Ухвала Вищого адміністративного суду України від 29.11.2012 у справі № 11/40

Державний герб України

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

"29" листопада 2012 р. м. Київ К-32774/10

Вищий адміністративний суд України у складі: 

суддя Костенко М.І. - головуючий,

судді Маринчак Н.Є., Усенко Є.А.,

за участю секретаря Сватко А.О.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва (далі -ДПІ)

на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 18.06.2009

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29.09.2010

у справі № 11/40

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Доріда" (далі -Товариство)

до ДПІ

про скасування податкової вимоги та повідомлення. Судове засідання проведено за участю представників:

позивача -не з'явились,

відповідача -Прокофєвої Л.С.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

В С Т А Н О В И Л А :

В січні 2012 року приватне підприємство "Шеду" (далі - ПП "Шеду")  звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби (далі - ДПІ у м. Херсоні) про  визнання  неправомірними дії відповідача щодо неприйняття податкової декларації з податку на додану вартість за жовтень 2011 року та визнати податкову декларацію за вказаний період такою, що подана згідно вимог чинного законодавства. Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував, що 14 листопада 2011 року було складено податкову декларацію з податку на додану вартість за жовтень 2011 року, яку 18.11.2011 року поштою направлено до Державної податкової інспекції у місті Херсоні. Отримавши її 21.11.2011 року та посилаючись на п. 48.3ст. 48 ПК України відповідач відмовив у прийняті податкової декларації, зазначивши, що дата подання податкової декларації не співпадає з датою надсилання поштового відправлення. Вказані дії відповідача вважав неправомірними та такими, що суперечать ст. 48 ПК України і порушують права.

Окремою ухвалою Херсонського окружного адміністративного суду від 12 липня 2012 року вирішено:

«Державній податковій інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби вжити заходи щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.

Зобов'язати Державну податкову інспекцію у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби розглянути окрему ухвалу суду та повідомити Херсонський окружний адміністративний суд про виконання цієї ухвали протягом одного місяця після її отримання.

Копію ухвали для відома направити голові Державної податкової служби у Херсонській області».

Не погоджуючись з вказаним рішення суду першої інстанції, Державна податкова інспекція у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби подала апеляційну скаргу, в якій апелянтом ставиться питання про скасування  оскаржуваного рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.      

Вирішуючи спірне питання, суд першої інстанції виходив з того, що рішення ДПІ у м. Херсоні про відмову у прийнятті податкової декларації прийнято з порушенням вимог діючого законодавства, оскільки такі порушення з боку відповідача є очевидними і суд виключає можливість не розуміння цього самим контролюючим органом, враховуючи необхідність вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли цим порушенням, вважав можливим постановити відповідну окрему ухвалу.

Колегія суддів вважає вказані висновки суду першої інстанції правильними та такими, що відповідають вимогам норм процесуального права.

В апеляційній скарзі Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби вказується, що окрема ухвала суду є необґрунтованою та такою, що прийнята з перевищенням повноважень.

Колегія суддів не приймає до уваги вказані доводи апелянта, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 166 КАС суд, виявивши під час розгляду справи порушення Закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону. Про вжиті заходи суд повідомляється не пізніше одного місяця після надходження окремої ухвали. У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.

З матеріалів справи вбачається, що під час розгляду даної справи суд першої інстанції встановив, що податковий орган, приймаючи рішення про відмову у прийнятті декларації, хибно тлумачить норми ст.48 ПК України, зловживає своїми правами і не виконує обов'язки, передбачені вказаними судом нормами ПК України, Законом України «Про державну податкову службу в Україні».

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що входячи з  аналізу ст. 48 п. 48.3 ПК України, законодавець розглядає дату подання звіту та дату заповнення декларації як тотожні в залежності від її форми. Фактично ці показники не є такими, що можуть вплинути на інші показники декларації, які визначають порядок нарахування та сплати податку та перешкоджають суб'єкту владних повноважень виконати завдання, передбачені ст.2 Закону України "Про державну податкову службу в України", якою встановлено, що головним завданням державних податкових інспекцій є здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів податків, зборів та інших платежів і неподаткових доходів і внесків до державних цільових фондів, встановлених законодавством України.

