Ухвала Вищого адміністративного суду України від 30.07.2015 у справі № 2а/1570/4713/2011
Державний герб України

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

"30" липня 2015 р. м. Київ К/9991/24712/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: 

Карася О.В. (головуючого),

Костенка М.І., Маринчак Н.Є.,

при секретарі судового засідання Гончар Н.О., 

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс Трейд Інтеледженс"

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2012

у справі № 2а/1570/4713/2011 

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс Трейд Інтеледженс" 

до Державної податкової інспекції в Овідіопольському районі Одеської області 

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 16.06.2011 № 0001062301 та № 0001082301, яким йому державним податковим органом збільшено суму грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 272 723,00 грн. та з податку на прибуток у розмірі 33 461,00 грн.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 14.10.2011 позов задоволено, оскаржувані податкові повідомлення - рішення визнані протиправними та скасовані.

Апеляційний адміністративний суд постановою від 20.03.2012, скасувавши судове рішення першої інстанції, у задоволенні позову відмовив.

Не погодившись із судовим рішенням апеляційної інстанції, позивач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить зазначене судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Переглянувши матеріали справи і касаційну скаргу, заслухавши доповідь судді, Вищий адміністративний суд України зазначає наступне.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що оспорювані позивачем податкові повідомлення - рішення Державна податкова інспекція прийняла на підставі акта від 02.06.2011 про результати виїзної планової перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 19.08.2009 по 31.12.2010.

У ході вказаної перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 334/94-ВР) та пп. 7.2.3, пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 168/97-ВР), що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток та ПДВ.

З позиції контролюючого органу порушення позивачем вказаних приписів Закону № 334/94-ВР полягало у придбанні Товариством транспортних послуг на підставі договорів із рядом контрагентів та віднесенні їх вартості до складу валових витрат на підставі первинних документів (акти виконаних робіт), які не містять вичерпної інформації щодо транспортного засобу, яким перевозився вантаж, кількісної характеристика вантажу та маршруту. А порушення вимог Закону № 168/97-ВР полягало у формуванні даних податкового кредиту на підставі податкових накладних по господарських операціях, які не знайшли своє відображення у даних податкового обліку його контрагентів, що встановлено шляхом автоматизованого співставлення податкового кредиту та зобов'язань у розрізі контрагентів на рівні ДПА України.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що акти виконаних робіт (наданих) послуг не мають законодавчо установленої форми, не є бланками суворої звітності, тому такі акти складаються у довільній формі з дотриманням вимог, які висуваються до первинного документа. Крім того, суд встановив наявність у позивача товарно - транспортних накладних, платіжних документів, що стало підставою для висновку про безпідставність донарахованих позивачу сум грошового зобов'язання з податку на прибуток.

Висновки суду першої інстанції стосовно правомірності сформованого позивачем податкового кредиту вмотивовані встановленою у ході розгляду справи господарською правосуб'єктністю контрагентів позивача та висновком про те, що підставою для відповідальності платника податку є непідтвердження сум податку, включеного до податкового кредиту, на момент перевірки платника податку, податковими накладними, а факт включення позивачем до податкового кредиту звітного періоду суми ПДВ за податковими накладними, отриманими із запізненням, не є порушенням.

Так, згідно пп. 7.4.5 п. 7.4. ст. 7 Закону № 168/97-ВР до складу податкового кредиту не підлягають включенню суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Дана норма закону містить імперативну норму, тобто у тому разі якщо у платника податку списані грошові кошти у якості оплати товару (робіт, послуг) та/або йому відвантажено товари (послуги), однак даний факт не підтверджується податковою накладною, платник податку не має права на декларування податкового кредиту.

Таким чином, враховуючи пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97ВР, згідно якого підставою для відповідальності платника податку є непідтвердження сум податку, включеного до податкового кредиту, на момент перевірки платника податку, податковими накладними чи митними деклараціями, факт включення позивачем до податкового кредиту звітного періоду суми ПДВ за податковими накладними, отриманими із запізненням, а також аналізуючи пп. 7.2.6 зазначеного Закону, згідно якого подання заяви зі скаргою на постачальника є виключним правом, а не обов'язком покупця, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про протиправність визначення податкового зобов'язання з ПДВ у зв'язку з віднесенням до податкового кредиту сум ПДВ звітного періоду по податкових накладних, які були виписані контрагентами позивача у минулих податкових періодах.

Також слід зазначити, що чинне податкове законодавство на момент виникнення спірних правовідносин не ставить у залежність право платника податків на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податків до бюджету. Питання податкової дисципліни поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Отже, на підставі викладеного колегія суддів вважає, що порушень судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні справи в цій частині не допущено.

Водночас висновок суду першої інстанції щодо правомірності позивачем валових витрат є передчасним.

Так, фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та при цьому мають містити визначені цим Законом обов'язкові реквізити (ст. 9 Закону № 996-XIV).

Відповідно до п. 2.7 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 № 88, первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади.

При цьому жодним нормативно - правовим актом не затверджено форми бланку акту надання послуг, крім законодавчо встановленого мінімуму обов'язкових реквізитів, встановлених ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" для первинних та зведених облікових документів - назва документа (форми), дата і місце складання, назва підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Також слід зазначити, що незначні недоліки в заповненні актів, носять оціночний характер та не є підставою для висновку про позбавленні юридичної сили і доказовості зазначеного первинного документа щодо наданих позивачу послуг, оскільки в силу відсутності визначення поняття "податковий облік" в чинному законодавстві на момент виникнення спірних правовідносин та з точки зору пп. 1.2.3 Положення про організацію бухгалтерського обліку і звітності в банках України, в якому зазначено, що податковий облік ведеться з метою накопичення даних про валові доходи та валові витрати відповідно до законодавства України і використовується для складання податкової звітності, форма, правила, порядок і термін подання якої визначаються ДПАУ, та при цьому, як зазначено у цьому пункті Положення, зміни в податковому обліку не впливають на фінансовий облік, фінансовий (бухгалтерський) та податковий облік - це різні поняття. Відповідно, недотримання вимог, що пред'являються до оформлення первинного документа в бухгалтерському обліку, не може бути підставою для прийняття рішення про виключення суми зі складу валових витрат.

Отже, посилання суду першої інстанції на відсутність законодавчо установленої форми актів надання послуг є правильним.

Разом з тим, задовольняючи позов, суд першої інстанції не надав належної оцінки доводам податкового органу щодо відсутності у актах виконаних робіт необхідної інформації, яка унеможливлює визначити зв'язок отриманих Товариством послуг, що знайшли своє відображення у ТТН та у актах виконаних робіт.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд. Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс Трейд Інтеледженс" задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2012 у справі № 2а/1570/4713/2011 скасувати.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14.10.2011 в частині висновків про задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 16.06.2011 № 0001082301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток, - скасувати та в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції, в решті постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14.10.2011 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді М.І. Костенко Н.Є. Маринчак

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
30.07.2015
ПІБ судді:
Карась О.В.
Реєстраційний № рішення
2а/1570/4713/2011
Інстанція
Касаційна
Резолютивна частина
Касаційну скаргу платника податків задовольнити частково, рішення апеляційної інстанції скасовано, а рішення першої інстанції в частині скасування податкового повідомлення-рішення, яким платнику збільшено суму грошового зобов’язання з податку на прибуток, - скасовано та в цій же частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Подальше оскарження
Оскарження рішення суду касаційної інстанції по даній справі у Верховному Суді України не здійснювалося.
Замовити персональну презентацію