Ухвала Житомирського апеляційного адміністративного суду від 23.01.2014 у справі № 806/6693/13-а

Державний герб України

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" січня 2014 р. Справа № 806/6693/13-а

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Котік Т.С.

суддів: Жизневської А.В. Малахової Н.М.,

при секретарі Хаюк Т.В. ,

за участю представників сторін

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Новоград-Волинської об"єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду

від "04" грудня 2013 р.

у справі за позовом Приватного акціонерного товариства "Виробничо-комерційна фірма "Леся"

до Новоград-Волинської об"єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області

про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень - рішень ,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2013 року задоволено адміністративний позов Приватного акціонерного товариства "Виробничо-комерційна фірма "Леся".

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 11 вересня 2013 року №0004582200 та №0004592200, прийняті Новоград-Волинською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Житомирській області відносно Приватного акціонерного товариства "Виробничо-комерційна фірма "Леся".

Стягнуто з Державного бюджету України на користь Приватного акціонерного товариства "Виробничо-комерційна фірма "Леся" 2328 грн. 41 коп. на відшкодування витрат зі сплати судового збору.

В апеляційній скарзі Новоград-Волинська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Житомирській області (далі Новоград-Волинська ОДПІ), посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить судове рішення скасувати та прийняти нове - про відмову у задоволенні позову. Зокрема, апелянт посилається на те, що висновки суду першої інстанції не узгоджуються з приписами ст.153 ПК України та не відповідають фактичним обставинам справи.

Розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

З матеріалів справи убачається, що за результатами планової виїзної документальної перевірки ПАТ «ВКФ «Леся» з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства, за період з 1 січня 2012 року до 31 грудня 2012 року, Новоград-Волинською ОДПІ, складено акт від 28 серпня 2013 року №324/22-00/00309097 (том 1 а.с. 14-52). Згідно висновків акту, підприємством порушено підпункту 153.2.6 пункту 153.2 статті 153 Податкового кодексу України, в результаті завищення позивачем витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, що призвело до зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2012 рік на суму 871644 грн. 00 коп. та донараховано податку на прибуток за 2012 рік на суму 353169 грн. 00 коп.

За вказані порушення Новоград-Волинською ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 11 вересня 2013 року №0004582200, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 441461 грн. 00 коп. з яких 353169 грн. 00 коп. основний платіж та 88292 грн. 00 коп. - штрафні санкції та податкове повідомлення-рішення форми «П» від 11 вересня 2013 року №0004592200, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування на суму 871644 грн. 00 коп. (том 1 а.с. 11, 13).

Перевіряючи правомірність прийняття зазначених податкових повідомлень-рішень, суд першої інстанції вірно зазначив, що висновок податкового органу про те, що адміністративні витрати та витрати на збут не приймали участі у формуванні доходів та не можуть бути віднесені до витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, є помилковим, оскільки судом встановлено, що ПАТ «ВКФ «Леся» включало адміністративні витрати та витрати на збут до калькуляцій послуг з виробництва швейних виробів з давальницької сировини та відобразило ці показники у податковій декларації з податку на прибуток підприємства ( том 1 а.с. 95).

Так, з матеріалів справи вбачається, що 5 вересня 2011 року та 7 вересня 2012 року між ПАТ «ВКФ «Леся» (Виконавець) та фірмою «Ляйневебер ГмбХ. Ко. КГ» (Німеччина) (Замовник) було укладено контракти відповідно №27/2011 та №7/2012, предметом яких є виготовлення швейних виробів за замовленням із сировини замовника у відповідності до технічних умов та зразків, затверджених замовником. Кожне замовлення на виготовлення швейних виробів супроводжується окремою специфікацією, яка містить: найменування швейного виробу, кількість швейних виробів, ціни за виготовлення одиниці виробу, загальну вартість робіт, вартість сировини, загальну вартість готових виробів (том 2 а.с. 96-99, 123-126).

До зазначених вище контрактів, між сторонами було укладено додаткові угоди №1-23 та №1-6 (том 2 а.с.100-122, 127-132).

