи

18 Березня 2019

Відповідальність за несплату податкового зобов’язання підприємцем на загальній системі оподаткування, - ДФС інформує

18 Березня 2019

Змінено перелік виробничих і технологічних операцій, за якими визначається країна походження при імпорті в Україну товару

18 Березня 2019

Дитина відвідує гуртки: чи є право на податкову знижку?

18 Березня 2019

Національний банк зберіг облікову ставку незмінною на рівні 18% річних

18 Березня 2019