"Наразі обов’язок доведення лежить на податкових органах, то ж у багатьох випадках доводи податкової є досить обґрунтовані", - І. Олендер

У другій частині інтерв'ю суддя Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (cудова палата для розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов’язкових платежів), Ігор Олендер розповів про розгляд спорів, які містять "іноземний елемент", оскарження платником податків результатів перевірки, судову доктрину у податкових правовідносинах та якої позиції дотримується Верховний Суд у спорах про нереальність господарських операцій. 

Ігоре Ярославовичу, деякі судді заявляють, що Верховний Суд так і не зміг виробити якогось остаточного бачення щодо спорів про нереальність господарських операцій у разі, якщо є вироки стосовно контрагентів. Що можете сказати з цього приводу?

Дійсно, це питання жваво обговорюється вже близько 5 років, відтоді, коли у 2014 році Верховний Суд України змістив свої акценти. Відслідковуючи тенденції, можна сказати, що сьогодні з’являється багато сумнівних підприємств, які невідомо ведуть свою господарську діяльність, чи ні. Але не можна говорити, що цей платник податків є фіктивним, чи не сумлінним, - достеменно не переконавшись у цьому. Усі ці питання лежать у площині доведення. Так от тут Верховний Суд досить чітко окреслює свої позиції. Зокрема, якщо говорити про дослідження реальності/нереальності операцій, ми дотримуємося позиції, яку раніше висловлював Вищий адміністративний суд України та Верховний Суд України, бо це дійсно постулати, - тільки реальна господарська операція створює наслідки. Доведення її реальності чи нереальності лежить у площині судового спору.

Що ж сторони у таких спорах несуть до суду на переконання своєї позиції?

Ось тут і починається найцікавіше! Оскільки наразі обов’язок доведення лежить на податковому органі, у багатьох випадках доводи податкової є досить обґрунтовані, але це не означає, що інша сторона не може їх заперечити і аргументовано спростувати. Інша сторона також має і первинні документи, і докази того, що діяла сумлінно, оскільки хотіла отримати дохід, і перевірила у базах свого контрагента. Це вже питання оцінки: цим займається суди першої та апеляційної інстанцій. Ми лишень перевіряємо, чи за тих обставин і умов, чи все було почуто, чи все досліджено, як було надано оцінку, чи не було свавілля (наприклад, просто відкинуто один якийсь доказ, а інший взагалі не проаналізовано). На підставі цього, Верховний Суд доходить висновків, чи дотримано було процесуальні моменти, які і свідчать про наявність реальності, чи нереальності господарських операцій.

Як правило, суди і податкові органи покликаються на один і той же матеріальний закон і його тлумачення не є спірним. Спірні фактично тільки обставини. Інколи, податковий орган, а подекуди і платники, не правильно розмежовують поняття, та акцентують на тому, що відбулося не правильне застосування норм матеріального права. Але ж можливо було порушення процесуального права через невстановлення обставин, ненадання їм належної оцінки? Тобто, інколи вони не правильно розмежовують.

Коли судді Верховного Суду аналізують, на що ж направлена касаційна скарга, то нерідко доходять висновку, що фактично позивачі хочуть переоцінити те, що вже оцінено судами. Верховний Суд цим не займається. Якби особа обгрунтовано зазначила, що суди нижчих інстанцій не оцінили, не дослідили наявний у справі доказ, а Верховний Суд, аналізуючи, прийшов до абсолютно протилежних висновків, аніж у рішенні судів нижчих інстанцій, то ми б сказали, що це порушення процесуального закону. Наявність кримінальних справ, допит свідків тощо - все це лежить у площині доказів. Суди першої і апеляційної інстанцій мають їх дослідити.

Суд має дотримуватися приписів процесуального закону: допустимість, належність, достатність, достовірність доказів.

Останнім часом зростає кількість спорів які, так би мовити, містять «іноземний елемент» (постійні представництва нерезидентів, виплата доходів за кордон на користь нерезидента, трансфертне ціноутворення). Розкажіть, про специфіку розгляду таких спорів?

Почалося все у 2103 році із найпростіших справ щодо подання звітності. Це були перші справи, їх не так багато. Скажу навіть, що не всі вони дійшли до Верховного Суду, у багатьох випадках завершившись на стадії апеляції. Ми спеціальне узагальнення не робили, але скажу, що справи, які потрапляли до нас на розгляд, як правило, стосувалися спору, чи повинна особа подавати звіт про контрольовані операції, чи не повинна. В силу того, у якій юрисдикції зареєстрований її контрагент-нерезидент, відповідно до переліку так званих "низькоподаткових" юрисдикцій. Не скажу, що ці справи були надто цікаві. Траплялися випадки, коли одну із юрисдикцій виключали зі списку всередині року, або в кінці року. Сторона зазначала, що не повинна подавати звіт, оскільки юрисдикція вже виключена зі списку. Але ж необхідно було зважати й на те, що 9 місяців вона була включена до Переліку. Контрольовані операції відбувалися раніше, а не вже після виключення зі списку.

Це було раніше. Сьогодні справи вже надходять по суті?

Одну із таких справ ми нещодавно розглядали. Там було питання щодо визначення ціни контрольованої операції. Контролюючим органом під час здійснення аналізу ціни товару в контрольованх операціях було використане лише одне джерело інформації про рівень цін, що склався на товари, продані на експорт підприємством у 2013-2014 рр., а саме сайт Аграрної біржі. Будь-яких доказів використання інших джерел інформації про ціни, що склалися на ринках ідентичних товарів контролюючим органом надано не було, та про використання таких у касаційній скарзі не зазначалося. Це ставить під сумнів обєктивність отриманої контролюючим органом інформації про рівень цін, що склалися в Україні на товари, які були експортовані у 2013-2014 роках.

