Ухвала Вищого адміністративного суду України від 30.03.2015 у справі № 820/5918/13-а
Державний герб України 

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

30 березня 2015 року м. Київ К/800/61013/13 

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач),

Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою Західної об'єднаної державної податкової інспекції міста Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05.09.2013 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.10.2013 року

у справі № 820/5918/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сінаті»

до Західної об'єднаної державної податкової інспекції міста Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сінаті» звернулось до суду з адміністративним позовом до Західної об'єднаної державної податкової інспекції міста Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 05.09.2013 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.10.2013 року, позов задоволено у повному обсязі, скасовано податкові повідомлення-рішення від 18.05.2013 року № 0000262210, № 0000272210, № 0000282210.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення першої та апеляційної інстанцій.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами виїзної планової перевірки позивача за період з 06.05.2010 року по 31.12.2012 року, відповідачем складено акт від 11.03.2013 року № 831/22.1-07/37090697, яким встановлено порушення, зокрема: - п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток в сумі 25 957, 00 грн.; - п. 5.1 ст. 5, пп. 5.2.1. п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого завищено витрати, пов'язані з відшкодуванням комунальних послуг ФОП ОСОБА_4, на загальну суму 173 457, 00 грн., що призвело до заниження податку на прибуток в сумі 43 364, 00 грн.; - п. 5.1 ст. 5, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого завищено валові витрати на загальну суму 103 828, 00 грн., що призвело до заниження податку на прибуток в сумі 25 957, 00 грн.; - пп. 8.1.2 п. 8.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого завищено показники у рядку 07 Декларації «Сума амортизаційних відрахувань» у сумі 13 219, 00 грн., що призвело до заниження податку на прибуток в сумі 3 305,00 грн.; - пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п.п. 138.1, 138.2 ст.138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено витрати, пов'язані з відшкодуванням комунальних послуг та послуг оренди ФОП ОСОБА_4, ФОП ОСОБА_5, ФОП ОСОБА_6 на загальну суму 568 009, 00 грн., що призвело до заниження податку на прибуток в сумі 119 282, 00 грн.; - п. 144.1 ст.144 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в сумі 7 922, 00 грн.; - п. 190.1 ст. 190 п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит на загальну суму 58 356, 00 грн., що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 43 370, 00 грн., та до зменшення від'ємного значення (ряд. 19 Декларації) всього в сумі 14 986, 00 грн.; - пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого завищено податковий кредит на загальну суму 44 065, 00 грн., що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 44 065, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 18.05.2013 року: - № 0000262210, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток в сумі 281 341, 00 грн., з яких 225 787, 00 грн. - за основним платежем, 55 554, 00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; - № 0000272210, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 109 293, 00 грн., в тому числі 87 434, 00 грн. - за основним платежем, 21 859, 00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; - № 0000282210, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 14 986, 00 грн.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку про відсутність порушень позивачем податкового законодавства у періоді, що перевірявся, та неправомірного прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем (покупець) та підприємством BDI INTERNATIONAL LIMITED (продавець) укладено контракт на постачання сировини - 100% поліефірної частково орієнтованої нитки на умовах FOB, Шанхай або FOB, Нінгбо, Китай, виконання якого підтверджується контрактом, додатками до контракту, копіями комерційних інвойсів, коносаментів, вантажних митних декларацій.

Разом з тим, між позивачем та ТОВ «ТГЛ Україна» укладено договір транспортно-експедиційних послуг, витрати за яким включено до первісної вартості сировини, зокрема, вартість сировини та вартість фрахту (у складі витрат, які безпосередньо пов'язані з придбанням цієї сировини), оскільки вказані транспортно-експедиційні послуги оприбутковано позивачем, що підтверджується журнал-ордером і відомістю по рахунку.

Факт отримання відповідних послуг підтверджується копіями рахунків-фактур, актів приймання-передачі наданих послуг, звітів експедитора, рахунками TGL New York LLC, копіями актів про надані послуги з морського перевезення, копією листа TGL New York LLC, перекладеного на українську мову та посвідченого приватним нотаріусом.

Згідно із п.4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Відповідно до п. 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

В силу пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно із пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно із пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що транспортно-експедиційні послуги, отримані позивачем від ТОВ «ТГЛ Україна», пов'язані з організацією та забезпеченням діяльності позивача.

Крім того, компенсація вартості товарів, які придбаваються платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності, є валовими витратами такого платника податку, а не його доходом, як то встановлено відповідачем в акті перевірки.

Разом з цим, судами попередніх інстанцій встановлено, що податковий орган не вказав обставин, за яких він дійшов до висновку про невідповідність актів приймання-передачі наданих послуг, вимогам законодавства.

