Огляд практики Європейського Суду справедливості

Як відомо, статтею 153 Угоди про Асоціацію між Україною та ЄС визначено, що при адаптації законодавства (зокрема, Директив ЄС) увага повинна бути приділена і рішенням Європейського Суду справедливості. Відповідно до статей 306 та 322 Угоди, якщо у спорі виникає питання щодо тлумачення положення права ЄС і Сторони не змогли вирішити його шляхом прямих консультацій, створюється арбітражна група з представників Сторін Угоди, яка повинна подавати до Суду Європейського Союзу запит щодо тлумачення тієї чи іншої норми Угоди та законодавства ЄС.

Таким чином, Україна має враховувати судову практику Суду справедливості при тлумаченні Угоди, а також Директиви та інше законодавство ЄС, які Україна зобов’язана імплементувати.

Презентуємо Вашій увазі огляд цікавих рішень Європейського Суду справедливості у податкових справах за 2018 рік.

Податок на дозвіл на викиди парникових газів в Словаччині

Європейський Суд справедливості розглянув справу № С-302/17 від 02.04.2018 у справі Державної енергетичної компанії.

Звернімось до фактичних обставин. Протягом 2011 і 2012 рр. Словаччина стягувала податок у розмірі 80 % на дозвіл на викиди парникових газів з проданих або недіючих підприємств, які беруть участь у схемі торгівлі відповідними квотами. Ці квоти надаються економічним операторам відповідно до Директиви ЄС про схему торгівлі викидами (далі – Директива).

Державна енергетична корпорація звернулася до суду Словаччини з позовом, у якому заявила про невідповідність цього податку Директиві. Обласний суд у Братиславі (Словаччина), зі свого боку, направив запит до суду ЄС, у якому запитав, чи забороняє Директива такий податок.

У своєму рішенні Суд справедливості висловив таке.

Ціль зазначеної Директиви полягає в тому, щоб надати підприємствам можливість зменшити викиди парникових газів і при цьому не втрачати конкурентоспроможність. Також Директивою передбачено, що в період з 2008 по 2012 рр. держави-члени ЄС повинні безкоштовно надавати підприємствам не менше ніж 90 % дозволів на викиди.

Крім того, держави-члени можуть вільно приймати податкові рішення щодо використанням цих дозволів, але якщо вони не перечать цілям Директиви. Виходячи з цього, економічна цінність дозволів – наріжний камінь схеми торгівлі викидами парникових газів, оскільки можлива вигода від продажу невикористаних дозволів спонукає компанії інвестувати в заходи зі зниження рівня забруднення повітря. Для належного функціонування цієї схеми необхідно, щоб податок, який стягується державою-членом, не позбавляв такий продаж економічної привабливості.

Оспорюваний податок позбавляє операції з дозволами економічної цінності. До того ж він не відповідає принципу розподілу асигнувань на безкоштовне надання дозволів і перечить цілям Директиви, а отже, несумісний з нею.

Загальний соціальний внесок і внесок із соціальної заборгованості у Франції

Суд справедливості розглянув Case C‑45/17 від 18.01.2018 у справі Фредеріка Джахіна.

У 2001 та 2015 роках Суд ЄС розглянув справи, пов’язані з внесками соціального страхування у Франції, а саме із загальним соціальним внеском і внеском із соціальної заборгованості. Питання полягало в тому, чи можна відняти від суми виплат до фонду соціального страхування у Франції суми внесків, сплачених і розрахованих із заробітної плати, пенсій, допомоги по безробіттю та інших доходів працівників, які хоча і були громадянами Франції, але вели професійну діяльність в іншій державі - члені ЄС.

Для початку визначимо, що являє собою внесок із соціальної заборгованості (Social Debt Repayment Contribution). Це податок, створений для усунення заборгованості із соціального забезпечення. Цей податок сплачується у Франції фізичними особами, які також платять і податок на прибуток.

Так, Суд справедливості у своєму рішенні зазначив, що відносно зайнятих і самозайнятих осіб стягнення внесків у Франції несумісне з принципом заборони на збіг законодавства про соціальне забезпечення, згідно з яким законодавство тільки однієї держави-члена має застосовуватися в питаннях соціального забезпечення (відповідно до статті 11 Регламенту (ЄС) № 883/2004 року Європейського парламенту і Ради від 29 квітня 2004 року щодо узгодження систем соціального забезпечення). А також Суд наголосив, що стягнення внесків порушує право на вільне пересування працюючих осіб.

Беручи до уваги, що заявники підпадають під систему соціального забезпечення держави, де вони працюють, їхній дохід від трудової діяльності або власні активи не можуть бути об’єктом оподаткування зборами на соцзабезпечення у країні проживання (Франції).

Згодом, виконуючи рішення Суду ЄС, французькі податкові органи приступили до повернення незаконно зібраних коштів із соцзабезпечення. Але при цьому вони заявили, що право на повернення цих коштів мають лише фізичні особи, які пов’язані із системою соцзабезпечення держав-членів ЄС, Європейської економічної зони (далі – ЄЕЗ) і Швейцарії. Тим самим були виключені фізичні особи третіх країн.

