Ухвала Вищого адміністративного суду України від 30.09.2015 у справі № 2а/1570/9266/2011
Державний герб України

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2015 року м. Київ К/800/23881/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.

розглянула в письмовому провадженні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 13.06.2012 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 03.04.2013

по справі №2а/1570/9266/2011

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі Одеської області Державної податкової служби

про визнання незаконними дій, визнання недійсними результатів перевірки та скасування податкових повідомлень-рішень.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 13.06.2012, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 03.04.2013, у задоволенні позовних вимог фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі Одеської області Державної податкової служби про визнання незаконними дій, визнання недійсними результатів перевірки та скасування податкових повідомлень-рішень - відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 25.04.2013 звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 23.07.2013 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі позивач просить постанову Одеського окружного адміністративного суду від 13.06.2012 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 03.04.2013 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування своїх вимог фізична особа-підприємець ОСОБА_1 посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, статті 19 Конституції України, пункту 77.4 статті 77 Податкового кодексу України, статей 7, 8, 9, 10, 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що Державною податковою інспекцією у Комінтернівському районі Одеської області проведено документальну планову виїзну перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 16.04.2009 по 31.03.2011.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог підпункту 2.3.1, пункту 2.3 статті 2, пункту 3.1 статті 3, пунктів 9.4, 9.5, 9.6 статті 9, пункту 10.1 статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого позивач не зареєструвалась платником податку на додану вартість та не надала податкову декларацію з податку на додану вартість за період з 18.10.2010 по 30.11.2010, у зв'язку з чим не нараховано та не сплачено податкові зобов'язання у сумі 5711,80грн.; пункту 12 статті 3, статті 6 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», в результаті чого не обліковані товарні запаси у порядку, встановленому законодавством за місцем їх реалізації та за цінами реалізації на загальну суму 99982,50грн.; пункту 11 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», в результаті чого при проведенні розрахунків через реєстратор розрахункових операцій не в повному обсязі забезпечено програмування найменування цін товарів та обліку їх кількості.

За результатами перевірки Державною податковою інспекцією у Комінтернівському районі Одеської області складено акт від 01.08.2011 №1162/17/НОМЕР_1 та прийнято податкові повідомлення-рішення від 15.08.2011 №0003131701, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у сумі 7309,75грн., в тому числі за основним платежем -5711,80грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 1597,95грн.; від 15.08.2011 №0003141701, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 200050,00грн.

Щодо позовних вимог про визнання незаконними дій та визнання недійсними результатів перевірки колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до пункту 77.4 статті 77 Податкового кодексу України про проведення документальної планової перевірки керівником органу державної податкової служби приймається рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної планової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки вручено під розписку або надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення копію наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки.

Згідно з пунктом 77.6. статті 77 Податкового кодексу України допуск посадових осіб органів податкової служби до проведення документальної планової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу.

Відповідно до положень пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України непред'явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб органу державної податкової служби до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

Отже, законний інтерес платника податків в проведенні органом податкової служби перевірки його діяльності з дотриманням умов, встановлених законом, захищений наділенням його права не допустити посадових осіб органу податкової служби до перевірки.

У разі коли платник податків не скористався цим правом і перевірка була проведена платник податків має право оскаржити рішення органу податкової служби, прийняте за результатами перевірки, з підстав невідповідності рішення закону чи компетенції органу державної податкової служби.

При цьому, порушення податковим органом порядку проведення перевірки, якщо такі порушення і були допущені, не звільняє суб'єкта господарювання від відповідальності за правопорушення, що були встановленні в ході такої перевірки.

З урахуванням того, що позивач не скористався своїм правом не допустити посадових осіб податкового органу до проведення перевірки у разі порушення умов її проведення, встановлені актом перевірки порушення позивачем вимог податкового законодавства підлягають оцінці судом під час розгляду справи.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що результати перевірки, викладені в акті податкового органу, складеного за результатом перевірки, не є предметом оскарження в адміністративному суді, оскільки не є обов'язковими ані для платника податків, ані для керівника контролюючого органу. Останній оцінює викладені в акті перевірки доводи і в разі наявності податкових порушень приймає податкове повідомлення-рішення, яке і визначає грошові зобов'язання платникові податків.

Відповідно, акти перевірки не порушують права платників податків безвідносно до змісту таких актів, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення позовних вимог про визнання недійсними результатів перевірки.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 15.08.2011 №0003131701 колегія суддів звертає увагу на наступне.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, фізична особа-підприємець ОСОБА_1, у періоді, що перевірявся, перебувала на загальній системі оподаткування.

Суб'єкт підприємницької діяльності підпадає під загальні вимоги Закону України «Про податок на додану вартість», а отже, є платником ПДВ, якщо відповідає одній із наведених у пункті 2.1 статті 2 цього Закону ознак платника податку, а саме: здійснює або планує здійснювати господарську діяльність та реєструється за своїм добровільним рішенням як платник цього податку; підлягає обов'язковій реєстрації як платник цього податку; імпортує товари (супутні послуги) в обсягах, що підлягають оподаткуванню цим податком згідно з нормами цієї статті.

Перелік підстав, за яких підприємець підлягає обов'язковій реєстрації як платник ПДВ, визначено у пункті 2.3 статті 2 Закону України «Про податок на додану вартість».

Так, відповідно до підпункту 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 Закону України «Про податок на додану вартість» особа підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку на додану вартість, у разі коли сума від здійснення операцій з поставки товарів, нарахована такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300 тис. грн.

При цьому, абзацом другим пункту 9.4 статті 9 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що якщо обсяг оподатковуваних операцій особи протягом звітного податкового періоду перевищує суму, визначену підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 Закону, не більше ніж у два рази, така особа зобов'язана надіслати податковому органу заяву про реєстрацію протягом двадцяти календарних днів, наступних за таким звітним податковим періодом.