З огляду на наведене, вказана відмова Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби у прийняті податкової декларації з податку на додану вартість приватного підприємства "Шеду" за жовтень 2011 р. є протиправною, що було вірно встановлено судом першої інстанції.

За таких обставин, колегія суддів вважає окрему ухвалу обґрунтованою та такою, що відповідає нормам ст. 166 КАС України.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні спірного питання не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 195, 196; п.1 ч.1 ст. 199; ст. 200; п.1 ч.1 ст. 205; ст. 206; ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів, -

ВСТАНОВИВ:

Позов (з урахуванням уточнення до нього) подано про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 15.04.2008 № 0006421504/0, а також про визнання неправомірними дій ДПІ щодо відмови зарахувати до податкового кредиту Товариства суму ПДВ за податковою накладною, яку не було включено до реєстру отриманих та виданих податкових накладних.

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 18.06.2009, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.09.2010, позов задоволено частково; визнано недійсним оспорюване податкове повідомлення-рішення, а також першу податкову вимогу від 06.11.2007 № 1/9819; в решті позову відмовлено з огляду на невідповідність обраного позивачем способу захисту порушеного права вимогам чинного законодавства.

На вказані судові акти ДПІ подано касаційну скаргу, в якій скаржник просить їх скасувати та повністю відмовити у позові, посилаючись на невідповідність висновків судів вимогам Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 № 166.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків, що містяться в оскаржуваних судових актах, наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права, дотримання ними норм процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що:

- у декларації з ПДВ за вересень 2007 року, поданій Товариством до податкового органу 20.10.2007, позивачем було задекларовано суму податкових зобов'язань з названого податку в розмірі 39596 грн.; за наслідками подання цієї декларації з урахуванням суми існуючої у позивача переплати з ПДВ у Товариства виник обов'язок сплатити до бюджету 39585,71 грн. ПДВ;

- 30.10.2007 позивачем було подано уточнюючий розрахунок до цієї декларації, згідно з яким внаслідок включення до податкового кредиту ПДВ за податковою накладною, отриманою від контрагента, у звітному періоді у позивача виникло від'ємне значення з ПДВ у сумі 1 009 500 грн.;

- вказаний уточнюючий розрахунок не було визнано ДПІ податковою звітністю з підстав його заповнення з порушенням вимог підпункту 4.4.1 та пункту 5.1 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженогонаказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 № 166, про що позивача було повідомлено листом від 01.11.2007 № 33973/10/15-1011; у зв'язку з цим у Товариства утворилася недоїмка з ПДВ у сумі 39585,71 грн.; на вказану суму боргу позивачеві було направлено першу податкову вимогу від 06.11.2007 № 1/9819;

- з метою уникнення негативних наслідків у господарській діяльності Товариства, спричинених поширенням права податкової застави на активи позивача, останнім 21.02.2008 було сплачено визначену у першій податковій вимозі суму податкового боргу та 1479,60 грн. пені;

- на підставі висновку про порушення Товариством граничних строків сплати податкового зобов'язання з ПДВ у сумі 39585,71 грн., як це було зафіксовано ДПІ в акті перевірки від 15.04.2008 № 609/1504, позивачеві було визначено 19792,86 грн. штрафних санкцій в порядку підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Приймаючи рішення про часткове задоволення даного позову, попередні судові інстанції виходили з того, що безпідставне невизнання ДПІ поданого позивачем уточнюючого розрахунку податковою звітністю призвело до штучного утворення у Товариства недоїмки з ПДВ та незаконного притягнення позивача до відповідальності у вигляді штрафу.

Такий висновок судів відповідає наявним у матеріалах справи доказам та вимогам діючого податкового законодавства.

За змістом абзаців другого, третього пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 15 цього Закону) платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, такий платник податків має право надати уточнюючий розрахунок. Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо такі уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені. Форма уточнюючих розрахунків визначається у порядку, встановленому для податкових декларацій.

