Ухвала Вищого адміністративного суду України від 30.03.2015 у справі № 2а-3604/10/1970 (4583/11/9104)

Державний герб України

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"30" березня 2015 р. м. Київ К/9991/90556/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В. Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 08.12.2010

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2011

у справі № 2а-3604/10/1970 (4583/11/9104)

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції

про визнання нечинним та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Подано позов про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 06.08.2010 № 0000011502/0 та від 08.10.2010 № 0000011502/1.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 08.12.2010, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2011, в задоволенні позову відмовлено.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та винести нове рішення про задоволення позову.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Підставою для визначення позивачці за податковим повідомленням-рішенням відповідача від 06.08.2010 № 0000011502/0 та складеним за результатами адміністративного оскарження податковим повідомленням-рішенням від 08.10.2010 № 0000011502/1 податкового зобов'язання з орендної плати за землю в сумі 7920,78 грн. основного платежу та в сумі 5100 грн. штрафних (фінансових) санкцій слугували висновки документальної планової виїзної перевірки за період з 01.01.2008 по 31.03.2010, викладені в акті від 23.07.2010 № 7483/17-426/НОМЕР_1, про порушення вимог ст.ст. 2, 13, 14, 17, 19 Закону України «Про плату за землю» від 03.07.1992 № 2535-ХІІ. Згідно з висновками перевірки позивачка не задекларувала та не сплатила орендну плату за період з 01.01.2008 по 31.03.2010 в загальній сумі 7920,78 грн., в т.ч. за 2008 рік в сумі 3223,80 грн. із розрахунку 268,65 грн. на місяць з врахуванням коефіцієнтів індексації, за 2009 рік в сумі 3713,76 грн. із розрахунку 309,48 грн. на місяць з врахуванням коефіцієнтів індексації та за період з 01.01.2010 по 31.03.2010 в сумі 983,22 грн. із розрахунку 327,74 грн. з врахуванням коефіцієнтів індексації.

Позивачка в обґрунтування позову вказувала на те, що вона подавала податкові декларації орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності на 2009-2010 роки, однак податковий орган відмовив в їх прийнятті з тих мотивів, що договір оренди земельної ділянки по вул. Живова-Шептицького від 13.09.2000 закінчився ще 31.05.2002, а нового договору не укладено. Однак постановою Вищого господарського суду від 21.04.2005 у справі № 9/64-1159 дію договору оренди продовжено і договір діє. Позивачка наголошувала на тому, що орендна плата за землю повністю сплачена, що підтверджується квитанцією від 25.02.2008 в сумі 1720 грн., від 18.03.2008 № 35 в сумі 3150,00 грн., від 26.07.2010 № 327 в сумі 4315 грн.

Проте ці доводи позивачки суди залишили поза увагою, зазначені обставини не з'ясували та не надали оцінки доказам, на які вона вказувала.

У випадку встановлення обставин щодо фактичної сплати позивачкою орендної плати за землю за вказані періоди у вказаній сумі до складання оспорюваних податкових-повідомлень рішень підстави вважати, що позивачкою були занижені податкові зобов'язання з орендної плати за землю відсутні, адже згідно з ч. 4 ст. 9 Закону України «Про систему оподаткування» від 25.06.1991 № 1251-XII(чинного на час виникнення спірних відносин) обов'язок фізичної особи щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) припиняється із сплатою податку і збору (обов'язкового платежу) .

Не подання платником податків у строки, визначені законодавством, є окремим порушенням, за яке передбачена окрема відповідальність (п.п. 17.1.1. п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»). У разі погашення платником податку податкового зобов'язання підстави визначати йому до сплати таке зобов'язання відсутні.

Порушення судами норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, згідно із ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судового рішення і направлення справи на новий розгляд.

При новому розгляді справи судам слід врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 08.12.2010 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2011 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Тернопільського окружного адміністративного суду.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко Ю.І. Цвіркун

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
29.03.2015
ПІБ судді:
Пилипчук Н.Г.
Реєстраційний № рішення
№ 2а-3604/10/1970 (4583/11/9104)
Інстанція
Касаційна
Резолютивна частина
Суд касаційної інстанції задовольнив частково вимоги платника, рішення судів попередніх інстанцій скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Подальше оскарження
 
Замовити персональну презентацію