Адмінсудочинство в податкових спорах: проблеми та шляхи вирішення

У столиці відбулося засідання круглого столу на тему «Актуальні проблеми адміністративного судочинства в податкових спорах», організованого Асоціацією податкових радників, спільно з Національною школою суддів України, Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду та податковою платформою «Taxlink» для суддів адміністративних судів. Під час заходу учасники обговорили проблемні питання розгляду справ щодо оподаткування прощеного боргу, нюанси застосування Кодексу адміністративного судочинства України у податкових спорах, проблеми визначення меж і способів судового захисту прав платника податків, порушення порядку призначення та проведення перевірки податковими органами, спірні моменти ТЦУ, перевірки фізичних осіб за межами 1095 днів тощо.

Так, Данило Гетманцев, почесний президент юридичної компанії «Jurimex», експерт TaxLink, член Європейської асоціації податкових професорів, президент Асоціації податкових радників, доктор юридичних наук, професор підняв актуальне сьогодні питання судової доктрини, яке гостро стоїть не лише у податкових правовідносинах, а й в усіх аспектах адміністративного судочинства. За словами професора, основна проблема тут полягає у розмежуванні конкретної позиції судді у певній справі, де останній може відступити від практики Верховного Суду, та особистою оцінкою, чи баченням конкретного спору служителя Феміди.

Пан Гетманцев зазначив, що судова доктрина – це сукупність пріоритетів, принципів та методів обґрунтування рішення у судовій справі.

При цьому експерт TaxLink нагадав присутнім, що відповідно до частини п՚ятої статті 242 КАС України, котра регулює законність і обґрунтованість судового рішення, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Утім, тут не все так однозначно, як здається на перший погляд.

«Всі ми знаємо преценденти по рішеннях судів перших та апеляційних інстанцій, коли судді іноді просто копіюють певні фрази з рішень Верховного Суду і таким чином намагаються знайти шаблон. На мою думку, ніяких шаблонів не може бути. Якою б усталеною не була судова практика, все одно траплятимуться справи, у яких суд може відійти від позиції Верховного Суду. Це відповідає самому змісту професії судді, є гарантією незалежності суду, як такого. Але основною проблемою тут є віднайти межу у кожній конкретній справі. Це предмет для роздумів судді», - каже Данило Гетманцев.

При цьому доповідач звернув увагу присутніх на чотири важливі ознаки судової доктрини: динамічність; адаптивність; «бездокументарність»; високий рівень абстрактності.

Професор наголосив, що при розгляді справи, суд повинен враховувати висновки ВС на рівні з іншими джерелами права, а не сліпо слідувати їм та сприймати як буквальну цитату.

 

Борг прощено!

Віта Форсюк, керівник практики податкового права ЮК «Jurimex», CEO Taxlink, проаналізувала проблемні питання розгляду справ щодо оподаткування прощеного боргу. Серед іншого, пані Форсюк звернула увагу присутніх на проблему визначення поняття «дохід» в аспекті виникнення податкового обов’язку зі сплати ПДФО. При цьому доповідачка навела Ухвалу ВАСУ від 15.05.2017  у справі  № К/800/1692/16: «Стосовно анулювання (прощення) кредитором суми боргу приріст фінансових показників платника податку - боржника виникає за рахунок суми, взятої в борг. Сама собою  грошова сума, взята в борг, не збільшує доход, оскільки надається на умовах повернення; в разі коли відпадуть встановлені законом та/або договором підстави для витребування кредитором у боржника грошової суми, наданої на умовах повернення, ця сума збільшує доход боржника, зокрема і його оподатковуваний доход як платника податку».

А також Ухвалу ВАСУ від 22.05.2017 у справі  №  К/800/28428/16: «…оподатковуваним доходом позивача є лише основна заборгованість за кредитом, прощена (анульована) банком. Прощені (анульовані) банком за його рішенням проценти за користування кредитом та підвищені проценти, нараховані у разі прострочення платежу, не є доходом платника податків. Тому база оподаткування повинна бути визначена тільки з суми, прощеної (анульованої банком), яку позивач фактично отримав за банківським кредитом, без врахування процентів».