Саме під таке виключення попав і громадянин Франції Фредерік Джахін. Адже він проживав і працював у Китаї та пов’язаний саме з китайською системою соціального забезпечення.

Державна рада Франції звернулася до Суду ЄС, щоб з’ясувати, чи відповідає позиція податкового органу Франції законодавству ЄС.

Тепер проаналізуємо рішення суду ЄС.

Отже, Суд визнав позицію податкового органу як таку, що обмежує вільне переміщення капіталу. Громадяни Євросоюзу, пов’язані із системою соцзабезпечення в іншій державі - члені ЄС, ЄЕЗ або Швейцарії, користуються більш сприятливим податковим режимом, ніж громадяни Франції, які проживають у третій країні (у цьому випадку в Китаї) і підкоряються її системі соцзабезпечення.

Однак Суд вважає це обмеження виправданим, оскільки існує об'єктивна різниця між режимом оподаткування внесками для громадянина Франції, який проживає в третій країні і є афілійованою особою її соцзабезпечення, і режимом оподаткування внесками для того, хто одночасно є громадянином ЄС, пов'язаним із системою соцзабезпечення іншої держави-члена. Громадянин ЄС, пов'язаний із системою соцзабезпечення саме в межах Євросоюзу, з огляду на своє пересування в межах ЄС може скористатися принципом заборони на збіг законодавства про соціальне забезпечення.

Оскільки стосовно громадянина Джахіна не йдеться про свободу пересування саме в межах Євросоюзу, він не може посилатися на цей принцип. Отже, доходи, отримані французькими громадянами від діяльності в країні, яка не є державою - членом ЄС, ЄЕЗ або Швейцарії, можуть обкладатися внесками на соціальне страхування у Франції.

 

Податок на великі площі торгових приміщень в іспанських автономних областях

Звернемо Вашу увагу на справу Суду ЄС № С-233/16 від 26.04.2018. У цій справі брала участь Національна асоціація великих дистриб’юторських компаній (Ascoiacio’n Nacional de Grandes Empresas de Distribucio’n, ANGED).

Суть справи. Три іспанські автономні області (Каталонія, Астурія і Арагон) ввели  регіональний податок на великі площі торгових приміщень, які розташовані на їхніх територіях. Податок призначений для компенсацій потенційного впливу цих об'єктів на територію і навколишнє середовище. Кошти, що надходять у результаті його сплати, мають цільове призначення, а саме на фінансування заходів у сфері захисту навколишнього середовища і поліпшення інфраструктури міст.

Національна асоціація великих дистриб’юторських компаній оспорила такий податок до іспанського суду.

Згодом Верховний суд Іспанії звернувся до Суду ЄС із питанням, чи буде вважатися державною допомогою  звільнення від сплати такого податку, забороненою Договором про функціонування ЄС від 01.01.2009, і чи є протиріччя між принципами свободи установи та встановлення регіональних податків.

У своєму рішенні Суд справедливості обґрунтував свою позицію так. Ні свобода установи, ні закон про державну допомогу не забороняють податки на великі площі торгових приміщень (на кшталт тих, про які йдеться в запиті). Критерій, обраний для визначення об'єктів оподаткування таким податком, не є прямою дискримінацією. У більшості випадків він не ставить в невигідне положення громадян з інших держав-членів ЄС або компанії, чиє місце установи знаходиться в іншій державі-члені.

Суд також вказав, що метою введення подібних податків є сприяння захисту навколишнього середовища та планування інфраструктури міст і поселень з урахуванням екологічних та інших наслідків діяльності великих торговельних центрів (зокрема, пов'язаних з ростом транспортного потоку) завдяки їхньому внеску у фінансування заходів у сфері навколишнього середовища та поліпшення інфраструктури.

Суд ЄС визнав, що створення таких об'єктів має особливе значення для планування міст і країн в цілому, де б вони не знаходилися. Він погодився з тим, що вплив об'єктів роздрібної торгівлі на навколишнє середовище багато в чому залежить від їхнього розміру: чим більше площа продажів, тим більше людей, а значить, і сильніше негативний вплив.

Звільнення від сплати податків, отримане компаніями, чиї торгові площі нижче законного порога, не може розглядатися як перевага і не визнається державною допомогою. Відповідно регіональні податки і звільнення від них – законні.

 

Система оподаткування оренди (лізингу) в Іспанії

Суд справедливості розглянув справу № С-128/16 Р від 25.07.2018 за поданням Комісії ЄС.  Проаналізуймо фактичні обставини справи. З травня 2006 року Комісія ЄС отримала низку скарг на систему оподаткування оренди (лізингу) в Іспанії. На думку заявників, ця система дозволила морським судноплавним компаніям отримувати податкові відрахування (знижку) 20-30 % при купівлі судів, побудованих іспанськими верфями, на шкоду судновим заводам інших держав - членів ЄС.