Висновок про порушення ПАТ «ВКФ «Леся» вимог частини 2 підпункту 153.2.6 пункту 153.2 статті 153 Податкового кодексу України, зроблено перевіряючими виходячи з того, що ПАТ «ВКФ «Леся» здійснювало операції з переробки давальницької сировини, отриманої від нерезидента (пов'язаної особи), та не включало до калькуляції послуги пошиву чоловічих брюк адміністративних витрат, понесених у перевіряючому періоді, то адміністративні витрати є такими, що не брали участі у формуванні доходів, пов'язаних з реалізацією послуг по пошиву чоловічих брюк на експорт, тобто не покриті доходами, а отже, і не можуть бути віднесені до витрат, що враховуються при витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування (том 1 а.с. 21).

Суд першої інстанції обґрунтовано не погодився з таким висновком, оскільки частиною 2 підпункту 153.2.6. пункту 153.2 статті 153 Податкового кодексу України, у редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, встановлено, що витрати, понесені у зв'язку з продажем/обміном товарів, виконанням робіт, наданням послуг пов'язаним з таким платником податку особам або за операціями з давальницькою сировиною, визнаються в розмірі, що не перевищує доходи, отримані від такого продажу/обміну.

Підпункт 153.2.6 відносився до пункту 153.2 статті 153 Податкового кодексу України, що регулював оподаткування операцій із пов'язаними особами.

Виходячи з положень зазначеної правової норми убачається, що вони регулювали відносини з оподаткування операцій із пов'язаними особами в тому числі і операції пов'язаних осіб з давальницькою сировиною.

Підпунктом 14.1.159. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, у редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, надано визначення пов»язаної особи. За змістом даної правової норми, пов'язані особи - це юридичні та/або фізичні особи, взаємовідносини між якими можуть впливати на умови або економічні результати їх діяльності чи діяльності осіб, яких вони представляють і які відповідають будь-якій з наведених нижче ознак: юридична особа, що здійснює контроль за господарською діяльністю платника податку або контролюється таким платником податку чи перебуває під спільним контролем з таким платником податку; фізична особа або члени її сім'ї, які здійснюють контроль за платником податку; посадова особа платника податку, уповноважена здійснювати від імені платника податку юридичні дії, спрямовані на встановлення, зміну або припинення правових відносин, а також члени її сім'ї; платники податку - учасники об'єднання підприємств незалежно від його виду та організаційно-правової форми, що провадять свою господарську діяльність шляхом утворення такого об'єднання. Під контролем господарської діяльності платника податку слід розуміти: а) володіння безпосередньо або через пов'язаних фізичних та/або юридичних осіб часткою (паєм, пакетом акцій) статутного фонду платника податку в розмірі не менш як 20 відсотків статутного фонду платника податку; б) вплив безпосередньо або через пов'язаних фізичних та/або юридичних осіб на господарську діяльність суб'єкта господарювання в результаті: надання права, яке забезпечує вирішальний влив на формування складу, результати голосування та рішення органів управління платника податку; обіймання посад членів наглядової (спостережної) ради, правління, інших наглядових чи виконавчих органів платника податку особами, які вже обіймають одну чи декілька із зазначених посад в іншому суб'єкті господарювання; обіймання посади керівника, заступника керівника спостережної ради, правління, іншого наглядового чи виконавчого органу платника податку особою, яка вже обіймає одну чи декілька із зазначених посад в інших суб'єктах господарювання; надання права на укладення договорів і контрактів, які дають можливість визначати умови господарської діяльності, давати обов'язкові до виконання вказівки або здійснювати делеговані повноваження і функції органу управління платника податку. Для фізичної особи загальна сума володіння часткою статутного фонду платника податку (голосів у керівному органі) визначається як загальна сума корпоративних прав, що належать такій фізичній особі, членам сім'ї такої фізичної особи та юридичним особам, які контролюються такою фізичною особою або членами її сім'ї.

Проте, виходячи з приписів зазначених правових норм та відносин, які склалися між сторонами, фірма-замовник «Ляйневебер ГмбХ. Ко. КГ» (Німеччина) у періоді, що перевірявся не була пов'язаною особою з позивачем.

Зазначений факт підтверджується протоколом №1 проведення загальних зборів акціонерів, з якого вбачається, що компанія-контрагент відсутня серед акціонерів (том 1 а.с. 112-118) та не є власником акцій ПАТ «ВКФ «Леся» (том 1 а.с. 119-124).

При дослідженні судом першої інстанції документів встановлено, що при обчисленні вартості одиниці послуги, а саме послуги по пошиву чоловічих брюк, товариством до калькуляції включались наступні статті витрат: основні та допоміжні матеріали, основна та додаткова заробітна плата робітників, загальновиробничі витрати, адміністративні витрати і витрати на збут.

