Ухвала Вищого адміністративного суду України від 25.02.2015 у справі № 826/5689/13-а
Державний герб України

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"25" лютого 2015 р. м. Київ К/800/6699/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі

Приходько І.В.

Бухтіярової І.О. Костенка М.І.

при секретарі судового засідання Бовкуні В.В.,

за участю представників сторін: від позивача - не з'явився,

від відповідача - Ткач С.С.

від третьої особи-1 - не з'явився,

від третьої особи-2 - не з'явився,

від третьої особи-3 - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Маркет-Сервіс»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду

від 16.01.2014 р.

у справі № 826/5689/13-а

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Маркет-Сервіс»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби

треті особи: приватне підприємство «Фірма «Володар», товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Геліос», товариство з обмеженою відповідальністю «Наладбуд Компані»

про скасування податкових повідомлень-рішень та наказу, визнання неправимірними дій, -

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Маркет-Сервіс» (далі - позивач, ТОВ «Маркет-Сервіс») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у Печерському районі м. Києва), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: приватне підприємство «Фірма «Володар» (далі - третя особа 1, ПП «Фірма «Володар»), товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Геліос» (далі - третя особа 2, ТОВ «БК «Геліос»), товариство з обмеженою відповідальністю «Наладбуд Компані» (далі - третя особа 3, ТОВ «Наладбуд Компані», в якому просило суд скасувати податкові повідомлення-рішення від 02.11.2012 р. № 0011592208 та № 0011602208, скасувати наказ начальника ДПІ у Печерському районі м. Києва від 15.10.2012 р. № 1560 та визнати неправомірними дії ДПІ у Печерському районі м. Києва щодо визнання в акті перевірки № 879/22-08/31405650 від 22.10.2012 р. правочинів нікчемними.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.06.2013 р. адміністративний позов задоволено повністю: визнано протиправним та скасовано з моменту прийняття наказ ДПІ у Печерському районі м. Києва № 1560 від 15.10.2012 р. про проведення позапланової невиїзної документальної перевірки ТОВ «Маркет-Сервіс»; визнано протиправними дії ДПІ у Печерському районі м. Києва щодо формування в акті про результати позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Маркет-Сервіс» від 22.10.2012 р. № 879/22-08/31405650 висновків про нікчемність правочинів, зазначених в акті перевірки та вчинених позивачем з ПП «Фірма «Володар», з ТОВ «БК «Геліос» та з ТОВ «Наладбуд Компані»; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва від 02.11.2012 р. № 0011592208 та № 0011602208.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.01.2014 р. постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.06.2013 р. скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову - відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16.01.2014 р. та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.06.2013 р.

Відповідач у судовому засіданні проти доводів касаційної скарги заперечував, вважає оскаржуване судове рішення законним, обґрунтованим та прийнятим у відповідності до норм діючого законодавства, а тому просив суд касаційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 15.10.2012 р. по 19.10.2012 р., відповідно до підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, на підставі підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, статті 79 Податкового кодексу України, податкової інформації отриманої листом від ДПС у м. Києві від 25.01.2012 р. № 343/7/26-3115 та відповідно до наказу № 1560 від 15.10.2012 р. виданого начальником ДПІ у Печерському районі м. Києва, посадовою особою ДПІ у Печерському районі м. Києва було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Маркет-Сервіс» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ПП «Фірма «Володар», ТОВ «БК «Геліос», ТОВ «Наладбуд Компані» за період з 01.01.2009 р. по 30.06.2012 р., за результатами якої складено акт від 22.10.2012 р. № 879/22-08/31405650 та встановлено порушення позивачем вимог: - пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 16 744 грн.; - підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 13 394,97 грн.

На підставі зазначеного акта перевірки відповідачем 02.11.2012 р. були прийняті податкові повідомлення-рішення: № 0011592208, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у загальному розмірі 20 930 грн., з яких 16 744 грн. сума основного платежу та 4 186 грн. розмір штрафних (фінансових) санкцій; № 0011602208, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 12 193 грн., з яких 9 754 грн. - за основним платежем та 2 439 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Як вбачається з акту перевірки № 879/22-08/31405650 від 22.10.2012 р. підставами для донарахування позивачу зазначених податкових зобов'язань слугували висновки перевіряючого про неправомірність формування позивачем складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість за результатами господарських операцій з контрагентами: ПП «Фірма «Володар», ТОВ «БК «Геліос» та ТОВ «Наладбуд Компані», оскільки, за твердженнями відповідача, правочини укладені позивачем з вказаними контрагентами не спричиняють реального настання правових наслідків обумовлених ними.