Роглядаючи цю справу ми, власне, вже виходили із критеріїв, принципів її визначення ціни контрольованої операції. Не можна сказати, що для того щоб зробити висновок про ціну контрольованої операції, мені достатньо лише одного джерела. Тут треба враховувати і співмірність операції і інші особливі умови: період, сам товар, цінові коливання. Більше 10-ти критеріїв, які треба проаналізувати і тільки після цього приймати рішення.

Тобто, це досить складні справи?

Як на мене дуже складні. Такі справи є дуже об’ємними у доказовому плані. Крім того, як правило, вони пов’язані зі специфікою бухгалтерського обліку. Але я думаю, що всі цікаві справи ще попереду: звітність про контрольовані операції багато хто подає, але податкові органи також мають свої підходи до оцінки цих контрольованих/неконтрольованих операцій, до принципу витягнутої руки. Тобто, це цікаві справи, хоч їх і не дуже багато. Є деякі розглянуті справи, де ми вже і по суті виходили з того, як же треба оцінювати такі операції. Є приклади, де застосовувалася відповідальність, яка була введена через 2 роки після того, як виникли правовідносини. Верховний Суд зауважив, що це порушення принципу дії закону в часі, оскільки застосуванню підлягає той матеріальний закон, який був чинний на час виникнення спірних правовідносин.

У цій справі суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що оскільки на момент неподання звітності (не включення до звіту інформації про всі контрольовані операції) за 2015 рік  та сплати штрафних санкцій за це правопорушення (10.08.2016), норми чинного на той час ПКУ не передбачали штрафних санкцій за неподання звітності після спливу 30 днів, то відповідно застосування до позивача штрафних санкцій згідно оскаржуваного ППР - є протиправним.

Наразі існує неоднозначна судова практика щодо того, чи може платник податків оскаржувати результати перевірки у тому випадку, якщо податкова була допущена до проведення перевірки? Яка Ваша позиція з цього приводу?

Щодо невиїзних перевірок, Верховний Суд стоїть на тій позиції, що має бути дотримано порядок її призначення і проведення. Особа має бути завчасно повідомлена і тільки тоді можна приступати до її проведення. Без дотримання цих приписів її не може буде.

Щодо виїзних – ми стоїмо на позиції, що (ми ж розуміємо, що знає платник, чи не знає – є сумнів) платник має інші інструменти щодо запобігання порушенню своїх прав. Це – недопуск до перевірки. Але вже якщо допустили до перевірки, то необхідно доводити по суті. У цьому питанні практика у нас незмінна.

Експертне середовище сьогодні активно дискутує з приводу питання судової доктрини у податкових правовідносинах. Основна проблема тут полягає у розмежуванні конкретної позиції судді у певній справі, де останній може відступити від практики Верховного Суду, та особистою оцінкою, чи баченням конкретного спору. Так, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки, викладені в постановах ВС. Але ж всі ми знаємо прецеденти по рішеннях судів І-х та апеляційних інстанцій, коли судді іноді просто копіюють певні фрази з рішень ВС і таким чином намагаються знайти шаблон. На Вашу думку, чи можуть бути такі шаблони, чи все ж суддя у деяких справах може відійти від позиції ВС, незважаючи на усталену судову практику?

У відповідності із Конституцією України місія Верховного Суду – виробляти єдність практики. Тому, як на мене, суди мають враховувати правові позиції Верховного Суду. При цьому необхідно враховувати, що не всі справи є однаково тотожними. Якщо ми говоримо про фундаментальне тлумачення норм матеріального права і процесуального, то вони мають бути незмінними. Що ж до застосування норм до тієї чи іншої ситуації правовідносин, то там уже можуть бути різні варіанти. Суддя, як процесуальна особа не позбавлений будь-якої волі розсуду і думки. Це його право. Він може навіть відступити від позицій Верховного Суду. Але це має бути надзвичайно фундаментально, обґрунтовано. Не просто «я вважаю, що це так», а з детальним аналізом обставин, норм права. Поки, що ми не зустрічали такого відходу, але я знаю, що багато є розмов, що суди нижчих інстанцій з чимось не погоджуються. Ми наразі використовуємо інструменти щодо забезпечення єдності. Тому, що інколи буває, що у, на перший погляд, тотожних правовідносинах приймаються різні рішення. Коли ми навіть допускаємо до розгляду палатою справи, де можливо хтось хоче відступити, аналізуємо всі обставини і матеріальний закон, який слід застосовувати, і бачимо, що немає різного підходу Верховного Суду, є просто різні обставини.

Є інструменти щодо зворотного зв’язку, можна спілкуватися. І де, наприклад, судді десь не впевнені, а яка ж позиція Верховного Суду, то ми готові брати якусь справу, щоб її як еталонну розглянути. За рік роботи Верховного Суду, поряд із досягненнями, які ми маємо, ми все ж таки чуємо і певну критику. Але ми її правильно сприймаємо, ми розуміємо, що є куди рости, є над чим працювати і усі судді готові і надалі удосконалюватися в цьому плані і працювати.

 

Попередня стаття Наступна стаття
comments powered by HyperComments