Ухвала Вищого адміністративного суду України від 29.09.2015 у справі № 813/2526/14
Державний герб України

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 вересня 2015 року м. Київ К/800/62910/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Вербицької О.В.

суддів: Маринчак Н.Є. Цвіркуна Ю.І.

за участю секретаря: Іванова Д.О.

представників:

позивача: Паберівського М.Й.

відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекція у м. Червонограді Головного управління Міндоходів у Львівській області

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.11.2014 року

у справі № 813/2526/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «ЗВЗ»

до Державної податкової інспекція у м. Червонограді Головного управління Міндоходів у Львівській області

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «ЗВЗ» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Виробниче підприємство «ЗВЗ») звернулось з позовом до Державної податкової інспекція у м. Червонограді Головного управління Міндоходів у Львівській області (далі по тексту - відповідач, ДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 24.06.2014 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.11.2014 року скасовано постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24.06.2014 року. Прийнято нову постанову, якою адміністративний позов задоволено.

Відповідач, не погоджуючись з вищевказаним рішенням суду апеляційної інстанції, оскаржив його у касаційному порядку, просить скасувати з мотивів порушення норм матеріального та процесуального права та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, представника позивача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо наступного.

Відповідно до частин 1, 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Виробниче підприємство «ЗВЗ» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства при проведенні взаємовідносин із контрагентом ФОП ОСОБА_3, за період з 01.01.2012 року по 31.12.2012 року, за результатами якої складено акт від 27.02.2014 року № 185/2200/37796356.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем пунктів 138.2, 138.4 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (далі - ПК України) щодо заниження податку на прибуток на суму 899 459,64 грн.; пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.3 статті 198 ПК України, в результаті завищення сум податкового кредиту на суму 856 628,23 грн.; пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187 ПК України завищенням сум податкових зобов'язань на суму 1 800,00 грн.

На підставі висновків, що викладені в акті перевірки ДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення від 12.03.2014 року № 0000562200, яким ТОВ «Виробниче підприємство «ЗВЗ» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем у сумі 899 459,64 грн., за штрафними санкціями 224 864,91 грн., № 0000572200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у сумі 854 828,23 грн. та за штрафними санкціями 213 707,06 грн.

Суд апеляційної інстанції визнав необґрунтованими такі висновки ДПІ, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Пунктом 138.2 статті 138 ПК України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/ послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «Виробниче підприємство «ЗВЗ» (покпець) та ФОП ОСОБА_3 (продавець) від 03.02.2012 року укладено договір купівлі-продажу № 04/02/2012, відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати покупцю товар відповідної якості, асортименту, вартість якого вказана у накладних (рахунках). Оплата товару здійснюється на умовах відтермінування платежу на 230 днів шляхом перерахування покупцем грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця.

03.02.2012 року між ТОВ «Виробниче підприємство «ЗВЗ» (покупець) та ФОП ОСОБА_3 (продавець) укладено договір купівлі-продажу № 04/02/2012, за умовами якого продавець зобов'язаний передати покупцю шахтне обладнання, запчастини до автотранспорту, інструкцію по експлуатації виробу та сертифікат (свідоцтво про якість) на виріб. Оплата вартості виробу відбувається за ціною домовленості шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок, або надання готівкових коштів при умові оформлення відповідних документів.

Реальність здійснення господарських операцій між позивачем та ФОП ОСОБА_3 підтверджується наявними в матеріалах справи податковими накладними, видатковими накладними, платіжними дорученнями, тощо.

Вищевказані документи оформлені відповідно до вимог чинного законодавства, Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є документами первинного обліку.

Отже, з огляду на вищевказані обставини справи, колегія суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо реальності господарських операцій між позивачем та вищевказаним контрагентом.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що ФОП ОСОБА_3 на час спірних відносин був зареєстрований як платник податку на додану вартість (відповідно до вимог чинного законодавства) .

Таким чином, колегія суду приходить до висновку, що саме за вищевказаних обставин справи, суд апеляційної інстанції вірно застосував норми матеріального права, отже, прийняті податковим органом спірні рішення є неправомірними.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції порушення норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.

В свою чергу, доводи касаційної скарги не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються вищезазначеними нормами права, отже, відсутні підстави для її задоволення.

За таких обставин, касаційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення, а постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.11.2014 року - залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210, 214-215, 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекція у м. Червонограді Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.11.2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.В. Вербицька

Судді Н.Є. Маринчак Ю.І. Цвіркун

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
29.09.2015
ПІБ судді:
Вербицька О.В.
Реєстраційний № рішення
813/2526/14
Інстанція
Касаційна
Резолютивна частина
Суд відмовив у задоволенні скарги контролюючого органу.
Подальше оскарження
Рішення суду в подальшому не оскаржувалося.
Замовити персональну презентацію