При цьому контролюючий орган посилався на те, що вказані суб'єкти господарювання були створені без мети ведення фінансово-господарської діяльності, а лише для надання податкової вигоди на користь третіх осіб, що підтверджується протоколом допиту ОСОБА_5, ОСОБА_6 в рамках кримінальних справ: № 80-0263, порушеної за фактом фіктивного підприємництва невстановленими особами шляхом створення суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб), зокрема ТОВ «БК Геліос», ТОВ «Наладбуд Компані» з метою прикриття незаконної діяльності, що вчинено повторно та заподіяно велику матеріальну шкоду державі, за ознаками складу злочину, передбаченого частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України та № 69-0149, порушеної відносно фізичних осіб, зокрема, ОСОБА_5 за фактами фіктивного підприємництва - створення та придбання суб'єктів підприємницької діяльності, зокрема: ПП «Фірма «Володар» з метою прикриття незаконної діяльності, яка полягала у сприянні директору ТОВ «Євро класс трейд» ОСОБА_7 в мінімізації ним податкових зобов'язань, вчиненого повторно, за попередньою змовою групою осіб, що заподіло велику майнову шкоду державі, а також пособництва ними в умисному ухиленні від сплати податків директору ТОВ «Євро класс трейд» ОСОБА_7, що призвело до фактичного ненадходження до бюджету коштів в особливо великих розмірах за ознаками злочинів, передбачених частиною другою статті 28, частиною другою статті 205; частиною п'ятою статті 27, частиною третьою статті 212 Кримінального кодексу України.

Також, згідно змісту акту перевірки, податковим органом встановлено відсутність у ПП «Фірма «Володар», ТОВ «БК Геліос», ТОВ «Наладбуд Компані» майна, трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, засобів для транспортування та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій у таких обсягах, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності.

Суд першої інстанції, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що перевірка податним органом була проведена з порушенням вимог податкового законодавства, а відтак податкові повідомлення-рішення винесені за результатами такої перевірки є протиправними.

Скасовуючи рішення окружного адміністративного суду та приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідачем було правомірно прийнято оскаржуваний наказ щодо проведення перевірки позивача, та таку перевірку було проведено податковим органом з дотриманням вимог чинного законодавства, і за її наслідками правомірно складено акт перевірки та винесено спірні податкові повідомлення-рішення.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не може погодитись з такими висновками судів, вважаючи їх передчасними та такими, що винесені з неповним з'ясуванням всіх обставин справи, виходячи з наступного.

Відповідно до статі 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Згідно зі статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення вказаним вимогам не відповідають.

Задовольняючи позові вимоги про визнання протиправним та скасування спірного наказу суд першої інстанції виходив з того, що зазначений наказ було винесено відповідачем за відсутності обставин, з якими положення підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України пов'язують можливість призначення та призначення перевірки.

Разом із тим, як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції, спростовуючи твердження суду першої інстанції, не звернули увагу на те, що оцінку правомірності наказу на проведення податкової перевірки варто надавати із урахуванням того, чи є достатнім зміст наказу для висновків про фактичну підставу для проведення відповідної перевірки.

З рішень судів попередніх інстанцій убачається, що суди не дослідили зазначене питання.

З урахуванням викладеного, не можна вважати обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що спірну перевірку було проведено на підставі протиправного наказу і як наслідок, висновок суду щодо неправомірності дій відповідача щодо проведення спірної перевірки.

Згідно з пунктом 79.2 статті 79 Податкового кодексу України у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин, документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

Як визначено аналізованими законодавчими приписами, для початку невиїзної документальної позапланової перевірки достатньо самого факту направлення платнику податків копії наказу про призначення перевірки та повідомлення про її вручення. При цьому факт отримання відповідних документів платником податку не впливає на виникнення у контролюючого органу компетенції на фактичне проведення перевірки.

