Ухвала Вищого адміністративного суду України від 28.05.2015 у справі № 1570/862/2012

Державний герб України

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"28" травня 2015 р. м. Київ К/800/30601/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е. Степашка О.І.

розглянувши в письмовому провадженні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „ІНТЕРНЕШЕНЛ ТРАНСПОРТ КОМПАНІ ЛТД"

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 10.07.2012

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2013

у справі № 1570/862/2012

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „ІНТЕРНЕШЕНЛ ТРАНСПОРТ КОМПАНІ ЛТД"

до Білгород-Дністровської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень - рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „ІНТЕРНЕШЕНЛ ТРАНСПОРТ КОМПАНІ ЛТД" звернулось до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Білгород-Дністровської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень №0000062301 від 18.01.2012 та №0000072301 від 18.01.2012.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 10.07.2012 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2013 постанову Одеського окружного адміністративного суду від 10.07.2013 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції позивач оскаржив їх в касаційному порядку.

В скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведена позапланова виїзна документальна перевірка позивача з питань дотримання податкового та іншого законодавства у правовідносинах з ПП „ІНТЕР-ПАРЕС" за 2008-2011 роки та складено акт №17/2301/30455941 від 06.01.2012.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення: № 0000062301 від 18.01.2012, яким визначено позивачу суму податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств 20299 грн., штрафні (фінансові) санкції 5075. грн.; № 0000072301 від 18.01.2012, яким визначено позивачу суми податкового зобов'язання по податку на додану вартість 16239 грн., штрафні (фінансові) санкції 4060 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 1.32 ст. 1, п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" , пп. 7.4.1, пп. 7.4.4, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", оскільки господарські операції позивача з контрагентом ПП „ІНТЕР-ПАРЕС", яке було створено без мети здійсненна господарської діяльності, а укладені з ним угоди мали фіктивний характер, з метою надання податкової вимоги позивачу, адже фактично господарські операції не виконувались, товарно-матеріальні цінності не передавались та не перевозились, а видані документи первинного бухгалтерського та податкового обліку не були підписані особою, яка зазначена в установчих документах та ЄДР як особа, що має право їх підписання, а тому вони не могли бути підставою для формування валових витрат та податкового кредиту по податку на додану вартість.

Відповідно до п.20.1.4 п.20.1 ст.20 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Види таких перевірок визначені у статті 75 Податкового кодексу України, згідно п.75.1 якої органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

За змістом п 86.9 ст.86 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент проведення перевірки позивача) у разі, якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду.Матеріали перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку.

Статус таких матеріалів перевірки та висновків органу державної податкової служби визначається кримінально-процесуальним законом або законом про оперативно-розшукову діяльність.

Пунктом 58.4 статті 58 Податкового кодексу України передбачено, що у разі, коли судом за результатами розгляду кримінальної справи про злочини, предметом якої є податки, збори, винесено обвинувальний вирок, що набрав законної сили, або винесено рішення про закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами, відповідний контролюючий орган зобов'язаний визначити податкові зобов'язання платника податків за податками та зборами, несплата податкових зобов'язань за якими встановлена рішенням суду, та прийняти податкове повідомлення-рішення про нарахування платнику таких податкових зобов'язань і застосування стосовно нього штрафних (фінансових) санкцій у розмірах, визначених цим Кодексом.

Складання та надсилання платнику податків податкового повідомлення-рішення за податковими зобов'язаннями платника податків за податками та зборами, несплата податкових зобов'язань за якими встановлена рішенням суду, забороняється до набрання законної сили рішенням суду у справі або винесення постанови про закриття такої кримінальної справи за нереабілітуючими підставами.

Судова колегія зазначає, що матеріалами справи не підтверджено обставин прийняття відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення після набрання законної сили відповідного рішення суду по кримінальній справі, в межах якої було призначено перевірку позивача в порядку кримінально-процесуального законодавства.

Враховуючи вищенаведені приписи податкового законодавства, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що суд першої інстанції помилково вдався до дослідження правомірності нарахування позивачу грошових зобов'язань з податку на податку на додану вартість, оскільки будь-які висновки, зроблені судом внаслідок встановлення таких обставин справи, не є належним обґрунтуванням мотивів, які мають бути покладені в основу судового рішення як про задоволення, так і про відмову в задоволенні позову у цій справі, з огляду на те, що контролюючий орган першопочатково не мав законних підстав для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду по кримінальній справі, в межах якої було призначено перевірку позивача в порядку кримінально-процесуального законодавства.

Між тим, матеріали перевірки та висновки органу державної податкової служби, викладені в акті перевірки, яка призначена на виконання постанови Ст. слідчого СВ ПМ ДПА в Одеській області відповідно до кримінально-процесуального закону, до дня набрання законної сили відповідним рішенням у кримінальній справі, можуть бути оцінені як докази виключно у рамках розслідування та розгляду такої кримінальної справи і не можуть бути підставою для прийняття контролюючим органом податкового повідомлення-рішення про визначення платникові податків грошового зобов'язання, розрахованого за результатами такої перевірки та буди предметом дослідження судами при встановленні правомірності, чи протиправності формування платником податку даних податкового обліку.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно із статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас певні недоліки первинних документів та податкових накладних, зокрема, їх підписання невстановленою особою, є свідченням недобросовісності постачальника та, у разі підтвердження дійсного виконання відповідних господарських операцій, не можуть слугувати підставою для притягнення платника податків-покупця до відповідальності.

Презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об'єктивно відтворюють господарські операції, що є об'єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов'язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом.

Отже, висновок суду про відсутність операцій з поставки товарів (послуг), на які виписані податкові накладні, може вважатися таким, що відповідає фактичним обставинам справи, якщо він обґрунтований відповідними доказами, що підтверджують факт безтоварності операції, а отже і факт обізнаності платника податку покупця з фіктивністю підприємницької діяльності постачальника, припиненого судовим рішенням з підстав державної реєстрації з порушенням вимог закону.

Обставини щодо поставки ПП „ІНТЕР-ПАРЕС" позивачу товару не були встановлені як судом першої, так і судом апеляційної інстанції.

В судовому процесі не була встановлена також і обставина щодо наявності у ПП „ІНТЕР-ПАРЕС" статусу платника податку на додану вартість станом на липень 2008 року.

Не встановлення в судовому процесі вище зазначених обставин як таких, що мають суттєве значення у справі з огляду на неможливість правильно вирішити спір без їх з'ясування, відповідно до частини другої ст. 227 КАС України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень у зв'язку з їх не відповідністю вимогам частин 4 та 5 ст. 11, частині 1 ст. 138 та ст. 159 цього Кодексу з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „ІНТЕРНЕШЕНЛ ТРАНСПОРТ КОМПАНІ ЛТД" на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 10.07.2012 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2013 у справі № 1570/862/2012 задовольнити частково, судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну Товариства з обмеженою відповідальністю „ІНТЕРНЕШЕНЛ ТРАНСПОРТ КОМПАНІ ЛТД" задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 10.07.2012 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2013 у справі № 1570/862/2012 скасувати.

Справу № 1570/862/2012 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. Федоров

Судді С.Е. Острович О.І. Степашко

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
27.05.2015
ПІБ судді:
Федоров М.О.
Реєстраційний № рішення
1570/862/2012
Інстанція
Касаційна
Резолютивна частина
Касаційну скаргу платника задоволено частково. Постанову окружного адміністративного суду та ухвалу апеляційного адміністративного суду скасовано. Справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Подальше оскарження
Рішення Вищого адміністративного суду не переглядалося Верховним Судом України.
Замовити персональну презентацію