Ухвала Вищого адміністративного суду України від 25.03.2015 у справі № 2-а-3825/11/2170
Державний герб України 

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

25.03.2015р. м. Київ К/9991/14825/12 

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого  - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.

розглянула в письмовому провадженні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Херсоні Херсонської області Державної податкової служби

на ухвалу Херсонського окружного адміністративного суду від 18.07.2011

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.12.2011

по справі № 2-а-3825/11/2170

за позовом Державної податкової інспекції у місті Херсоні Херсонської області Державної податкової служби

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛТД «Любава»

про стягнення коштів з рахунків платника податків у банках.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої

та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія

В С Т А Н О В И Л А:

Ухвалою Херсонського окружного адміністративного суду від 18.07.2011, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.12.2011, позовні вимоги Державної податкової інспекції у місті Херсоні Херсонської області Державної податкової служби до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛТД «Любава» про стягнення коштів з рахунків платника податків у банках - залишено без розгляду.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Державна податкова інспекція у місті Херсоні Херсонської області Державної податкової служби 20.02.2012 звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 21.03.2012 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати ухвалу Херсонського окружного адміністративного суду від 18.07.2011 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.12.2011 та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування своїх вимог Державна податкова інспекція у місті Херсоні Херсонської області Державної податкової служби посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, підпункту 15.2.1 пункту 15.2 статті 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», статей 14, 102 Податкового кодексу України, статей 99 та 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що заявлена до стягнення сума заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛТД «Любава» виникла на підставі податкового повідомлення-рішення від 01.06.2010 №0004591501/0.

Пунктом 3.7 Прикінцевих положень Закону України від 07.07.2010 №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» було внесено зміни до статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, які набули чинності з 30.07.2010.

Згідно із зазначеними змінами загальний строк звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи, визначений частиною другою статті 99 цього Кодексу, зменшено з одного року до шести місяців.

Виходячи з викладеного, позовні вимоги органів державної податкової служби України про стягнення податкового боргу з платників податків повинні пред'являтися протягом шести місяців з дня виникнення права на стягнення податкового боргу.

У свою чергу право на стягнення податкового боргу виникає після надіслання (вручення) контролюючим органом першої та другої податкових вимог платникові податків. Відносини, що виникають у процесі надіслання (вручення) податкових вимог платникові податків регулюються пунктом 6.2 статті 6 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». При цьому обставини, з настанням яких податкова вимога вважається надісланою (врученою) особі, визначені підпунктом 6.2.4 пункту 6.2 статті 6 Закону.

Відповідно до підпункту 10.1.1 пункту 10.1 статті 10 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» стягнення коштів та продаж інших активів платника податків провадяться не раніше тридцятого календарного дня з моменту надіслання йому другої податкової вимоги.

Саме після настання зазначених у підпункті 6.2.4 пункту 6.2 статті 6 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» обставин та з урахуванням строку, передбаченого підпунктом 10.1.1 пункту 10.1 статті 10 зазначеного Закону, виникає право на звернення контролюючого органу із позовом про стягнення податкового боргу. Відповідно, з цього моменту починається перебіг строку звернення контролюючого органу з відповідним позовом до адміністративного суду, визначеного частиною другою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України.

Як вбачається з матеріалів справи, податковим органом було сформовано та направлено Товариству з обмеженою відповідальністю «ЛТД «Любава» першу та другу податкові вимоги (від 07.07.2010 №1/0156 та від 28.09.2010 №2/1498), які були вручені 25.08.2010 та 28.09.2010 відповідно.

Таким чином, право на стягнення податкового боргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛТД «Любава» виникло у Державної податкової інспекції у місті Херсоні Херсонської області Державної податкової служби ще у жовтні 2010 року, натомість із вказаним позовом податковий орган звернувся лише 15.07.2011, тобто з пропуском шестимісячного строку звернення до суду.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що доводи податкового органу про застосування до спірної заборгованості строків стягнення, передбачених Податковим кодексом України є необґрунтованим, оскільки відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Як вбачається з Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99, частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Таким чином, зміст суб'єктивного права особи, у тому числі права особи на звернення до суду, слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент виникнення відповідного права.

Водночас, неприпустимість зворотної дії нормативно-правового акта полягає в тому, що запроваджені ним нові норми не можуть застосовуватися до правовідносин, які існували до набрання ним чинності. Отже, приписи нового нормативно-правового акта не можуть змінити обсяг прав, який було встановлено попередніми нормативно-правовими актами.

З огляду на викладене, тривалість і правила обчислення строку звернення особи до суду визначаються за тими правилами, які були чинними на момент початку перебігу відповідного строку.

Таким чином, тривалість строку звернення до суду не змінюється в разі подальших змін законодавства, яке регулює відповідні відносини. Тому строк звернення до суду розпочинається і закінчується з урахуванням тієї тривалості, яка передбачалася на момент початку перебігу відповідного строку.

При цьому, тривалість строку звернення до суду не змінюється залежно від того, коли було реалізоване право на позов. Відповідно, тривалість строку звернення до адміністративного суду не залежить від того, коли було фактично пред'явлено позов.

Згідно з частиною першою статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Враховуючи викладене, за встановлених обставин, висновок судів попередніх інстанцій про наявність підстав для залишення позову Державної податкової інспекції у місті Херсоні Херсонської області Державної податкової служби без розгляду є правильним.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 210, 222, 223, 224, 230, 231, частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Херсоні Херсонської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Ухвалу Херсонського окружного адміністративного суду від 18.07.2011 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.12.2011 по справі №2-а-3825/11/2170 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 238, 240 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий:  __________________ Т.М. Шипуліна

Судді:__________________ Л.І. Бившева__________________  А.М. Лосєв

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
25.03.2015
ПІБ судді:
Шипуліна Т.М.
Реєстраційний № рішення
2-а-3825/11/2170
Інстанція
Касаційна
Резолютивна частина
Суд касаційної інстанції відмовив у задоволенні скарги контролюючого органу. Рішення судів попередніх інстанцій залишено у силі.
Подальше оскарження
Рішення не переглядалося у Верховному Суді України.
Замовити персональну презентацію