Як було зазначено, відповідно до статті 1054 ЦКУ за кредитним договором позичальник зобов'язується не тільки повернути кредит але і сплатити проценти. Крім того, статтею 2 Закону України «Про банки i банківську діяльність» також передбачено зобов'язання позичальника  на сплату процентів.

«З огляду на правову природу процентів, які є платою за користування кредитом, відповідні суми для цілей оподаткування не можуть бути включені до доходу, отриманого як додаткове благо (постанова Верховного Суду від 13 березня 2018 року № 826/6380/15)», - зазначила CEO Taxlink.

Торкаючись питань штрафів та пені, експерт зазначила, що їх нарахування є лише засобом забезпечення виконання основного зобов'язання перед третьою особою - банком.

«Прощена неустойка у вигляді пені та штрафів не є доходом і додатковим благом, оскільки сплата тіла кредиту та процентів за користування ним є законодавчо визначеним обов’язком, а доцільність стягнення неустойки банківська установа вправі визначати на свій розсуд (постанова Верховного Суду від 13 березня 2018 року № 826/6380/15)», - підкреслила вона.

За словами пані Форсюк, тут важливим завданням є визначення особи, на яку покладається обов’язок сплати податку при анулюванні боргу. У випадку, якщо банк не повідомив особу про анулювання боргу, – повний склад податкового агента.

Усічений склад податкового агента – банка за наявності таких умов: отримання платником податку доходу у вигляді суми боргу такого платника податку, анульованого кредитором за його самостійним рішенням; надіслання (вручення) платнику податку кредитором повідомлення про анулювання боргу або укладення з платником відповідного договору; включення кредитором суми анульованого боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого на користь платника податку, за підсумками звітного періоду.

За словами доповідачки, якщо контролюючий орган донарахував грошові зобов'язання за даними звіту банку за формою 1ДФ, слід визначити, чи вся сума є додатковим благом та підлягає оподаткуванню (тіло кредиту; штрафи та пеня; проценти за користування; неоподатковувана сума (25 % мін. зп).

Для визначення суми додаткового блага, яке підлягає оподаткуванню, фізична особа може подати документ, який підтверджує структуру прощеного банком боргу.

На вимогу частини четвертої статті 9 КАСУ необхідно витребувати в банка документи на підтвердження структури прощеного боргу або залучити банк як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог.

Пані Форсюк також звернула увагу на особливості, які стосуються валютних кредитів. Так, як було зазначено, не включається до доходу сума, у розмірі різниці між основною сумою боргу за кредитом в іноземній валюті, визначена за офіційним курсом НБУ на дату зміни валюти зобов’язання за таким кредитом з іноземної валюти у гривню, та сумою такого боргу, визначеною за офіційним курсом НБУ станом на 1 січня 2014 року, а також сума процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені)

Умови неоподаткування різниці, що виникла внаслідок девальвації національної валюти: кредит має бути непогашений до 1 січня 2014 року; прощення боргу повинно відбутись з 1 січня 2015 року.

Лише чотири справи по суті...

Лариса Антощук, адвокат, керівник практики з вирішення податкових спорів KPMG Law Ukraine, аналізувала останні тенденції у спорах з питань трансферного ціноутворення.

Так, за словами адвоката, зміни до законодавства щодо ТЦУ та врегулювання принципу звичайних цін, а пізніше і принципу витягнутої руки, з՚явилися лише у 2013 році. Перша судова практика почала формуватися лише з 2014 року. «З дуже невеличкою похибкою можу сказати, що станом на сьогодні розглянуто 199 спорів у судах України, які стосуються питань ТЦУ. Технічні питання, або спори за формою, - до них я відношу такі категорії, як подача-неподача звіту, невиконання обов՚язку перед державою у вигляді подачі звіту, або не повне декларування контрольованої операції, або підстави для проведення перевірки, недопуск перевіряючих до перевірки по суті контрольованих цін. Водночас багато спорів стосуються форми звіту. Вона апріорі має бути в електронній формі, але в деяких спорах паперова форма і її подача тлумачилися на користь платника, на підтвердження факту виконання ним обов՚язку перед державою. Зі 199 спорів технічних – 195. Лише 4 спори, рішення за якими виписані, стосуються спору по суті, по факту проведення перевірок за дотриманням принципу витягнутої руки: № 816/515/17; № 826/19192/16; № 804/2025/17; № 815/3424/17. Зі 199 справ лише 17 дійшли до касаційної інстанції, 16 з них технічні, 1 – справа по суті», - зазначила пані Антощук.