Також встановлено, що позивач мав господарські відносини з ФОП ОСОБА_4 та фізичною особою ОСОБА_4 на підставі договорів оренди нежитлових приміщень, виконання яких підтверджується договорам, додатками, планами приміщення і місць розташування лічильників в обліку, методикою розрахунку обсягу споживання комунальних послуг, актами здачі-прийняття робіт (надання) послуг,

Факт споживання комунальних послуг підтверджується копіями актів споживання комунальних послуг, які складалися сторонами за результатами кожного місяця, до кожного з яких на підставі Методики розрахунку обсягу споживання комунальних послуг від 07.10.2010 року орендодавцем складалися розшифровки-розрахунки, що містять кількість спожитих комунальних послуг.

За таких умов, суд касаційної інстанції погоджується з висновками попередніх судів, що позивачем обґрунтовано віднесено до складу валових витрат витрати, понесені в результаті оплати комунальних послуг.

В свою чергу, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з позицією попередніх судів, що факт пов'язаності витрат на комунальні послуги з господарською діяльністю підприємства позивача доведений. Адже, діяльністю позивача є прядіння натуральних шовкових, штучних та синтетичних волокон, виробництво швацьких ниток, шовкових тканин, інших текстильних тканин та трикотажного полотна, з використанням обладнання, що споживає електроенергію та воду.

Щодо твердження про порушення п. 190.1 ст. 190 п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, колегія Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками попередніх судів з урахуванням наступних обставин.

Відповідно до п. 201.12 ст. 201 Податкового кодексу України у разі ввезення товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на віднесення сум податку до податкового кредиту, вважається митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату податку.

Згідно п. 187.8 ст. 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань у разі ввезення товарів на митну територію України є дата подання митної декларації для митного оформлення.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу.

Згідно із п.190.1 ст.190 Податкового кодексу України базою оподаткування для товарів, що ввозяться на митну територію України, є договірна (контрактна) вартість, але не нижче митної вартості цих товарів, визначеної відповідно до розділу III Митного кодексу України, з урахуванням мита та акцизного податку, що підлягають сплаті і включаються до ціни товарів.

В силу п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/ послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Встановлено, що наявні у матеріалах справи митні декларації на виконання умов зазначеного вище контракту з BDI INTERNATIONAL LIMITED містять опис товару, суми договірної вартості товару, суми митної вартості товару, відбитки особистої номерної печатки посадової особи митного органу, яка завершила митне оформлення.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів вважає обґрунтованим висновки судів першої та другої інстанцій про правомірність віднесення позивачем відповідних сум до податкового кредиту, виходячи з митної вартості товару, на підставі митних декларацій.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4.ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, що видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Підпунктом 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 8.1.1 п. 8.1 ст. 8 Закону України «Про податок на додану вартість» під терміном «амортизація» основних фондів і нематеріальних активів розуміється поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею.

Амортизації підлягають, зокрема, витрати на придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання (пп. 8.1.2. п. 8.1 ст. 8 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Згідно із п. 144.1 ст. 144 Податкового кодексу України амортизації підлягають, зокрема, витрати на придбання основних засобів, нематеріальних активів та довгострокових біологічних активів для використання в господарській діяльності.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у перевіряємому періоді між ТОВ «Сінаті» (покупець) та ПП «Сігма-центр2» (продавець) укладено договір на придбання компресорного обладнання KAESER COMPRESSOREN (виробництво Германія), виконання якого підтверджується податковими накладними, накладною, виписками по рахунку, звітом про проведення монтажу компресорного обладнання, копіями наказу «Про введення в господарський обіг» та акта приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів, інвентаризаційним описом, журналом-ордером і відомістю по рахунку.

Встановлено, що компресорне обладнання KAESER COMPRESSOREN використовується ТОВ «Сінаті» у виробничій діяльності підприємства - прядінні натуральних шовкових, штучних та синтетичних волокон.

Таким чином, судами вірно зроблено висновок про те, що викладене вище підтверджує факт отримання, наявність та використання в господарській діяльності придбаного обладнання.

За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком про те, що ТОВ «Сінаті» правомірно нараховувало амортизаційні відрахування та формувало податковий кредит за даною господарською операцією.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено обґрунтовані рішення, які постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:         

Касаційну скаргу Західної об'єднаної державної податкової інспекції міста Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області відхилити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05.09.2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.10.2013 року у справі № 820/5918/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко Н.Г.Пилипчук

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
29.03.2015
ПІБ судді:
Цвіркун Ю.І.
Реєстраційний № рішення
820/5918/13-а
Інстанція
Касаційна
Резолютивна частина
Суд касаційної інстанції відмовив у задоволенні скарги контролюючого органу. Рішення судів попередніх інстанцій залишено у силі.
Подальше оскарження
Рішення не переглядалося у Верховному Суді України.
Замовити персональну презентацію