Огляд судової практики за червень 2019 року

Анулювання реєстрації платником єдиного податку, у разі наявності податкового боргу

За результатами розгляду справи № 822/1807/17, остаточне рішення в якій ухвалено 20 червня 2019 року, Верховним Судом (далі – ВС) було роз’яснено правила анулювання реєстрації платником єдиного податку, у випадку наявності в нього податкового боргу, відповідно до статті  299 ПК України.

 ВС дійшов висновку, що анулювання реєстрації платником єдиного податку на такій підставі можливе за наявності двох умов:

  • існування податкового боргу на кожне 1 число місяця протягом двох послідовних кварталів;
  • фіксування факту наявності податкового боргу в акті за результатами попередньо проведеної перевірки.

Звернімось до фактичних обставин справи.

Контролюючим органом не було підтверджено юридичній особі статус платника єдиного податку на наступний рік, оскільки в результаті опрацювання даних інформаційних систем було встановлено існування в особи заборгованості зі сплати ПДВ.

Юридична особа оскаржила дії контролюючого органу, з мотивів, що наявність податкового боргу є підставою для відмови у реєстрації суб’єкта господарювання як платника єдиного податку і не є достатньою умовою для анулювання такої реєстрації платникам податку, які вже перебувають на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності, оскільки для цього законодавством вимагається встановлення факту наявності податкового боргу на кожне 1 число місяця протягом двох послідовних кварталів.

Суди першої інстанції та апеляції теж мали різні погляди на зміст правил анулювання реєстрації платника єдиного податку. Зокрема, суд першої інстанції підтримав контролюючий орган, вказавши на юридичну підставу для такого висновку пп. 291.5 п. 291.5 ст. 291 ПК України, яким передбачено, що не можуть бути платниками єдиного податку четвертої групи суб'єкти господарювання, які станом на 1 січня базового (звітного) року мають податковий борг.

Апеляційний суд підтримав позицію платника податку, вказавши, що наявність у платника податкового боргу станом на 1 січня базового (звітного) року може бути підставою для відмови у реєстрації суб'єкта господарювання як платника єдиного податку, а не для анулювання вже існуючої реєстрації. Натомість виключні підстави для анулювання реєстрації платником єдиного податку передбачені ст. 299 ПКУ, а судом першої інстанції сплутано реєстрацію платником єдиного податку та підтвердження статусу платника.

Позицію платника та апеляційного суду було підтримано ВС, який здійснив повноцінний аналіз правил анулювання реєстрації платником єдиного податку у випадку наявності в нього податкового боргу.

ВС вказав, що «…контролюючий орган приймає рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку четвертої групи у разі встановлення під час проведення перевірки факту наявності у такого платника податкового боргу на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів, що повинно бути зафіксовано у відповідному акті перевірки. При цьому реєстрація платника єдиного податку анулюється з першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому допущено порушення».

Тобто, у разі непроведення перевірки факту наявності у платника податкового боргу у  контролюючого органу  не виникає законних підстав для непідтвердження статусу платника єдиного податку четвертої групи. Встановлення існування податкового боргу іншим способом – опрацювання даних інформаційних систем, доперевірочних аналізів – не є належним у розумінні ПК України. 

Помилкове декларування податку не зобов’язує платника його сплатити

Навіть найбільш досвідчений і відповідальний бухгалтер не застрахований від помилок у податковій звітності. Головне – допустивши помилку, потрібно вчасно її виправити. Хоча подання уточнюючої декларації є  виходом з проблемної ситуації, однак деколи платники все ж стикаються із негативними наслідками з боку контролюючих органів.

Такі ситуації прикрі, але не безнадійні. Зокрема, в постанові від 10 червня 2019 року у справі №810/1138/17, ВС став на захист платника податку, вказавши, що «помилкове декларування платником грошових зобов`язань із земельного податку не породжує у товариства обов`язку з їх сплати, позаяк таке декларування не є самостійним юридичним фактом, з якими закон пов`язує безумовне виникнення у платника податкового обов`язку».

Відповідно до фактичних обставин справи, у зв`язку з помилкою в роботі програмного забезпечення, платником було помилково подано звітну податкову декларацію  з плати за землю (орендну плату за земельну ділянку). Втім платник виправив помилку шляхом направлення  декларації до належного отримувача (міської ОДПІ), а до першочергового отримувача (районної ОДПІ) було направлено уточнюючий розрахунок, яким сума податкового зобов'язання зменшена до 0,00 грн.

Районною ОДПІ було проведено камеральну перевірку, якою застосовано штрафні санкції за несвоєчасну сплату самостійно узгодженого зобов'язання.

Платник податку оскаржив застосування штрафних санкцій, оскільки така звітність буда подана помилково, що в подальшому було виправлено шляхом подання уточнюючої податкової звітності.

