Ухвала Вищого адміністративного суду України від 28.07.2015 у справі № 2а/0470/11726/12

Державний герб України

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 липня 2015 року м. Київ К/800/32771/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Кошіля В.В.

Суддів Борисенко І.В., Моторного О.А., Моторного О.А.

при секретарі Калініні О.С.

за участю представника позивача - Білана Є.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17.04.2014

у справі № 2а/0470/11726/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецмонтажсервіс»

до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби

про визнання протиправними дій, визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Спецмонтажсервіс» звернулось до суду з позовом про визнання протиправними дій Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби, правонаступником якої є Нікопольська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, які полягають у викладенні в акті перевірки від 03.09.2012 № 1205/221/30617433 висновків про те, що витрати ТОВ «Спецмонтажсервіс» не підтверджені первинними документами, складеними у відповідності до вимог чинного законодавства та не підтверджено первинними документами факти транспортування ТОВ «Аллерт» товарно-матеріальних цінностей на адресу ТОВ «Спецмонтажсервіс»; визнання протиправними дій відповідача щодо прийняття податкових повідомлень-рішень від 25.09.2012 № 0000582210 та № 0000592210; визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень від 25.09.2012 № 0000582210 та № 0000592210.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.11.2012 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17.04.2014 постанову суду першої інстанції скасовано; прийнято нову постанову про часткове задоволення позовних вимог; визнано протиправними та скасовано спірні податкові повідомлення-рішення; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції, як таку, що прийнята з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Позивач в запереченнях на касаційну скаргу просить залишити ї без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, як таке, що прийняте у відповідності до норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, за результатами проведеної планової виїзної документальної перевірки ТОВ «Спецмонтажсервіс» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.07.2010 по 30.06.2012, складено акт № 1205/221/30617433 від 03.09.2012, в якому зафіксовані порушення: п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 1 369 984 грн., у тому числі за ІІ квартал 2011 року у сумі 177 грн., за ІІ-ІІІ квартали 2011 року у сумі 457 148 грн., за ІІ-IV квартали 2011 року у сумі 750 473 грн., за І квартал 2012 року у сумі 286 090 грн., за півріччя 2012 року у сумі 619 511 грн.; п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 1 248 315,07 грн., в т.ч.: квітень 2011 року - 96 480,25 грн.; травень 2011 року - 93 501,77 грн.; червень 2011 року - 61 476,64 грн.; липень 2011 року - 98 932,10 грн.; серпень 2011 року - 52 848,91 грн.; жовтень 2011 року - 62 192,26 грн.; листопад 2011 року - 93 469,81 грн.; грудень 2011 року - 99 403,01 грн.; січень 2012 року - 98 227,60 грн.; лютий 2012 року - 98 088,92 грн.; березень 2012 року - 76 150,26 грн.; квітень 2012 року - 109 517,98 грн.; травень 2012 року - 96 884,23 грн.; червень 2012 року - 111 141,33 грн.

На підставі результатів проведеної перевірки, 25.09.2012 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 0000582210 про визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 1 524 861,75 грн., в т.ч.: 1 369 984 грн. основного платежу та 154 877,75 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- № 0000592210 про визначення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1 497 530 грн., в т.ч.: 1 248 315 грн. основного платежу та 249 215 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Фактичною підставою для визначення грошових зобов'язань спірними податковими повідомленнями-рішеннями став висновок податкового органу про укладення правочину між позивачем та ТОВ «Аллерт» без мети реального настання наслідків ним обумовлених; документи, надані позивачем до перевірки, не можуть вважатись первинним документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності формальних реквізитів, що передбачені чинним законодавством, у зв'язку з відсутністю підтвердження транспортування товару на склад позивача.

Матеріалами справи встановлено, що 05.01.2010 між ТОВ «Спецмонтажсервіс» (покупець) та ТОВ «Аллерт» (продавець) укладено договір купівлі-продажу № 005, відповідно до якого продавець зобов'язується передати покупцю, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар, асортимент, кількість та якість якого вказано у виставлених рахунках. Товар доставляється на склад покупця, передача товару здійснюється на складі покупця за супровідними документами.

Виконання укладеного договору було оформлено податковими та видатковими накладними, оборотно-сальдовими відомостями по рахункам позивача, платіжними дорученнями, банківськими виписками.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки у підприємства відсутні товарно-транспортні накладні, які б свідчили про факт транспортування товару від ТОВ «Аллерт» на склад ТОВ «Спецмонтажсервіс», то укладені позивачем господарські операції вчинено без мети настання наслідків, обумовлених ними; дії податкового органу щодо формування висновків в акті перевірки та прийняття податкових повідомлень-рішень узгоджуються з нормами Податкового кодексу України.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги частково, апеляційний адміністративний суд мотивував своє рішення тим, що документально підтверджено зміст та обсяг господарських операцій, які мали місце між позивачем та ТОВ «Аллерт»; податковий орган наділений владними управлінськими функціями щодо формування висновків акту перевірки та прийняття на його підставі податкових повідомлень-рішень для визначення платнику податків грошових зобов'язань та штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) за порушення чинного законодавства.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, з огляду на наступне.

Витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником) (п. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 зазначеного Кодексу витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10-138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цьогоКодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 цього Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

В даному випадку, як встановлено матеріалами справи витрати по господарським операціям з контрагентом ТОВ «Аллерт» підтверджені належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу (п. 198.1 ст. 198 ПК України).

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/ послуг; дата отримання платником податку товарів/ послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 цього Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/ послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/ послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цьогоКодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (пп. 198.6 ст. 198 ПК України).

Відповідно до положень п. п. 201.1, 201.4, 201.8, 201.10 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну; податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/ послуг; право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу; податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/ послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З огляду на викладені норми Податкового кодексу України можна дійти висновку про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформлених податкових накладних; фактична сплата грошових коштів контрагенту в сумі, визначеній в податкових накладних, а також фактичне виконання господарських операцій, за наслідками яких у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит, що в даному випадку встановлено матеріалами справи.

Слід зазначити, що усі документи в їх сукупності, складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, які за змістом та формою відповідають вимогам закону та які відображають реальні господарські операції, належать до первинних документів бухгалтерського обліку, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, тому відсутність товарно-транспортної накладної, яка не є обов'язковим первинним документом, що складається під час здійснення господарської операції з купівлі-продажу товарів, за наявності належних первинних документів на підтвердження купівлі товару, не може бути самостійною підставою для висновку про безтоварний характер господарських операцій.

Таким чином, за встановлення в судовому порядку фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентом - ТОВ «Аллерт», що підтверджено належним чином оформленими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку є правомірним формування позивачем податкового кредиту та віднесення відповідних сум до складу валових витрат у спірному періоді за результатами господарських операцій із зазначеним контрагентом.

Враховуючи викладене, межі перегляду, відсутність порушень норм матеріального та процесуального права, висновок суду апеляційної інстанції про часткове задоволення позовних вимог є вірним, а касаційна скарга відповідача - необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17.04.2014 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кошіль

Судді І.В. Борисенко ,О.А. Моторний

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
27.07.2015
ПІБ судді:
Кошіль В.В.
Реєстраційний № рішення
№ 2а/0470/11726/12
Інстанція
Касаційна
Резолютивна частина
Касаційну скаргу контролюючого органу відхилено, рішення апеляційної інстанції залишено без змін.
Подальше оскарження
Оскарження рішення Вищого адміністративного суду України по даній справі у Верховному Суді України не здійснювалося.
Замовити персональну презентацію