За словами експерта, в Україні такі справи для бізнесу стоять в категорії дорогих. По вищезгаданих 4-х справах, вилка у ціновому вираженні, - від 2 млн грн до 26 млн грн для платників податків. «І це лише перші справи, які дійшли до суду. По одній із ухвал регіонального суду можна зрозуміти, що податковий ефект результату перевірки контрольованої операції для платника податку – 1, 6 млрд грн. Суми, які ніколи, очевидно, не з՚являлися за результатами планової або позапланової перевірки. А от у питаннях ТЦУ – це середня ціна питання для великих підприємств», - каже Лариса Антощук.

Серед основних викликів, які сьогодні стоять у цій площині, експерт називає застосування нормативно-правових актів. Так, якщо аналізувати статтю 39 ПКУ, то її пункти і підпункти змінювалися протягом 4 років, як мінімум 50 разів. «Зрозуміло, що коли йдеться про перевірку контрольованої операції, правомірність-неправомірність її відображення, або по суті її застосування, ми маємо справу з аналізом норм матеріального права, які діяли у період проведення перевірки. Потім постає питання, яким чином аналізувати нормативно-правові акти, які діяли на час виконання конкретної норми. Тут яскравим прикладом є застосування переліку низькоподаткових юрисдикцій. З 2013 року він хаотично чи сплановано змінювався 5 разів. Найбільш проблемним був 2015 рік, в якому діяли аж 3 редакції переліку. Звідси біля 40 справ, які стосуються правомірності включення відображення КО з контрагентом з Грузії, з ОАЕ, Автрії, Швейцарії. Тому що ці країни у 2015 році у 2-х списках були, а в 3-му були відсутні. Або навпаки – у 2-х немає, у 3-му розглядається. Зважаючи на проблемний момент застосування нормативно-правових актів у мотивувальних частинах технічних спорів, суди дуже детально розбираються з дією закону в часі, із застосуванням норм прямої дії КУ, тому, що основна проблема питання ТЦУ – не чітке їх регулювання. Їх чітко врегулювати неможливо», - констатує експерт.

Серед іншого, також було наголошено, що сьогодні існує необхідність у формуванні нового підходу до доказової бази. У цій категорії спорів йдеться не лише про первинні документи, а про документацію, якою платник податку обґрунтовує економічний і  функціональний аналіз, яким чином він визначає методи, якими він визначає принцип відповідності витягнутої руки. Водночас, як правило, він має роз՚яснити суду якісь складні з погляду юриста економічні розрахунки (операційного доходу, нарахування рентабельності). Зі свого боку податкова має підтвердити, яким чином вона формувала свої критерії і яку вибірку робила.

Лариса Антощук прогнозує серед загальних очікуваних тенденцій спорів з ТЦУ: появу перших рішень касаційної інстанції з низки «технічних спорів»: (низькоподаткові юрисдикції, операції через комісіонера, правомірність застосування штрафних санкцій і т. п.); збільшення спорів з доказовою базою, отриманою через «спецзапити» в зарубіжні компетентні органи; можливість застосувати «верхню межу» при сплаті судового збору (1,5 %, але не більше 350 прожит. мін.); збільшення випадків використання Настанов OECD з ТЦ для ТНК и податкових служб, практики ЄСПЛ, індивідуальних податкових консультацій, практики іноземних судів; збільшення рішень у спорах «по суті» - провадження в яких відкрито в 2017 р.; збільшення кількості спорів щодо застосування штрафних санкцій за неподачу або несвоєчасну подачу звіт або уточнюючого звіту про КО (правила, що діють з 01.01.2017); залучення експертів, спеціалістів у процес, пошук нових способів доказування (з урахуванням попередніх помилок в процесі та нових правил КАСУ); перехід в економічну складову спору по ТЦ (відхід від формальних тлумачень норм ПК).

