Ухвала Вищого адміністративного суду України від 29.10.2009 у справі № 28/17

Державний герб України

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

"29" жовтня 2009 р. м. Київ к-12653/06

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого – Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Маринчак Н.Є., Костенка М.І., Усенко Є.А.,

при секретарі: Рустам'яні Е.А.

За участю представників сторін:

від позивача –Грабової С.Ю.,

від відповідача –Костриці С.Ю.,

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ВАТ «Український кредитно-торговий банк»на рішення Господарського суду м. Києва від 10.03.2005 року

та постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.06.2005 року

по справі № 28/17 

за позовом ВАТ «Український кредитно-торговий банк»до СДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення та першої податкової вимоги.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М.,

пояснення осіб, які з'явились в судове засідання,

перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія:

В С Т А Н О В И Л А :

Рішенням Господарського суду м. Києва від 10.03.2005 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.06.2005 року, позовні вимоги ВАТ «Український кредитно-торговий банк»(перейменовано на ВАТ «БТА Банк»відповідно до статуту в редакції, затвердженій загальними зборами акціонерів Протоколом №4 від 11.09.2008 року. Державну реєстрацію змін до установчих документів проведено 07.10.2008 року під №10741050017003952) задоволено частково, визнано недійсним податкове повідомлення-рішення СДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків № 0000792302/0 від 05.11.2004р. в частині визнання податкового зобов'язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб у сумі 55 585,98 грн. (18 528,66 грн. основного платежу та 37057,32 грн. штрафних (фінансових) санкції) , визнано недійсною першою податкову вимогу СДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків № 1/504 від 02.12.2004р. та другу податкову вимогу № 2/2 від 12.01.2005р. в частині, яка відповідає визнанню недійсними податкові зобов'язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями в частині відмови в задоволені позову, позивач 23.06.2005 року звернувся з касаційною скаргою, яка ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04.06.2007 року прийнята до провадження суду, по ній відкрито касаційне провадження.

В касаційній скарзі ВАТ «Український кредитно-торговий банк»просить скасувати судові рішення в частині відмови в позові та постановите нове –про задоволення позову посилаючись на порушення судами норм матеріального права, а саме, п. 1 ст.11 Конвенції між урядом України і урядом Латвійської республіки про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доход і на майно від 21.11.1995р., ч. 2 ст.19 Конституцій України, Постанову Кабінету Міністрів України № 470 від 06.05.2001р. «Про затвердження Порядку звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України згідно з міжнародними договорами України про уникнення подвійного оподаткування», ст. 26 Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність», п. 13.2 ст.13 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств».

10.09.2009 року представником позивача в судовому засіданні було надано зміни до касаційної скарги, в яких він просить скасувати рішення суддів першої та апеляційної інстанції та справу направити на новий розгляд.

Касаційну скаргу ВАТ «Український кредитно-торговий банк»необхідно залишити без задоволення, а судові рішення –без змін з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відмовляючи в задоволені позову ВАТ «Український кредитно-торговий банк», суди обґрунтовано виходили з наступного. Між позивачем (Боржник) та ТОВ «Balthaus»(Інвестор) укладено угоду № 5 від 04.10.2000 року про залучення коштів на умовах субориндованого боргу з подальшим урахуванням цих коштів до капіталу банку на суму 950000 дол. США строком до 5.10.2007 року, за ставкою 8 %. За умовами угоди нарахування процентів проводиться щомісячно за календарну кількість днів. Сплата процентів Інвестору проводиться в останній день місяця. Позивачем отримано за вказаною угодою кошти на суму 950000 дол. США.

Листом від 28.03.2003 року ТОВ »звернулось до позивача з проханням дострокового розірвання угоди та поверненням залучених коштів на рахунок нерезидента. Валютні кошти в сумі 950000 дол. США позивачем 26.05.2003 року повернуто нерезиденту.

У лютому 2004 р. працівниками СДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків було проведено комплексну документальну перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства ВАТ «Український кредитно-торговий банк»за період з 01.07.2002 року по 31.12.2003 року, за результатами якої складено акт № 734/23-2/14359845 від 02.11.2004 року та винесене податкове повідомлення-рішення № 0000792302/0 від 05.11.2004 року, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по податку на прибуток іноземних юридичних осіб у суму 166645,47 грн. (55548,49 основного платежу та 111096,98 штрафних (фінансових) санкції) .