Встановлені Главою 8 розділу ІІ Податкового кодексу України правила щодо призначення та проведення перевірок є законодавчими гарантіями дотримання прав платників податків під час контролю за дотриманням вимог податкового та іншого законодавства. Відповідні гарантії спрямовані на забезпечення нормального перебігу господарської діяльності платників податків, а так само на надання можливості платникові податків висловити свою незгоду із неправомірним, на його думку, проведенням контрольних заходів щодо такого платника.

Недотримання встановлених статтями 75-81 Податкового кодексу України приписів порушує відповідні гарантії захисту прав та інтересів платника податків, а отже, є порушенням суб'єктивних прав останнього в адміністративних правовідносинах.

Водночас, оцінку процедурним порушенням, які вчинені контролюючим органом при призначення та/або проведенні перевірки, суд може надати під час розгляду питання щодо правомірності податкових повідомлень-рішень, прийнятих контролюючим органом за результатами відповідної перевірки.

При цьому судам варто мати на увазі, що акт перевірки як носій доказової інформації не повинен розцінюватися як єдиний або виключний доказ наявності податкового правопорушення, виявленого за результатами спірної перевірки. Натомість основними доказами є первинні документи, що складені за результатами відповідних господарських операцій, показання свідків та інші належні та допустимі докази, як ті, на які є посилання в акті спірної перевірки, так і ті, що надані сторонами або витребувані судом на виконання приписів статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України щодо офіційного з'ясування обставин справи.

З урахуванням викладеного, процедурні порушення під час призначення та/або проведення перевірки контролюючим органом не повинні сприйматися як безумовне свідчення протиправності податкових повідомлень-рішень, прийнятих за результатами відповідної перевірки.

Натомість вчинені контролюючим органом процедурні порушення підлягають оцінці з огляду на те, наскільки відповідні порушення вплинули на можливість платника податків захистити свої права під час проведення спірної перевірки (зокрема, щодо надання відомостей про обставини спірних господарських операцій тощо), чи призвели порушення процедури призначення та/або проведення перевірки на встановлені обставини щодо відображення тих чи інших господарських операцій в податковому обліку тощо.

Крім того, судом першої інстанції було визнано протиправними дії відповідача щодо формування висновків акту податкової перевірки.

При цьому, як було вірно зазначено судом апеляційної інстанції, судом першої інстанції не враховано того, що предметом спору щодо обґрунтованості проведення перевірок (виїзних у разі не допуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки або невиїзних чи камеральних), може бути виключно процедура призначення та/або проведення спірної перевірки. Тому суди не повинні оцінювати будь-які висновки, викладені в актах, що складаються за результатами спірних перевірок.

Відповідно до статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України предметом розгляду по суті в порядку адміністративного судочинства є не будь-які рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а лише ті, що породжують права та обов'язки учасників спірних відносин.

В свою чергу, висновки, викладені в акті податкової перевірки, не є предметом оскарження в адміністративному суді, оскільки не є обов'язковими ані для платника податків, ані для керівника контролюючого органу. Останній оцінює викладені в акті перевірки доводи і в разі наявності податкових порушень приймає податкове повідомлення-рішення, яке і визначає грошові зобов'язання платникові податків.

Натомість висновки, викладені в акті перевірки, є лише відображенням фактичних дій податкових інспекторів-ревізорів та їх особистої думки, а тому не створюють жодних правових наслідків. Відповідно, акти перевірки не порушують права платників податків безвідносно до змісту таких актів, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення позовів щодо протиправності актів перевірки, а так само дій щодо включення до актів перевірки будь-яких даних (незалежно від того, яким чином сформульовані відповідні позовні вимоги).

Відповідна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 10 вересня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_8 до Державної фінансової інспекції у Волинській області, головного контролера-ревізора відділу інспектування у сфері матеріального виробництва та послуг Інспекції ОСОБА_9 про визнання дій протиправними та зобов'язати вчинити дії. Зазначена правова позиція є обов'язковою для врахування у практиці адміністративних судів України згідно з частиною першою статті 2442 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що задоволення судом першої інстанції позовних вимог в частині визнання протиправними дій відповідача щодо формування в акті № 879/22-08/31405650 від 22.10.2012 р. висновків про нікчемність правочинів вчинених позивачем із зазначеними у вказаному акті контрагентами суперечить вимогам чинного законодавства.

