Ухвала Вищого адміністративного суду України від 24.06.2015 у справі № 2а/0470/2804/12

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

24 червня 2015 року м. Київ К/800/49702/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: 

Лосєва А.М., 

Борисенко І.В., Шипуліної Т.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.05.2012

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.09.2013

у справі № 2а/0470/2804/12

за позовом Приватного акціонерного товариства «ТАКО»

до Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.05.2012, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.09.2013, адміністративний позов задоволено: скасовано податкові повідомлення-рішення від 10.02.2012 року №0000232302, №0000222302, №0000392306.

Приймаючи рішення, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку щодо реальності господарських операцій, здійснених позивачем з його контрагентами.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.05.2012 і ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.09.2013 та прийняти нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких зазначив, зокрема, що відповідачем не доведено порушення ним вимог податкового законодавства, а тому рішення судів першої та апеляційної інстанції є законними та обґрунтованими.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі відсутності клопотань усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю.

У зв'язку із неподанням клопотань особами, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю, колегія суддів розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 року по 30.09.2011 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог ч. 5 ст.203, ч. 1, 2 ст.215, ч.1 ст. 216 ст. 228 Цивільного Кодексу України; пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року №334/94-ВР, пп. 135.5.5. п. 135.5 ст. 135, п. 137.10 ст. 137, п. 138.1, п. 138.2 ст. 138 Податкового Кодексу України, в результаті чого позивачем занижено суму податку на прибуток підприємств на 986131,00 грн.; пп.7.4.4, п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168/97-ВР, п. 198.1, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено суму податку на додану вартість на 538545,65 грн.; пп. 164.2.2 п. 164.2 ст.164, п. 168.1, п. 168.4 ст.168, п. 176.2 ст.176, п.177.8 ст. 177 Податкового кодексу України в частині ненарахування, неутримання та неперерахування до бюджету суму податку з доходів фізичних осіб у розмірі 6696,80 грн.

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки від 17.01.2012 року №63/23-2/13417140 відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 10.02.2012 року: №0000232302, яким позивачу нараховано податкове зобов'язання із податку на додану вартість у сумі 613205,30 грн., у тому числі за основним платежем - 538545,60 грн., штрафні (фінансові) санкції - 74659,70 грн.; №0000222302, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 1191446,20 грн., у тому числі за основним платежем - 986140,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 205306,20 грн.; №0000392306, яким позивачу нараховано податкове зобов'язання із податку на доходи фізичних осіб на суму 8881,00 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в перевіряємому періоді позивач здійснював господарські відносини з: ТОВ "Металургійна регіональна мережа", ТОВ "Будтехнология", ТОВ "Будмонополия", ТОВ „Тродос Плюс", ТОВ "Промтехресурс", ТОВ "Арикон", ТОВ "Ориєнс", ТОВ "Ориал", ПП ОСОБА_4 На підтвердження реальності здійснення укладених із зазначеними контрагентами правочинів позивачем надано: договори та специфікації до них, рахунки-фактури, видаткові накладні, податкові накладні, акти виконаних робіт (наданих послуг), акти прийому-передачі товару, платіжні доручення, товарно-транспортні накладні, довіреності, витяги з журналів реєстрації довіреностей, банківські квитанції. Крім того, подальше використання придбаного товару у власній господарській діяльності підтверджується наданими позивачем первинними документами, які належним чином досліджено судами попередніх інстанцій.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин до набрання 01.01.2011 чинності Податковим кодексом України, податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше, ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону встановлено, що до складу податкового кредиту підлягають включенню суми сплаченого (нарахованого) податку, що підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

Пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції, що діяла до 01.04.2011, визначає, що валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 зазначеного Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті. Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/ послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/ послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачає, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/ послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21.01.2011 у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

В касаційній скарзі податковий орган зазначає, що здійснені позивачем господарські операції не мали реального характеру, оскільки щодо посадових осіб контрагентів позивача порушено кримінальні провадження за фактом фіктивного підприємництва. Проте, зазначені доводи колегією суддів до уваги не беруться, оскільки вироку суду у зазначених кримінальних справах відповідачем не надано. При цьому, податковим органом в касаційній скарзі лише зазначається про порушення кримінальних справ, проте не вказується конкретних підприємств щодо посадових осіб яких їх порушено, а власне зміст касаційної скарги зводиться виключно до цитування окремих норм податкового законодавства.

Водночас, фактичне виконання господарських зобов'язань підтверджується належним чином оформленими первинними документами, укладені договори відповідають економічному змісту та діловій меті, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі активів позивача.

Зазначене повністю спростовує доводи відповідача, що укладені між позивачем і контрагентами правочини не мали реального характеру, а використовувались виключно для зменшення податкових зобов'язань позивача.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність оскаржених податкових повідомлень-рішень.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 222, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.05.2012 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.09.2013 у справі №  2а/0470/2804/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис) А.М. Лосєв 

Судді: (підпис) І.В. Борисенко (підпис) Т.М. Шипуліна

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
23.06.2015
ПІБ судді:
Лосєв А.М.
Реєстраційний № рішення
№ 2а/0470/2804/12
Інстанція
Касаційна
Резолютивна частина
Касаційну скаргу контролюючого органу. Постанову окружного адміністративного суду та ухвалу апеляційного адміністративного суду скасовано. Справу направлено на новий судовий розгляд до окружного адміністративного суду.
Подальше оскарження
Рішення Вищого адміністративного суду не переглядалося Верховним Судом України.
Замовити персональну презентацію