Відповідно до акту перевірки № 734/23-2/14359845 від 02.11.2004 року відповідачем за період з III кварталу 2002 року –II квартал 2003 року був нарахований до бюджету податок на прибуток іноземних юридичних осіб на суму 55548,49 грн. та штрафних (фінансових) санкцій на 111096,98 грн.

У зв'язку з несплатою у встановлений строк позивачем суми податкового зобов'язання, визначеного оспорюваним податковим повідомленням-рішенням № 0000792302/0 від 05.11.2004 року, відповідачем були направлені перша податкова вимога № 1/504 від 02.12.2004 року, якою повідомлено, що сума податкового боргу позивача за узгодженим податковим зобов'язанням по податку на прибуток іноземних юридичних осіб становить 164053,05 грн., (80548,49 грн. основного платежу та 83504,56 грн. штрафних (фінансових) санкцій) та друга податкова вимога № 2/2 від 12.01.2005 року, якою повідомлено, що сума податкового боргу позивача за узгодженим податковим зобов'язанням по податку на прибуток іноземних юридичних осіб становить 136 877,36 грн., (80548,49 грн. основного платежу та 55996,06 грн. штрафних (фінансових) санкцій) .

Підставою для нарахування податку на прибуток іноземних юридичних осіб є, на думку ДПІ є порушення платником податку вимог п. 13.2 ст.13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»при сплаті процентів нерезиденту за угодою № 5 від 04.10.2000 року за період з 01.07.2002 року по 31.12.2003 року, а саме не утримано та не перераховано до бюджету податок на доходи нерезидентів за ставкою 15 % на загальну суму 55548,49 грн. В подальшому контролюючий орган визнав помилковим свій висновок про необхідність обрахування податку на доходи нерезидентів, що підлягають перерахуванню до бюджету, за ставкою 15 % та дійшов висновку, що зазначений податок слід обраховувати за ставкою 10 %.

Висновки відповідача є обґрунтованими, тому постановлене судами рішення відповідають вимогам закону.

Так, відповідно до п. 13.1 ст.13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях) оподатковуються у порядку і за ставками, визначеними цією статтею. Для цілей цієї статті під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, слід розуміти, зокрема, проценти, дисконтні доходи, що сплачуються на користь нерезидента, у тому числі проценти за борговими зобов'язаннями, випущеними (виданими) резидентом.

За змістом п. 18.1 ст.18 та п. 13.2 ст.13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», якщо міжнародним договором, ратифікованим Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Законом, застосовуються норми міжнародного договору.

Таким чином, зважаючи на вищевказані норми Закону, суди дійшли вірного висновку про те, що при вирішенні даної справи слід виходити з положень Конвенції між Урядом України і Урядом Латвійської Республіки про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доход і майно.

Відповідно до п.1 ст.11 вказаної Конвенції проценти, що виникають в одній Договірній Державі і сплачуються резидентом другої Договірної Держави, можуть оподатковуватись у цій другій Державі.

Разом з тим, пункт 2 статті 11 вищезгаданої Конвенції передбачає, що такі проценти можуть також оподатковуватись у тій Договірній Державі, в якій вони виникають, і відповідно до законодавства цієї Держави, але якщо одержувач фактично має право на проценти, податок, що стягується, не повинен перевищувати 10 процентів від загальної суми процентів.

Пунктом 3 статті 11 вищезазначеної Конвенції чітко передбачено, що проценти, які виникають у Договірній Державі, якщо вони одержуються і дійсно належать Уряду другої Договірної Держави, включаючи його політико-адміністративні підрозділи і місцеві органи влади, Центральний банк або будь-яку фінансову установу, що повністю належить цьому Уряду, або проценти які одержуються за позиками, що гарантуються цим Урядом, повинні звільнятись від оподаткування в першій згаданій Державі.

В результаті системного аналізу положень статті 11 Конвенції між Урядом України і Урядом Латвійської Республіки про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доход і майно колегія приходить до висновку про неможливість трактування їх так, що надають платнику податків право вибору, в якій саме з двох договірних держав здійснюватиметься оподаткування одержаного доходу, оскільки таке тлумачення не відповідає дійсному змісту вказаної міжнародної угоди та суті за визначенням статті 2 Закону України «Про систему оподаткування».

При цьому, стаття 24 Конвенції передбачає механізм усунення подвійного оподаткування, відповідно до якого, подвійне оподаткування може бути усунено таким чином: якщо резидент Латвії одержує доход або володіє майном, які, згідно з положеннями цієї Конвенції, можуть оподатковуватись в Україні, якщо тільки його внутрішнім законодавством не передбачається більш сприятливе оподаткування, Латвія дозволить вирахувати з податку на доход цього резидента суму, рівну прибутковому податку, сплаченому в Україні.