Судом першої інстанції встановлено, що обсяг операцій позивача з поставки товарів і послуг за період 2-4 кварталів 2009 року склав 22605,00грн., 1 кварталу 2010 року -77940,00грн., 2 кварталу 2010 року - 88212,50грн., 3 кварталу 2010 року -122914,25грн., 4 кварталу 2010 року - 46214,03грн. Таким чином, загальний обсяг операцій позивача з поставки товарів і послуг протягом останніх дванадцяти календарних місяців склав 357885,78грн.

За таких обставин, позивачем отримано суму від здійснення операцій з поставки товарів протягом останніх дванадцяти календарних місяців, що перевищує 300 тис. грн., а тому висновок судів першої та апеляційної інстанцій про обов'язок фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 відповідно до вимог підпункту 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 Закону України «Про податок на додану вартість» зареєструватися платником податку на додану вартість є правильним.

Враховуючи викладене та з огляду на положення частини другої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України щодо перегляду судом касаційної інстанції судових рішень у межах касаційної скарги, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо правомірності визначення позивачу грошового зобов'язання згідно податкового повідомлення-рішення від 15.08.2011 №0003131701.

Щодо податкового повідомлення-рішення 15.08.2011 №0003141701 колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до пунктів 11 та 12 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані: проводити розрахункові операції через реєстратори розрахункових операцій з використанням режиму попереднього програмування найменування, цін товарів (послуг) та обліку їх кількості; вести у порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, здійснювати продаж лише тих товарів, які відображені в такому обліку, за винятком продажу товарів особами, які відповідно до законодавства оподатковуються за правилами, що не передбачають ведення обліку обсягів реалізованих товарів (наданих послуг);

Відповідно до пункту 6 статті 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» за порушення вимог цього Закону до суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних органів державної податкової служби України застосовуються фінансові санкції у таких розмірах: п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі проведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій без використання режиму попереднього програмування найменування, цін товарів (послуг) та обліку їх кількості.

Згідно зі статтею 20 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» до суб'єктів підприємницької діяльності, що здійснюють реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку, застосовується фінансова санкція у розмірі подвійної вартості необлікованих товарів за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Статтею 6 зазначеного Закону передбачено, що облік товарних запасів фізичною особою - суб'єктом підприємницької діяльності ведеться у порядку, визначеному чинним законодавством, а юридичною особою (її філією, відділенням, іншим відокремленим підрозділом) - у порядку, визначеному відповідним національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку. Облік ведеться з урахуванням особливостей, встановлених для суб'єктів малого підприємництва. Обов'язок із ведення обліку товарних запасів не застосовується до осіб, які відповідно до законодавства оподатковуються за правилами, що не передбачають ведення обліку придбаних або проданих товарів.

Аналіз наведених вище норм дає підстави вважати, що обов'язок ведення обліку товарних запасів не міг бути покладений на фізичних осіб-підприємців, які здійснювали підприємницьку діяльність за спрощеною системою оподаткування відповідно до Указу Президента України від 03.07.1998 №727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» (чинного на час виникнення спірних відносин).

Натомість, фізичні особи-підприємці, які перебували на загальній системі оподаткування, відповідно до вимог пункту 12 статті 3 та статті 6 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» були зобов'язані вести облік товарних запасів у порядку, визначеному чинним законодавством.

Положення Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» чітко не визначають самого порядку ведення обліку товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, лише вказує на обов'язок суб'єктів підприємницької діяльності на ведення такого обліку.

До документів, що є підставою для оприбуткування товару, як правило, належать накладні, податкові накладні та товарно-транспортні накладні. Такі документи є підставою для внесення запасів до облікових бухгалтерських реєстрів. Однак порядок обліку товарних запасів на законодавчому рівні встановлено виключно для юридичних осіб.

Однак порядок обліку товарних запасів на законодавчому рівні встановлено виключно для юридичних осіб, оскільки відповідно до частини другої статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством.

В свою чергу фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності ведуть Книгу обліку доходів і витрат, форма якої визначена Інструкцією про оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю, затвердженою наказом Головної державної податкової інспекції України від 21.04.1993 №12.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не надано доказів ведення обліку товарних запасів, первинні документи на товар відсутні. Окрім того, позивачем не спростовано зафіксовані в акті перевірки факти порушення щодо незабезпечення програмування найменування цін товарів та обліку їх кількості.

За таких обставин, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо незабезпечення позивачем обліку товарних запасів та програмування найменування цін товарів та обліку їх кількості.

Враховуючи викладене та з огляду на положення частини другої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України щодо перегляду судом касаційної інстанції судових рішень у межах касаційної скарги, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо правомірності визначення позивачу грошового зобов'язання згідно податкового повідомлення-рішення від 15.08.2011 №0003141701.

За таких обставин, висновки суду першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог є правильними.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами попередніх інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 210, 222, 223, 224, 230, 231, частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 13.06.2012 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 03.04.2013 по справі №2а/1570/9266/2011 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: __________________ Т.М. Шипуліна

Судді: __________________ Л.І. Бившева __________________ А.М. Лосєв

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
30.09.2015
ПІБ судді:
Шипуліна Т.М.
Реєстраційний № рішення
2а/1570/9266/2011
Інстанція
Касаційна
Резолютивна частина
Касаційну скаргу платника податку залишено без задоволення, рішення першої та апеляційної інстанцій залишено без змін.
Подальше оскарження
Рішення касаційної інстанції у даній справі у Верховному Суді України не переглядалось.
Замовити персональну презентацію