Система оподаткування оренди (лізингу) в Іспанії була заснована на фінансовій структурі, спеціально створеній банком, який виступав посередником між судноплавними компаніями і судноверфями (продавцями). У рамах цієї системи передбачені заходи для створення податкових переваг інвесторам банку.

Рішенням від 17.07.2013 № 2014/200/EU Комісія ЄС визнала більшу частину вжитих заходів як незаконна державна допомога банку і його інвесторам.

Компанії Lico Leasing SA (фінансова установа, один з інвесторів банку) і Pequen ~ os y Medianos Astilleros Sociedad de Reconversion SA («Товариство малих і середніх верфей», співпрацює з невеликими верфями) звернулися до Загального суду ЄС (The General Court) за анулюванням цього рішення, що і було зроблено. 17 грудня 2015 року Комісія ж звернулася до Суду ЄС з проханням скасувати рішення Спільного суду.

Отже, перейдемо до аналізу рішення Суду ЄС.

Загальний суд ЄС неправильно застосував ст. 107 (1) про заборонену державну допомогу Договору про функціонування ЄС від 01.01.2009. Суд дійшов висновку, що банк-посередник не міг бути бенефіціаром державної допомоги, оскільки податкові та економічні переваги отримував не він, а інвестори. Однак саме банк замінив звичайну систему корпоративного оподаткування на систему тоннажного оподаткування (*див. значення нижче). Крім того, саме банк звернувся до податкового органу з проханням надати пільги у зв'язку з раніше реалізованою амортизацією орендованих активів. Таким чином, рішення Комісії ЄС є законним.

*Система тоннажного оподаткування – це система, за якої держава звільняє судна від податку на прибуток (у тому числі дивіденди, отримані від суднових операцій), а замість нього виплачується тоннажний збір залежно від ваги (тоннажу) судна.

 

Законодавство ФРН про протидію зловживанням міжнародними податковими договорами

Суд справедливості розглянув справу № С-440/17, GS від 14.06.2018.

Розглянемо фактичні обставини цієї справи. У 2013 році голландська холдингова компанія отримала дивіденди від своєї німецької дочірньої компанії. Крім здійснення функцій міжнародного холдингу, голландська компанія також торгувала сировиною і займалася внутрішньогруповим фінансуванням. Для цих цілей компанія орендувала офіс і наймала співробітників. При цьому голландська компанія виплачувала дивіденди своєму єдиному акціонеру – німецькій компанії.

Відповідно до угоди про уникнення подвійного оподаткування між ФРН і Нідерландами податок з джерел, отриманих в Німеччині при виплаті дивідендів на користь холдингу, підлягав відшкодуванню з бюджету. Проте податкові органи ФРН відмовили голландському холдингу у відшкодуванні податку. При цьому як обґрунтування вони застосували не Директиву ЄС про материнські і дочірні компанії, а національне німецьке законодавство, спрямоване на протидію зловживанням у сфері застосування міжнародних податкових договорів (national GAAR).

Директива ЄС про материнські і дочірні компанії не містить будь-яких обмежень стосовно здійснюваної діяльності та вимог до розміру отримуваного доходу для цілей застосування пільгових ставок оподаткування дивідендів. Однак національне законодавство ФРН, спрямоване на протидію податковим зловживанням, істотно посилює аналогічні норми Директиви.

Саме національним законодавством ФРН і керувалися німецькі податкові органи, відмовляючи у відшкодуванні податку. На їхню думку, голландський холдинг здійснював виключно функції, пов'язані з управлінням активами, а отже, не здійснював самостійну економічну діяльністю і не міг отримувати від неї дохід. Крім того, німецькі податківці вважали, що включення голландського холдингу у структуру володіння не було обумовлено економічними причинами.

У рішенні у цій справі Європейський суд вказав, що застосування норм національного законодавства ФРН, спрямованого на протидію зловживанню у сфері застосування міжнародних податкових договорів, у тій частині, яка посилює вимоги Директиви ЄС про материнські і дочірні компанії, є неправомірним і порушує фундаментальний принцип свободи установи (freedom of establishment).

Так, на думку Суду, характер вимог і обмежень, передбачених у нормах національного законодавства ФРН, ґрунтується на презумпції податкового зловживання, а тому дозволяє податковим органам не аналізувати кожен конкретний випадок застосування податкових пільг.

При цьому Європейський суд підкреслив, що здійснення голландською холдинговою компанією тільки управлінських функцій само собою не є ознакою податкового зловживання і потрібен всебічний і повний аналіз всіх організаційних, економічних аспектів діяльності групи компаній в цілому.

Відзначимо, що Європейський суд не вперше визнає національні норми ФРН, спрямовані на протидію податковим зловживанням, що не відповідають європейському законодавству. Так, наприклад, у кінці 2017 року було прийнято ще одне рішення на користь платника податків з аналогічного питання (Єдине рішення Європейського суду від 20.12.2017 C-504/16 у справі Deister Holding та C-613/16 по справі Juhler Holding).

Попередня стаття Наступна стаття
comments powered by HyperComments