До того ж, пункт 13.2 статті 13 вказаного Закону встановлює, що резидент або постійне представництво нерезидента, які здійснюють на користь нерезидента будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях), крім доходів, зазначених у пунктах 13.3 - 13.7, зобов'язані утримувати під час виплати такого доходу та додатково сплачувати податок на репатріацію доходів у розмірі 15 відсотків від суми такого доходу за рахунок такої виплати, якщо інше не передбачене нормами міжнародних угод, які набрали чинності.

За таких обставин, судова колегія касаційної інстанцій погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що при нарахуванні нерезиденту ТОВ lthaus»процентів за угодою № 5 від 04.10.2000р., позивачем не утримано податок з доходів нерезидента за ставкою у розмірі 10 % від загальної суми процентів, так як цього вимагає ч.2 ст.11 вказаної Конвенції. Отже, сума яку повинен був утримати позивач з нерезидента ТОВ althaus»складає 37019,83 грн.

Враховуючи встановлені судами факти порушення позивачем зазначених вимог Закону, які підтверджується матеріалами справи, касаційний суд вважає, що податковим органом правомірно нараховано подвійний розмір штрафу на суму 74039,66 грн., так як цього вимагає пп. 17.1.9 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та цільовими фондами»у відповідності до якого, у разі коли платник податків здійснює продаж (відчуження) товарів (продукції) або здійснює грошові виплати без попереднього нарахування та сплати податку, збору (обов'язкового платежу) , якщо відповідно до законодавства таке нарахування та сплата є обов'язковою передумовою такого продажу (відчуження) або виплати, такий платник податків сплачує штраф у подвійному розмірі від суми зобов'язання з такого податку, збору (обов'язкового платежу) . Сплата зазначеного штрафу не звільняє платника податків від адміністративної або кримінальної відповідальності та/або конфіскації таких товарів (продукції) або коштів відповідно до закону.

Щодо посилань в позивача на довідку № 8.3/23096 від 09.05.2003 року, то вона правильно не була взята до уваги судами, оскільки всупереч вимогам ст.ст.1, 3, 28 Конвенції між Урядом України і Урядом Латвійської Республіки, якими передбачено, що обмін інформацією, необхідною для виконання положень цієї Конвенції або національних законодавств Договірних Держав (України та Латвії), здійснюється компетентними органами: стосовно України Міністерством фінансів України або його повноважного представника і стосовно Латвії –Міністром фінансів або його повноважним представником, довідка № 8.3/23096 від 09.05.2003 року видана Ризьким регіональним закладом Служби державних доходів Латвійської Республіки і підписана завідувачем відділом цього закладу, а не Міністром фінансів чи його представником.

Враховуючи викладене, судами вірно встановлено, що оспорюване податкове повідомлення-рішення підлягає частковому визнанню недійсним в сумі по основному платежу 18528,66 грн. та штрафним санкціям в розмірі 37057,32 грн. з чим в подальшому і погодився податковий орган.

Підсумовуючи вищевикладене, суди дійшли вірного та обґрунтованого висновку, що загальна сума боргу за неотримання податку з доходів нерезидента ТОВ »у позивача складає 111059,49 грн. (37019,83 основного боргу та 74039,66 грн. штрафних (фінансових) санкції, яка не суперечить законодавству України та міжнародним угодам.

З огляду на зазначене, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені судами відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та відповідають вимогам законодавства, чинного на момент спірних правовідносин, встановленим по справі обставинам, підтверджується належними та допустимими доказами і не спростовується доводами касаційної скарги.

Частина 1 ст.224 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 210, 211, 220, 222, 224, 231 та ч.5 ст.254 КАС України, колегія –

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу ВАТ «Український кредитно-торговий банк»залишити без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 10.03.2005 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.06.2005 року –без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня їх відкриття.

Головуючий:/підпис/_______________________Шипуліна Т.М.

Судді:/підписи/_______________________Бившева Л.І._______________________Костенко М.І._______________________Маринчак Н.Є._______________________Усенко Є.А.

З оригіналом згідно.

Відповідальнийтсекретар: Е.А. Рустам'ян

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
29.10.2009
ПІБ судді:
Шипуліна Т.М.
Реєстраційний № рішення
28/17
Інстанція
Касаційна
Резолютивна частина
Касаційну скаргу платника залишити без задоволення, рішення суду першої та другої інстанції – залишити без змін.
Подальше оскарження
-
Замовити персональну презентацію