Чи є бартером залік зустрічних зобов’язань та зарахування зустрічних однорідних вимог ?

ДФС у Запорізькій області у своєму листі від 28 липня 2016 р. № 2538/10/08-01-12-03-11 надала роз’яснення платникам єдиного податку щодо включення суми винагороди повіреного до доходу платника єдиного податку, а також щодо того, чи можуть юридичні особи – платники єдиного податку 3 групи, які виступають повіреними, зараховувати отримані на користь довірителя орендні платежі в рахунок відшкодування своїх витрат, пов’язаних з утриманням, обслуговуванням та передпродажною підготовкою майна.

Стосовно першого питання податкова зазначила, що, виходячи з пункту 292.4 статті 292 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI (далі – ПК України), у разі, якщо платники єдиного податку надають послуги, виконують роботи за договорами доручення, доходом є сума отриманої винагороди повіреного.

Стосовно другого питання ДФС не дала чітку відповідь на питання, чи є негрошовою формою розрахунків погашення заборгованості шляхом зараховування отриманих на користь довірителя орендних платежів.

Проведення таких операцій суперечить пункту 291.6 статті 291 ПК України, в якому зазначено, що платники єдиного податку 1 – 3 груп мають здійснювати розрахунки за відвантажені товари, виконані роботи, або надані послуги виключно в грошовій формі. При цьому такі розрахунки можуть бути готівковими або безготівковими.

Як податкова, так і суди вважають, що зарахування взаємних зобов’язань сторонами є бартером.

Податкова зазначає у своєму роз’ясненні, що, оскільки «бартерна операція», яка відповідно до підпункту 14.1.10 пункту 14.1 статті 14 ПК України, є господарською операцією, що передбачає проведення розрахунків за товари (роботи, послуги) у негрошовій формі в рамках одного договору, то проведення взаємозаліку є бартером.

Також в ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду по справі № 810/5551/14 від 20 січня 2015 року за позовом ТОВ «Укрдокбуд» суд зробив висновок, що поняття «бартерна операція» необхідно тлумачити у широкому розумінні як  «господарську операцію, яка передбачає проведення розрахунків за товари (послуги) у будь-якій формі, іншій ніж грошова, включаючи будь-які види заліку та погашення взаємної заборгованості, в результаті яких не передбачається зарахування коштів на рахунки продавця для компенсації вартості таких товарів (робіт, послуг). Крім того, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що із суті описаної позивачем господарської операції випливає, що останній, не укладаючи прямого договору, фактично має намір провести господарську операцію – бартер, одним з різновидів якої і є взаємозалік зустрічних однорідних вимог». Тобто,  правова позиція суду полягає у тому, що «юридичні особи – платники єдиного податку не мають права погашати заборгованість за поставлений товар (надані послуги, виконані роботи) шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог. Отже, інша форма розрахунків, ніж грошова, юридичним особам – платникам єдиного податку заборонена».

Але для того, щоб визначити, якою формою розрахунків є зарахування отриманих на користь довірителя орендних платежів, треба з’ясувати, як таке зарахування проводиться на практиці.

Відповідно до пункту другого частини другої статті 1007 Цивільного Кодексу України від 16.01.2003 № 435-IV (далі –ЦК України), довіритель   зобов'язаний,   якщо   інше   не  встановлено договором, відшкодувати  повіреному  витрати,  пов'язані з виконанням доручення.

Відповідно до частини 4 статті 341 ГК України при безготівкових розрахунках усі платежі проводяться через установи банків шляхом перерахування належних сум з рахунка платника на рахунок одержувача або шляхом заліку взаємних зобов'язань і грошових претензій.  Для того, щоб провести такий платіж, як повірений, так і довіритель, подають до установи банку платіжні доручення з метою здійснити залік взаємних зобов’язань відповідно до статті 21 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" від 05.04.2001 № 2346-III. При цьому ініціатори платежу повинні мати рахунки в установі банку.