Щодо суті порушення податкового законодавства, яке було предметом у справі, що розглядається, судова колегія зазначає таке.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та формування валових витрат; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та на формування валових витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, будь-які документи, у тому числі договори, накладні, рахунки тощо, мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Враховуючи викладене, для підтвердження даних податкового обліку необхідно брати до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам необхідно з'ясувати, зокрема: - рух активів у процесі здійснення господарської операції; - установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; - установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку. В обов'язковому порядку необхідно дослідити наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку. Перевірці підлягають доводи податкового органу, що свідчать про відсутність ділової мети у діях платника податку, зокрема у разі подальшого продажу придбаного товару нижче за ціну придбання; придбання товарів (послуг) у посередників за наявності прямих контактів з їх виробниками; придбання послуг, використання яких не може мати позитивного впливу на результати господарської діяльності платника податку тощо.

Ухвалюючи судові рішення по справі, суди попередніх інстанцій посилались на докази, які є обов'язковими але не вичерпними, оскільки предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самих господарських операцій (виконання робіт, придбання товарів) , а відтак і обґрунтованість визначення податкового кредиту та показника витрат позивача, який, між іншим, безпосередньо впливає на об'єкт оподаткування.

Як задовольнивши позов (суд першої інстанції), так і відмовляючи у задоволенні позовних вимог (суд апеляційної інстанції), суди обмежилися лише дослідженням обставин встановлених актом податкової перевірки та матеріалами кримінальних справ порушених відносно посадових осіб контрагентів позивача.

При цьому слід наголосити, що в умовах дії такого принципу адміністративного судочинства, як офіційне з'ясування усіх обставин справи, суди не повинні обмежуватися заявленими сторонами доводами та поданими ними доказами, а мають здійснювати активну роль у встановленні об'єктивної істини, вживаючи усіх можливих заходів для перевірки та встановлення усіх фактичних даних зі спору та сприяючи сторонам у поданні та витребуванні необхідних для цього доказів.

Суд касаційної інстанції зазначає, що платник податків, який придбав товар (послугу) в особи, що порушує вимоги податкового законодавства, не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію та не знав про певні порушення правил ведення господарської діяльності та оподаткування своїм контрагентом. Такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а мусять ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Варто також зазначити, що поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань. А відтак платник не може зазнавати негативних наслідків (зокрема, у вигляді позбавлення його права на податковий кредит) внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Однак у разі якщо податковий орган доведе узгодженість дій між платником та його контрагентом, які свідчать про здійснення операцій без наміру створити відповідні цим операціям правові наслідки з метою отримати податкову вигоду, або що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, то право платника на податковий кредит не можна вважати законним.

Відповідні обставини попередніми судовими інстанціями не досліджувалися взагалі.

Касаційна ж інстанція згідно з частини другої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України не може досліджувати докази, встановлювати або визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи те, що судами попередніх інстанцій не було встановлено всіх важливих обставин справи, що призвело до не обґрунтованих належним чином висновків щодо прав і обов'язків сторін у даному спорі, а також те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до положень частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час нового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене, витребувати докази на підтвердження реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті і, залежно від встановленого, правильно визначити норми матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210, 220, 223, 227, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Маркет-Сервіс» - задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.06.2013 р. та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16.01.2014 р. у справі № 826/5689/13-а - скасувати.

Справу № 826/5689/13-а направити на новий судовий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя (підпис) І.В. Приходько

Судді: (підпис) І.О. Бухтіярова (підпис) М.І. КостенкоЗ оригіналом згідно

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
24.02.2015
ПІБ судді:
Приходько І.В.
Реєстраційний № рішення
826/5689/13-а
Інстанція
Касаційна
Резолютивна частина
Касаційну скаргу задоволено частково. Рішення суду першої та апеляційної інстанції скасовано. Справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Подальше оскарження
Рішення Вищого адміністративного суду України у Верховному Суді не переглядалося.
Замовити персональну презентацію