А підстави для перевірки є?

Заступник голови Київського апеляційного адміністративного суду Світлана Шелест проаналізувала судову практику у спорах про порушення порядку призначення та проведення перевірки податковими органами.

Суддя нагадала, що такі заходи контролюючих органів, як перевірки, включають декілька етапів. Перший етап – визначення підстав для проведення перевірок; другий етап – прийняття контролюючим органом рішення про проведення перевірки, що оформляється наказом; третій етап – допуск до перевірки; четвертий – вивчення наданих платником податків документів; пятий – оформлення результатів проведених перевірок. Кожен з цих етапів має самостійне правове значення і повинен враховуватися судом з урахуванням і предмету спору і обставин, які досліджуються у суді.

«Цікавою для мене виявилася справа за позовом «Пуща-Водиця» до Києво-святошинської податкової інспекції, у якій предметом спору було визнання протиправними дій і скасування податкових рішень. У цій справі всі ці етапи контрольного заходу були досліджені з урахуванням доводів позивача у справі. Ішлося про документальну виїзну перевірку. Що цікаво, допуск до перевірки мав місце, але, незважаючи на це і що результати перевірки були оформлені актом перевірки, ВС погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій про те, що значні процедурні порушення були допущені як на етапі призначення перевірки, так і на етапі її проведення і оформлення результатів, що може бути підставою для скасування податкових повідомлень-рішень, у зв՚язку з визнанням протиправними дій податкового органу.

Перш за все тут ідеться про недоліки запиту. Не в контексті відсутності якихось реквізитів, а в контексті відсутності підстав для надіслання запиту. Тут треба розуміти, що ПК містить нормативний підхід до підстав направлення запиту, його оформлення і обов՚язку платника податків надати відповідь. Але лише за дотримання такого підходу щодо підстав для надіслання запиту можна вважати або оцінювати, чи має платник податків обов՚язок надативідповідну відповідь», - констатує суддя.

Відповідно до ПКУ запит може направлятися у разі, якщо фіскальним органом отримано податкову інформацію, яка свідчить про порушення платником податків вимог валютного, податкового законодавства. Якщо платником не надано відповідь протягом встановленого часу (наразі це 15 робочих днів з дня надіслання запиту). Але запит надсилається не у будь-якому разі, а лише тоді, коли є така інформація, коли податковий орган вказує на джерела такої інформації, на відповідні порушення і пропонує платнику усунути їх до запровадження контрольного заходу і надати відповідні докази. Ще однією підставою є виявлення податковим органом недостовірних даних у податкових деклараціях, якщо платник не усуне до подання запиту такі недостовірності.

«У цій справі, про яку я розповідаю, запит не містив підстав на надіслання, що дало підставу вважати, що не було у контролюючого органу підстав для проведення перевірок. Зокрема, суд вказав на те, що зміст запиту не відображав мотивів і правових підстав, а тому не породжує жодного негативного наслідку для платника податків, яке не може бути підставою для проведення документальної перевірки.

Стосовно допуску я наголошую, що у цій справі мав місце допуск до перевірки, але дуже обачливим був сам платник податків - він задокументував кожний етап перевірки податкового органу, що дозволило йому виграти цей спір. Він допустив податковий орган до перевірки, підтвердив це тим, що керівник підприємства видав наказ для бухгалтера, з метою забезпечення надання відповідної бухгалтерської податкової документації. Утім працівники податкового органу у день призначення перевірки не прийшли на перевірку. Обачливий платник податків склав відповідні акти, що надалі дало суду підстави спростувати доводи податкового органу і його акти, які податковий орган також склав, про ненадання платником податків підтвердних документів», - зазначила пані Шелест.