Відповідно до пункту 17.2 статті 17 названого Закону платник податків, який до початку його перевірки контролюючим органом самостійно виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний:

а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму такої недоплати та штраф у розмірі п'яти відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку,

б) або відобразити суму такої недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за наступний податковий період, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми податкового зобов'язання з цього податку.

При самостійному донарахуванні суми податкових зобов'язань адміністративні штрафи не накладаються.

У розглядуваному випадку, як встановлено судами, позивач своєчасно скористався правом на уточнення показників поданої ним податкової декларації відповідно до наведених приписів Закону.

Абзацом першим підпункту 4.1.2 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» передбачено, що прийняття податкової декларації є обов'язком контролюючого органу. Податкова декларація приймається без попередньої перевірки зазначених у ній показників через канцелярію, чий статус визначається відповідним нормативно-правовим актом. Відмова службової (посадової) особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин або висування нею будь-яких передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої декларації, зменшення або скасування від'ємного значення об'єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов'язань тощо) забороняється та розцінюється як перевищення службових повноважень такою особою, що тягне за собою її дисциплінарну та матеріальну відповідальність у порядку, визначеному законом.

За змістом абзацу п'ятого підпункту 4.1.2 пункту 4.1 цієї ж статті Закону податкова звітність, отримана контролюючим органом від платника податків як податкова декларація, що заповнена ним всупереч правилам, зазначеним у затвердженому порядку її заповнення, може бути не визнана таким контролюючим органом як податкова декларація, якщо в ній не зазначено обов'язкових реквізитів, її не підписано відповідними посадовими особами, не скріплено печаткою платника податків.

Наведені законодавчі положення дозволяють зробити висновок, що стадія прийняття податкової декларації контролюючим органом є, по суті, формальним рівнем податкового контролю, під час якого працівник податкового органу здійснює візуальну перевірку декларації та її аналіз за формальними ознаками, однак без перевірки задекларованих показників.

У даній справі судами за наслідками дослідження наявних у ній доказів судами було встановлено відповідність поданого позивачем уточнюючого розрахунку формальним вимогам. Вказаний висновок у поданій касаційній скарзі не спростовано.

Податковим органом не доведено наявності у спірному уточнюючому розрахунку таких недоліків, які призвели б до неможливості або ускладнення перевірки податковим органом зазначених у ній даних, вплинули б на можливість ідентифікації особи платника та адміністрування податку органом державної податкової служби.

З огляду на те, що причиною застосування до Товариства штрафних санкцій за оспорюваним податковим повідомленням-рішенням став факт невідображення в особовій картці платника даних вказаного уточнюючого розрахунку, то суди обґрунтовано визнали недійсним цей акт індивідуальної дії.

Твердження відповідача, викладені в касаційній скарзі, були предметом дослідження в судах першої та апеляційної інстанцій, цим доводам було надано об'єктивну правову оцінку, а відтак їх повторне заявлення в суді касаційної інстанції фактично спрямоване на переоцінку висновків судів щодо належного документального підтвердження спірних операцій. В силу ж статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями переоцінювати встановлені судами обставини на підставі повторного дослідження доказів.

Порушення норм матеріального чи процесуального права, які є підставою для скасування оскаржуваних рішень, судом касаційної інстанції не встановлені.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва залишити без задоволення.

2. Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 18.06.2009 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29.09.2010 у справі № 11/40 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко 

судді: Н.Є. Маринчак  Є.А. Усенко

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
28.11.2012
ПІБ судді:
Костенко М.І.
Реєстраційний № рішення
№ 11/40
Інстанція
Касаційна
Резолютивна частина
Суд касаційної інстанції залишив без задоволення скаргу контролюючого органу. Рішення судів попередніх інстанцій залишено без змін.
Подальше оскарження
Ухвала Вищого адміністративного суду України в подальшому не оскаржувалася.
Замовити персональну презентацію