При співставленні фактичної калькуляції товариства із специфікаціями та технологічними схемами встановлено, що товариством у вартість послуги по пошиву одягу не включались витрати на збут, а тому вони не можуть бути віднесені до витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування (том 1 а.с. 22).

Під час перевірки, а так само при розгляді справи судом першої та апеляційної інстанції, податковим органом не доведений факт щодо пов'язаності позивача з Фірмою «Ляйневебер ГмбХ. Ко. КГ» у розумінні підпункту 14.1.159 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, а тому відповідачем помилково поширено на операції з давальницькою сировиною між ПАТ «ВКФ «Леся» та Фірмою «Ляйневебер ГмбХ. Ко. КГ» положення підпункту 153.2.6 пункту 153.2 статті 153 Податкового кодексу України, які регулюють оподаткування операцій з давальницькою сировиною пов'язаних осіб, що призвело до помилкового висновку про завищення позивачем витрат, що враховують при визначенні об'єкта оподаткування в сумі 871644 грн. 00 коп. та донарахування податку на прибуток в сумі 353169 грн. 00 коп.

Також, судом першої інстанції обґрунтовано відхилено посилання податкового органу на те, що амортизаційні витрати та витрати на збут не брали участь у формуванні доходів та не можуть бути віднесені до витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування.

Згідно з пунктом 138.1. статті 138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Така деталізація зроблена законодавцем з метою усунення неоднозначності та єдиного підходу для розуміння поняття складу витрат та порядку їх визнання.

Більш того, слід враховувати, що визначений статтею 138 Податкового кодексу України перелік витрат не може бути предметом вибіркового використання у процесі оподаткування. Тобто, платник податків під час обчислення об'єкта оподаткування з податку на прибуток підприємства повинен враховувати усі, перелічені статтею 138 Податкового кодексу України витрати, які були понесені ним під час господарської діяльності.

Такий самий підхід до розуміння витрат слід застосовувати і у відношенні абз. 2 підпункту 153.2.6 пункту 153.2 статті 153 Податкового кодексу України, а саме із словосполучення «витрати, понесені у зв'язку з продажем товарів…», слід розуміти усі витрати.

Як встановлено судом першої інстанції, у специфікаціях та технологічних картах позивачем відображаються роботи з виготовлення продукції: розкрій, пошив, промір тканини і т.п., що також зафіксовано в акті перевірки (том 1 а.с. 21). У калькуляціях відображаються адміністративні витрати та витрати на збут, та інші витрати, що також зафіксовано в акті перевірки (том 1 а.с. 21) та підтверджено представниками відповідача у судовому засіданні.

Також, позивачем до суду першої інстанції надано фактичну калькуляцію за 2012 рік у якій відображені узагальнені показники по калькуляціям за рік, у тому числі адміністративні витрати та витрати на збут (рядки 2, 3 калькуляції) (том 1 а.с. 129), а тому ПАТ «ВКФ «Леся» включало адміністративні витрати та витрати на збут до калькуляцій послуг з виробництва швейних виробів з давальницької сировини та відобразило ці показники у податковій декларації з податку на прибуток підприємства (том 1 а.с. 95).

Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що відповідачем не доведено правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень від 11 вересня 2013 року № 0004582200 та № 0004592200, а тому обґрунтовано задовольнив позовні вимоги.

Доводи апеляційної скарги зазначених висновків суду першої інстанції не спростовують та не містять фактів невірного застосування судом норм матеріального та процесуального права.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення, підстави для скасування якого відсутні.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Новоград-Волинської об"єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області залишити без задоволення, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від "04" грудня 2013 р. без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Т.С. Котік

судді: А.В. Жизневська Н.М. Малахова

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
22.01.2014
ПІБ судді:
Котік Т.С.
Реєстраційний № рішення
№ 806/6693/13-а
Інстанція
Апеляційна
Резолютивна частина
Суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні апеляційної скарги контролюючого органу у зв’язку з недоведенням факту порушення норм матеріального та процесуального права, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Подальше оскарження
Рішення апеляційного суду в подальшому оскаржувалося.  Ухвалою Вищого апеляційного суду України було відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою контролюючого органу.
Замовити персональну презентацію