Щодо процедурних питань у процесі перевірки, то проблемними процедурними порушеннями було те, що акт перевірки не був підписаний усіма перевіряючими, з чого ВС зробив висновки, що такий акт не може вважатися допустимим доказом у розумінні КАСУ, оскільки порядок одержання цього документа є порушеним. «Що також є цікавим, суд повважав порушеним порядок проведення перевірки, у зв՚язку з тим, що акт відображав односторонню інформацію, а саме лише доходну частину на підставі даних податкового обліку, а витратна частина не була відображена, що дозволило дійти висновку про те, що такий акт не є допустимим доказом, оскільки недопустимість пов՚язана з порушенням порядку отримання, оскільки порядок складання акта регламентований нормативно-правовими актами. Усі ці процедурні порушення слугували підставою для висновку судів, які підтримав ВС, про те, що такі процедурні порушення можуть мати наслідком скасування ППР, що, власне, і відбулося у цій справі», - резюмувала доповідачка. 

Практика неоднозначна...

Зі свого боку Олена Губська, суддя Київського апеляційного адміністративного суду, кандидат юридичних наук, доцент, член Асоціації адміністративних суддів, звернула увагу учасників конференції на існування неоднозначної судової практики щодо того, чи може платник податків оскаржувати результати перевірки у тому випадку, якщо податкова була допущена до проведення перевірки.

«Це питання виникло ще у 2010 році, коли 24.12.2010 Верховний Суд України у справі 21-25а10 за позовом ТОВ «Foods and Goods L.T.D.» до ДПІ у Калінінському районі м. Донецька про скасування рішення про застосування штрафних санкцій прийняв постанову, де зазначив, що платник податків, який вважає, що був порушений порядок та підстави призначення податкової перевірки щодо нього, має захищати свої права шляхом недопуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки. Якщо ж допуск до такої перевірки відбувся, надалі предметом розгляду в суді має бути лише суть виявлених порушень податкового та іншого законодавства», - каже суддя.

Досить тривалий час суди дотримувались такої позиції, аж поки 27 січня 2015 року Верховний Суд України  прийняв постанову у справі 21-425а14 за позовом ТОВ «Будгарант-55» до ДПІ у м. Южному Одеської області  про  визнання незаконним наказа начальника інспекції від 27 липня 2011 року № 226 «Про проведення документальної невиїзної позапланової перевірки»  та визнання протиправними дії інспекції щодо її проведення.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла   висновку, що  лише умови та порядок  дотримання позапланових документальних перевірок  може бути належною підставою наказу про проведення перевірки.

«З того моменту суди по-різному приймали рішення. Більшість притримувалися позиції за рішенням 2010 року, а деякі – за рішенням 2015 року. Разом з тим, коли я передивилася практику нового Верховного Суду, то побачила, що 13 лютого 2018 року новим Верховним Судом була прийнята постанова у справі К/9901/8259/18 804/5402/14 за позовом ТОВ «Альбтрос» до ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними дії податкового органу щодо проведення документальної позапланової виїзної перевірки позивача  з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість. У своєму рішенні Верховний суд посилається на практику ВСУ 2010 року, в якій зазначається, що саме на етапі допуску до перевірки платник податків може поставити питання про необгрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного контролю щодо себе. Водночас допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні такої перевірки.

Якщо платник податків допустив представників податкового органу до проведення перевірки, в задоволенні такого позову слід відмовити, оскільки правові наслідки оскаржуваних дій за таких обставин є вичерпаними, а отже, задоволення позову не може призвести до відновлення порушених прав платника податків, оскільки після проведення перевірки права платника податків порушують лише наслідки проведення відповідної перевірки.

Однак необхідно звернути увагу на ту обставину, що в цьому ж  році, 7 лютого, Верховний Суд прийняв протилежне рішення у справі 821/1562/16 К/9901/2040/17  за позовом ПП «Гелиос-Транс» до ДПІ у м. Сєвєродонецьку ГУ ДФС у Луганській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень. Посадові особи були допущені до проведення перевірки. Однак позивач посилається на процедурні порушення податковим органом під час проведення перевірки: неповідомлення про проведення перевірки; відсутність уповноваженого представника підприємства під час проведення перевірки. Верховний Суд дійшов висновку, що  невиконання вимог підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 та пункту 79.2 статті 79 ПК призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої. Тобто позиція Верховного Суду щодо зазначеного питання неоднозначна і залежить від конкретних обставин справи», - констатувала пані Губська.