ВС став на позицію платника податків, вказавши, що «…застосування до платника штрафу згідно декларації, показники якої уточнені до проведення камеральної перевірки - є неправомірним

Помилкове декларування платником грошових зобов`язань із земельного податку не породжує у товариства обов`язку з їх сплати, позаяк таке декларування не є самостійним юридичним фактом, з якими закон пов`язує безумовне виникнення у платника податкового обов`язку».

Практика показує, що, зважаючи на відсутність чітко прописаного в податковому законодавстві механізму відкликання/анулювання помилково поданої декларації, платник може зіткнутись із застосуванням санкцій. Однак, за умови добросовісності поведінки, своєчасного виправлення показників в уточнюючих деклараціях, негативні наслідки можуть бути зведені до мінімуму.

Якщо судом було зобов’язано конкретний контролюючий орган поновити реєстрацію платника податків, то в органу за новим місцем обліку платника, відсутній відповідний обов`язок

Розглянувши справу № 820/8199/15, постанову у якій було винесено 06 червня 2019 року, ВС дійшов висновку, що якщо судом було зобов’язано конкретний орган поновити реєстрацію платником ПДВ, то в органу за новим місцем обліку платника відсутній відповідний обов`язок. Як наслідок, відмова у реєстрації таким суб`єктом владних повноважень не є порушенням прав, свобод або інтересів платника.

Так, своєю постановою суд скасував рішення контролюючого органу про анулювання реєстрації платником ПДВ і водночас зобов’язав його поновити реєстрацію. Однак за період судового розгляду товариство змінило своє місцезнаходження і відповідно місце обліку. ВС дійшов висновку, що новий орган, у якому платник став на облік,  цілком законно може не вносити відповідні данні до Реєстру.

Обґрунтовуючи своє рішення ВС зазначив, що законна сила судового рішення - це така його властивість, яка робить рішення загальнообов`язковим для виконання, однак ця обов`язковість має різні наслідки для осіб, які брали участь у справі, і тих, які участі в справі не брали. Законна сила постанови суду проявляється в тому, що наявність чи відсутність прав і фактів, що лежать в його основі, встановлюються остаточно, і в тому, що встановлені постановою суду права підлягають беззаперечному здійсненню на вимогу уповноважених осіб.

Позовна вимога покупця про зобов’язання продавця здійснити реєстрацію податкової накладної не є способом захисту у господарських правовідносинах, і не підлягає розгляду в суді жодної юрисдикції

У постанові від 05 червня 2019 у справі № 908/1568/18 Велика Палата ВС дійшла висновку, що позовна вимога покупця про зобов’язання продавця здійснити реєстрацію податкової накладної  не є належним способом захисту.  

Так, відповідно до обставин справи, ТОВ звернулося до господарського суду з позовом до ПАТ про зобов’язання останнього скласти та зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні від господарських операцій  за договором про постачання електричної енергії, станом на дату отримання від позивача коштів.

Позов було мотивовано тим, що у зв’язку з невиконанням ПАТ вимог  ПК України щодо складення податкових накладних та здійснення їх реєстрації у Єдиному реєстрі податкових накладних ТОВ не може віднести суму ПДВ до складу податкового кредиту.

Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатися ця справа, думки судів розділилися.

Позиція господарського суду першої інстанції:

Суд відмовив у відкритті провадження у справі у зв'язку з тим, що заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. Суд зазначив, що обов'язок зі складання та реєстрації податкових декларацій виникає саме на підставі податкового законодавства, а проведення відповідних перевірок і встановлення фактів порушення вимог податкового законодавства є виключною компетенцією Державної фіскальної служби України та відповідних податкових інспекцій. ПК України передбачено певний порядок дій на випадок нереєстрації контрагентом податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних. У разі ж бездіяльності суб'єкта владних повноважень позивач вправі звернутися до окружного адміністративного суду

Позиція апеляційного суду:

Позиція апеляції була протилежною. Суд вказав, що між сторонами існують правовідносини, підставою виникнення яких є господарський договір. Отже спір щодо спонукання відповідача виконати вимоги податкового законодавства має розглядатись і вирішуватись в залежності від встановлення судом обставин належного виконання сторонами умов такого договору та виникнення у сторін такого договору відповідних господарських зобов'язань, а тому такий спір підлягає вирішенню в судах господарської юрисдикції.

Позиція Великої Палати ВС:

ВС ствердив, що позовна вимога покупця про зобов’язання продавця здійснити таку реєстрацію не є способом захисту у господарських правовідносинах, і не підлягає розгляду в суді жодної юрисдикції. Натомість належним способом захисту для позивача може бути звернення до контрагента з позовом про відшкодування збитків, завданих внаслідок порушення контрагентом за договором обов’язку щодо складення та реєстрації податкових накладних.

