Правила ЄС щодо оподаткування ПДВ електронних послуг

02 Червня 2016
Аа Аа

20 травня 2016 року на сайті Європейської комісії були опубліковані Базові правила ЄС для малого бізнесу стосовно оподаткування ПДВ операцій з постачання електронних послуг (далі – Базові правила).[1]

У Базових правилах надається роз’яснення щодо особливостей справляння ПДВ при постачанні вищезазначених послуг, з урахуванням змін у законодавстві ЄС, що вступили в силу з 1 січня 2015 року, і відповідно до яких місцем постачання телекомунікаційних, трансляційних та електронних послуг є країна місцезнаходження споживача таких послуг.

Пропонуємо Вам ознайомитися з окремими положеннями цих Базових правил.

1. Вимоги до електронної послуги

2. Місце оподаткування електронної послуги

Послугу, яка відповідає вищезазначеним вимогам, слід вважати електронною, і наслідки її оподаткування ПДВ наступні:

Місцезнаходження постачальника і споживача в одній країні ЄС

ПДВ сплачується у країні постачальника і споживача

Місцезнаходження постачальника і споживача в різних країнах ЄС

Споживач платник ПДВ

ПДВ сплачуться у країні місцезнаходження споживача

Споживач нараховує ПДВ

Споживач неплатник ПДВ

Постачальник нараховує ПДВ

 

3. Правила визначення місцезнаходження споживача

Існують два загальні правила щодо визначення місця знаходження споживача:

- якщо споживач – суб’єкт господарювання (платник ПДВ), то його місце знаходження визначається за країною його реєстрації або країною його постійного представництва.

- якщо споживач є не платником ПДВ – місце знаходження визначається за країною місця його реєстрації, постійною адресою або звичайним місцем проживання.

4. Презумпції, що використовуються для визначення місцезнаходження споживача електронної послуги

У реальному житті, якщо послуги постачаються фізичній особі (послуги В2С), постачальник не завжди може знати точне місце реєстрації, постійну адресу або звичайне місце проживання споживача. Тому, з метою оподаткування ПДВ використовуються загальні і спеціальні презумпції місцезнаходження споживача (фізичної особи – неплатника ПДВ):

4.1 Види презумпції:

Якщо послуга НЕ вимагає фізичного знаходження споживача для її надання:

Загальна презумпція

Спеціальні презумпції

  • Місцезнаходження споживача визначається на підставі наявності у постачальника не менше двох несуперечливих між собою доказів:

- платіжна адреса споживача;

- ІР адреса пристрою, який використовувався споживачем;

- банківські реквізити, такі як місцезнаходження банківського рахунка, який використовувався для оплати або платіжна адреса клієнта, проведена цим банком;

- код країни на SIM картці, використаній споживачем;

- місцезнаходження ліній електрозв’язку, що використовується для надання послуги тощо (цей перелік не є виключним).

  • Загальна презумпція використовується у випадку, якщо не можна використати будь-яку спеціальну презумпцію.

 

  • Постачання через лінії електрозв’язку – місцезнаходження споживача там, де послуги поставлені клієнту через цю лінію зв’язку;
  • постачання через мобільну мережу – місцезнаходження споживача у країні ідентифікації мобільного коду SIM-карти, яка використовується для отримання послуг;
  • послуги з використанням шифрувального пристрою – місцезнаходження споживача там, де шифрувальний або подібний пристрій розташований, або там, куди відсилається карта для перегляду, необхідна для отримання послуги.

 

Якщо послуга вимагає фізичного знаходження споживача для її надання

Якщо електронна послуга вимагає фізичної присутності споживача, то місцезнаходження такого споживача резюмується за місцем,  де послуги безпосередньо були надані постачальником. Наприклад, це стосується послуг, наданих через телефонні будки, точки доступу wi-fi, інтернет кафе, ресторан, хол готелю тощо. Якщо фізичне розташування, де послуги постачаються, знаходиться на борті корабля, повітряного судна або поїзду, які надають послуги транспортування пасажира в межах країн ЄС, то країною безпосереднього надання послуги, а отже й місцезнаходження споживача, буде вважатися країна відправлення транспорту.

4.2 Спростування презумпції

Платник ПДВ – постачальник не зобов’язаний спростовувати вищезазначені презумпції. Проте, це можуть зробити податкові органи у випадку наявності ознак зловживання постачальником з метою мінімізації оподаткування. 

5. Виконання податкових зобов’язань з ПДВ при постачанні електронних послуг

Як було сказано вище, місцем постачанням електронних послуг в межах ЄС вважається країна місцезнаходження споживача. При чому, якщо споживач не є платником ПДВ, то саме на постачальника покладається обов’язок нарахувати ПДВ.

Для виконання цього обов’язку постачальник електронних послуг може діяти наступним чином:

  1. реєструється платником ПДВ у кожній країні, де знаходяться споживачі його послуг; або
  2. реєструється для сплати ПДВ за MOSS (Mini One Stop Shop) у країні своєї реєстрації (своїм місцезнаходженням).

 

6. Система MOSS полягає в наступному:

- це комп’ютеризована програма, яка дозволяє суб’єктам господарювання, які постачають телекомунікаційні, трансляційні та електронні послуги споживачу в іншій державі ЄС, нараховувати ПДВ через веб-портал у країні своєї реєстрації (країні ідентифікації);

- якщо постачальник вже зареєстрований платником ПДВ у країні своєї ідентифікації, він може додатково зареєструватися для системи MOSS за тим самим ідентифікаційним номером, який присвоєний йому як платнику ПДВ;

- якщо постачальник не зареєстрований платником ПДВ, він все одно може зареєструватися для сплати ПДВ у MOSS в країні своєї ідентифікації;

- платник ПДВ за MOSS щокварталу подає відповідну звітність з ПДВ в електронному порядку та сплачує ПДВ у країні своєї ідентифікації, яка пересилає цю інформацію у країну споживання (країну місцезнаходження споживачів);

- якщо постачальник, який не зареєстрований платником ПДВ для MOSS, поставив послугу споживачу, місцезнаходження якого є в іншій країні ЄС, то постачальник може зареєструватися для застосування МОСС до 10 числа наступного місця, в якому була здійснена така поставка. 


Попередня стаття Наступна стаття
comments powered by HyperComments