Відповідно до пункту 1.16 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні", механізм, який включає збирання, сортування, реконсиляцію та проведення взаємозаліку зустрічних вимог учасників платіжної системи є клірингом.

Отже, доцільно говорити про те, що залік взаємних зобов’язань і грошових претензій є по суті способом задоволення вимог обох сторін, які засновані на їх зобов’язаннях один перед одним, а тому його можна вважати способом припинення зобов’язань шляхом виконання.

В цьому випадку залік взаємних зобов’язань і грошових претензій є безготівковим розрахунком, а отже і грошовим, в цілях статті 291 ПК України.

Залік взаємних зобов'язань треба відрізняти від зарахування зустрічних однорідних вимог сторін, адже це різні способи припинення зобов’язання.

Відповідно до статті 601 ЦК України зобовʼязання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом предʼявлення вимоги.

Відповідно до Постанови Вищого господарського суду України від 22.07.2004 р. № 15-03/186, "за правовою природою припинення зобов'язання зарахуванням зустрічної вимоги це - одностороння угода, яка оформляється заявою однієї з сторін ".

Довіритель і повірений можуть провести зарахування зустрічних однорідних вимог, адже:

  • Вимоги є зустрічними. У довірителя є вимога до повіреного передати належні довірителю орендні платежі, а у повіреного є вимога до довірителя щодо відшкодування витрат.
  • Вимоги є однорідними. Вимоги щодо передачі орендних платежів і відшкодування витрат за своєю правовою природою є грошовими, а тому і однорідними.
  • Строк виконання вимог настав, не визначений або визначений моментом витребування.

Відповідно до частини 2 статті 601 ЦК України, зарахування зустрічних однорідних вимог проводиться за заявою однієї із сторін. Також замість заяви однієї із сторін сторони можуть оформити двосторонній акт зарахування зустрічних однорідних вимог.

Але і зарахування зустрічних однорідних вимог на нашу думку не має визначатись як бартер, адже відповідно до статті  715 ЦК України, за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший. При цьому кожна із сторін такого договору є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін.

Згідно з частиною 1 статті 293 ГК України договір міни (бартеру) - це договір, за яким кожна зі сторін зобов'язується передати другій стороні у власність, господарське відання чи оперативне управління певний товар в обмін на інший товар.

Визначення взаємозаліку або зарахування зустрічних однорідних вимог як бартеру не відповідають економічній суті бартерних операцій. Бартером є система розрахунків, в якій товари або послуги напряму обмінюються на інші товари або послуги.[1]  

Такої позиції дотримується і ЄСПЛ у справах Greek Cypriot Xenides-Arestis v. Turkey, Chagos islanders v. the United Kingdom.

У випадку із врахуванням орендних платежів в рахунок витрат повіреного немає обміну товарів або послуг на інші товари або послуги.

На даному етапі констатуємо неоднозначність і недосконалість правового регулювання. Застосовуючи правила тлумачення, а також презумпцію правомірності рішень платника податків, правозастосовчі органи мали б враховувати норми Господарського та Цивільного Кодексів України. Проте, наразі найбільш логічним вирішенням даної проблеми було б чітке визначення поняття безготівкових розрахунків в Податковому кодексу України.

В такому контексті нагадуємо, що у пункті 299.10 статті 299 ПК України визначено, що реєстрація платника єдиного податку може бути анульована за рішенням контролюючого органу, у випадках передбачених підпунктом 298.2.3. ПК України, зокрема, у разі проведення платником єдиного податку розрахунків у негрошовій формі.

Реєстрація у такому випадку анулюється з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому допущено такий спосіб розрахунків.

 


[1]  O'Sullivan, Arthur; Steven M. Sheffrin (2003). Economics: Principles in Action. Pearson Prentice Hall. p. 243.

Попередня стаття Наступна стаття
comments powered by HyperComments