ВС: «…предметом позову у цій справі є обов'язок відповідача скласти та зареєструвати податкові накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних, що, на думку позивача, є необхідним для віднесення позивачем суми ПДВ до податкового кредиту, тобто зменшення сплачуваного ним суми ПДВ. При цьому відповідач не вчинив на вимогу позивача дій щодо виправлення допущеного ним порушення в установлений законом спосіб, що позбавило останнього можливості віднесення сплачених ним у складі вартості електроенергії сум ПДВ до податкового кредиту.

Відшкодування ПДВ здійснюється державою в податкових правовідносинах між особою і державою. Отже, зобов'язання зареєструвати податкові накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних для включення  до податкового кредиту суми ПДВ виникає саме з податкового законодавства, а не з договірних відносин, тому є податковим, а не господарським зобов'язанням. Спори, які можуть виникнути між платниками ПДВ та державою в особі уповноваженого органу - суб'єкта владних повноважень щодо суми сплаченого податку, є адміністративними і мають розглядатися судами адміністративної юрисдикції.

За вказаних обставин помилковим є висновок суду апеляційної інстанції про те, що відсутність реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних є невиконанням відповідачем господарського зобов'язання за договором, адже обов'язок зі складання та реєстрації податкових накладних виникає у відповідача  саме на підставі податкового законодавства.

Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спір не підлягає розгляду в судах господарської юрисдикції. Також звертає увагу, що обов’язок продавця зареєструвати податкову накладну є обов’язком платника податку у публічно-правових відносинах, а не обов’язком перед покупцем, хоча невиконання цього обов’язку може завдати покупцю збитків. Тому позовна вимога покупця про зобов’язання продавця здійснити таку реєстрацію не є способом захисту у господарських правовідносинах, і не підлягає розгляду в суді жодної юрисдикції. Натомість належним способом захисту для позивача може бути звернення до контрагента з позовом про відшкодування збитків, завданих внаслідок порушення контрагентом за договором обов’язку щодо складення та реєстрації податкових накладних».

Коли відмова надавати відповідь на запит контролюючого органу є правомірною?

Питання щодо звільнення від обов’язку надавати відповідь на запит контролюючого органу не втрачає своєї актуальності. Тож, на увагу заслуговує правова позиція ВС у справі №813/1757/18, яка стосувалася питання вимог до оформлення  запиту та звільнення платника податків від обов'язку надавати відповідь на запит, який складено з порушенням вимог ПК України.

Так, ВС наголосив, що запити податкового органу повинні бути оформлені таким чином, щоб платник податків міг усвідомлювати, на які ймовірні порушення податкового законодавства робить посилання податковий орган, задля надання необхідного обсягу документів для спростування наявної у податкового органу інформації.

Як вбачається з рішення Офісом великих платників податків ДФС (далі- Офісу ВПП ДФС ) під час збору податкової інформації було виявлено факти, що свідчать про порушення ТОВ валютного законодавства.. У зв’язку з чим контролюючий орган пропонував платнику протягом 15 робочих днів з дня отримання запиту надати інформацію з приводу наведених фактів. Товариство у свою чергу у відповіді на запит повідомило податковий орган, що у зв'язку з неналежним  оформленням  запитів звільняється від обов'язку надавати відповіді на них. 

ВС погодився, що на день направлення запитів у податкового органу були підстави для висновків про порушення позивачем податкового законодавства, але у запиті «відповідач не вказав відповідної інформації, яка давала такі підстави, обмеживши позивача у можливості надати належну відповідь на запит».

Крім цього, ВС  звернув увагу на мету направлення контролюючим органом запитів: «Метою запиту є підтвердження або спростування тієї інформації, яка є у податкового органу, при чому достовірність такої інформації про порушення може бути як категорична, так і умовна. Встановлення порушення та формування висновків про це можливе лише після отримання запитуваної контролюючим органом інформації. Тому наведення у запиті з посиланням на інформацію, як можливого порушення, а не категоричного висновку про порушення з боку платника податків, передбачає наявність інформації, яка потребує додаткової перевірки, яку можливо реалізувати шляхом здійснення запиту та проведеного аналізу після її отримання.»  

ВС також не залишив поза увагою питання щодо вимог, які ставляться до запитів, зокрема на думку Суду: «окремі недоліки в оформленні запиту не можуть слугувати підставою для відмови підприємства у наданні інформації на такі запити. Разом з тим, запити податкового органу повинні бути оформлені таким чином, щоб платник податків міг усвідомлювати, на які ймовірні порушення податкового законодавства робить посилання податковий орган, задля надання необхідного обсягу документів для спростування наявної у податкового органу інформації.»

Попередня стаття Наступна стаття
comments powered by HyperComments