Ухвала Вищого адміністративного суду України від 24.09.2015 у справі № 2а-201/10/2470
Державний герб України 

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

"24" вересня 2015 р. м. Київ К/9991/81867/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Карася О.В. Олендера І.Я.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Комунального підприємства «Чернівціводоканал» Чернівецької міської ради

на постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 16 лютого 2010 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2012 року

у справі № 2а-201/10/2470

за позовом Комунального підприємства «Чернівціводоканал» Чернівецької міської ради

до Державної податкової інспекції у м. Чернівці

про скасування податкового повідомлення-рішення, -  

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство «Чернівціводоканал» Чернівецької міської ради (далі - КП «Чернівціводоканал» ЧМР; позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернівці (далі - ДПІ у м. Чернівці; відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень № 2403880152/2 від 10 вересня 2009 року, № 2403370152/2 від 10 вересня 2009 року, № 2403360152/2 від 10 вересня 2009 року, № 2403300152/2 від 10 вересня 2009 року.

Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 16 лютого 2010 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2012 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, позивач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі КП «Чернівціводоканал» ЧМР, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 16 лютого 2010 року, ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2012 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити адміністративний позов.

Представники сторін в судове засідання не з'явились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

В зв'язку з цим, касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено невиїзну документальну перевірку КП «Чернівціводоканал» ЧМР з питання своєчасності сплати узгоджених податкових зобов'язань до бюджету, за результатами якої складено акт № 1783/15-2/03361780 від 06 травня 2009 року.

На підставі зазначеного акту перевірки та за наслідками адміністративного оскарження, контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення: № 2403880152/2 від 10 вересня 2009 року, яким позивачу визначено штраф у розмірі 253,99 грн.; № 2403370152/2 від 10 вересня 2009 року, яким позивачу визначено штраф у розмірі 193 918,40 грн.; № 2403360152/2 від 10 вересня 2009 року, яким позивачу визначено штраф у розмірі 433 671,10 грн.; № 2403300152/2 від 10 вересня 2009 року, яким позивачу визначено штраф у розмірі 730 369,65 грн.

Перевіркою встановлено порушення підприємством підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 2181-III), підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у зв'язку з порушенням граничних термінів сплати узгоджених сум податкового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 5 568 278,40 грн.

Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову повністю, суди попередніх інстанцій виходили з обґрунтованості здійснення контролюючим органом погашення податкового боргу позивача з нарахуванням відповідних санкцій шляхом вилучення готівкових коштів у період з червня 2008 року по лютий 2009 року на підставі актів вилучення в порядку статті 10 Закону № 2181-III.

Проте, колегія суддів вважає вказаний висновок судів передчасним, зважаючи на таке.

Відповідно до підпункту 10.1.1 пункту 10.1 статті 10 Закону № 2181-III стягнення безготівкових коштів здійснюється шляхом надіслання банку (банкам), обслуговуючому платника податків, платіжної вимоги на суму податкового боргу або його частини, а при стягненні готівкових коштів - у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

В свою чергу, Порядок вилучення готівки у платника податків, який має податкову заборгованість, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 1998 року № 940, втратив чинність згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 05 квітня 2006 року № 421.

Таким чином, доводи судів першої та апеляційної інстанцій про те, що акти ДПІ у м. Чернівці про спрямування вилученої готівки в рахунок погашення податкового боргу КП «Чернівціводоканал» ЧМР відповідно до статті 10 Закону № 2181-III є належними доказами сплати позивачем самостійно узгоджених податкових зобов'язань з податку на додану вартість із порушенням граничних строків є неправомірними.

Крім того, судами не враховано, що згідно з підпунктом 16.3.3 пункту 16.3 статті 16 Закону № 2181-III при частковому погашенні податкового боргу сума такої частки визначається з урахуванням пені, нарахованої на таку частку. Податковий борг, що погашається частково, сплачується разом зі сплатою пені, нарахованої відповідно до такої частки, єдиним платіжним документом, в якому суми такого податкового боргу та такої пені визначаються окремо. Платіжні документи, які не містять окремо виділену суму податкового боргу та суму пені, не приймаються до виконання.

Якщо платник податків не сплачує пеню разом зі сплатою податкового боргу (його частини) або не визначає її окремо у платіжному документі (чи визначає з порушенням зазначеної пропорції), то податковий орган самостійно здійснює розподіл такої сплаченої суми на суму, що спрямовується на погашення такого податкового боргу (його частини), та суму, що спрямовується на погашення пені, нарахованої на суму такого погашеного податкового боргу (його частини), та надсилає такому платнику податків повідомлення, в якому міститься зазначена інформація.

Аналіз положень підпункту 16.3.3 пункту 16.3 статті 16 Закону № 2181-III дає підстави для висновку про те, що розподіл сплаченої платником податків суми можливий лише у випадку, коли платник сплачує податковий борг та не сплачує пеню, нараховану на такий податковий борг.

Втім, вказані обставини судами попередніх інстанцій не з'ясовано.

Залишено поза увагою судових інстанцій і те, що Законом № 2181-III, який є спеціальним законом з питань оподаткування і який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів) , нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначені заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Як передбачено підпунктом 7.1.1 пункту 7.1 статті 7 Закону № 2181-III, джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти такого платника.

Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов'язань і погашення податкового боргу.

Згідно з пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Інструкція), кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції.

Пунктом 3.8 Інструкції визначено, що реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України.

Таким чином, самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податків сум у рахунок погашення податкового боргу або тих податкових зобов'язань, які не вказані платником в реквізиті «Призначення платежу» платіжного доручення, є неправомірним.

Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі з метою об'єктивності, всебічності та повноти розгляду справи підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

При новому розгляді справи суду слід врахувати, що згідно з частиною 1 статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення у справі.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Комунального підприємства «Чернівціводоканал» Чернівецької міської ради задовольнити частково.

Скасувати постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 16 лютого 2010 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2012 року.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Карась О.В. Олендер І.Я.

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
24.09.2015
ПІБ судді:
Рибченко А.О.
Реєстраційний № рішення
2а-201/10/2470
Інстанція
Касаційна
Резолютивна частина
У задоволені касаційної скарги контролюючого органу було відмовлено.
Подальше оскарження
В подальшому рішення суду не оскаржувалося.
Замовити персональну презентацію