А є винятки зі строку давності?

Адвокат, радник АО «Саєнко Харенко», Віталій Оджиковський виступив із доповіддю: «Перевірки фізичних осіб за межами 1095 днів». Серед іншого, експерт нагадав, що до 01.01.2017 контролюючий орган мав право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації.  Наразі ж контролюючий орган має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації.

При цьому експерт нагадав учасникам конференції про винятки зі строку давності.

Так, відповідно до пункту 102.2 статті 102 Податкового кодексу грошове зобов'язання може бути нараховане або провадження у справі про стягнення такого податку може бути розпочате без дотримання строку давності, якщо: податкову декларацію за період, протягом якого виникло податкове зобов'язання, не було подано; посадову особу платника податків (фізичну особу - платника податків) засуджено за ухилення від сплати зазначеного грошового зобов'язання або у кримінальному провадженні винесено рішення про його закриття з нереабілітуючих підстав, яке набрало законної сили.

Винятки стосуються лише нарахування грошового зобов'язання або стягнення податкового боргу, але не проведення перевірки.

Аналізуючи практичні наслідки проведення перевірок з порушенням строку давності, доповідач зазначив, що пункт 44.3 Податкового кодексу зобов'язує платників зберігати документи, пов’язані з оподаткуванням лише протягом 1095 днів.

Таким чином, платник може не зберігати документи більше 1095 днів, відповідно у нього може не бути практичної можливості надати документи до перевірки, яку податковий орган, власне, й не зможе провести.

Примушення платника надати документи, які він уже не зобов'язаний зберігати, порушує: частину першу статті 19 Конституції України - ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством; п. 4.1.1, 56.4, 56.21 Податкового кодексу, ч.2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, ст. 62 Конституції України,       ст. 6 Конвенції – презумпція правомірності рішень та дій платника (презумпція невинуватості), тягар доведення покладено на контролюючий орган частина 1 статті 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

«В більшості випадків перевірки за межами 1095 днів проводяться на підставі ухвали слідчого судді. Та чи зобов'язані податківці порушувати закон на його підставі? Пп. 78.1.11 Податкового кодексу встановлює, що підставою для перевірки є рішення слідчого судді винесене ним відповідно до закону. КПК України не передбачає повноважень та процедури призначення таких перевірок у кримінальному провадженні. В ухвалах судді «надають дозвіл на проведення перевірки», «доручають її проведення», однак не зобов'язують її проводити в порушення 1095 днів, встановлених законом», - зазначив адвокат.

Антон Поляничко, голова Наукової ради Асоціації податкових радників, проаналізував проблеми визначення меж і способів судового захисту прав платника податків.

«Питання визначення меж та способів судового захисту є універсальними для будь-яких категорій спорів. Саме з них, можливо, і починається закладення тих підвалин, за рахунок яких у подальшому можна здобути прогнозований розгляд судових спорів. Звісно, коли ми говоримо про методи судового захисту, насамперед, ми повинні виходити із завдань адміністративного судочинства. І до судової реформи і наразі судам доволі часто закидають те, що вони не зовсім виконують свою функцію, з огляду на те, що вони не надто багато уваги приділяють тому, щоби захистити недержавного субєкта від свавілля з боку держави. У податкових спорах це майже усюди. В кожній майже категорії спорів, починаючи від найпоширенішої наразі категорії щодо реальності господарських операцій, де суди звинувачують у тому, що вони влізають у компетенцію контролюючих органів, починають якесь, мало не кримінальне розслідування замість того, щоб аналізувати акт перевірки. Ну, і завершуючи процедурними питаннями, вплив яких на законність рішень, дій або бездіяльності контролюючих органів суди оцінюють по-різному», - каже експерт.

Щодо питань податкових перевірок, пан Поляничко зазначив, що нерідко платники податків вважають, що будь-яка помилка з боку контролюючого органу має тягнути автоматично нікчемність будь-якої поведінки, а не оцінюють у кожному конкретному випадку вплив конкретного правопорушення на права платників.

 

Попередня стаття Наступна стаття