Ухвала Вищого адміністративного суду України від 24.04.2014 у справі № 813/5255/13-а
Державний герб України

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" квітня 2014 р. м. Київ К/800/2665/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Степашка О.І. Шипуліної Т.М.

секретар судового засідання Волошин В.М.

за участю представників згідно журналу судового засіданні від 24.04.2014 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 22.10.2013

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2013

у справі № 813/5255/13-а

за позовом Приватного підприємства „Паром Люкс"

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Головного Управління Міндоходів

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство „Паром Люкс" звернулось до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Головного Управління Міндоходів про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень: №0003652340/0/31468 від 18.12.2008, №0003662340/0/31469 від 18.12.2008, №000042340/0/397 від 12.01.2009, № 0000432340/0/4393 від 27.02.2009, №0000872340/0/5811 від 16.03.2009.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 22.10.2013 позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2013 постанову Львівського окружного адміністративного суду від 22.10.2013 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в який просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами попередніх інстанцій при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість шляхом перерахування коштів на рахунок за листопад 2008 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення по податку на додану вартість, що декларувалось в жовтні 2008 року та складено акт №201/19/23-4/22395513 від 13.02.2009.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000432340/0/4393 від 27.02.2009, яким визначено позивачу суму завищення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 2925176 грн.

Також проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість шляхом перерахування коштів на рахунок за грудень 2008 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення по податку на додану вартість, що декларувалось в листопаді 2008 року та складено акт №354/50/23-4/22395513 від 10.03.2009.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000872340/0/5811 від 16.03.2009, яким визначено позивачу суму завищення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 2643101 грн.

31.12.2008 року за результатами позапланової виїзної перевірки позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість шляхом перерахування коштів на рахунок за жовтень 2008 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення по податку на додану вартість, що декларувалось в вересні 2008 року та складено акт №2625/345/23-4/22395513 від 31.12.2008.

За результатами перевірки відповідачем прийнято повідомлення-рішення №0000872340/0/5811 від 16.03.2009, яким зменшено позивачу суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 1007353 грн.

05.12.2008 року за результатами позапланової виїзної перевірки позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість шляхом перерахування коштів на рахунок за вересень 2008 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось в період з липня 2008 року по серпень 2008 року та складено акт № 2427/319/23-4/22395513 від 05.12.2008.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення яким визначено позивачу суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 4294947 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 3435957 грн.

Також, прийнято податкове повідомлення-рішення яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 612345 грн.

Відповідно до пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За змістом підпункту "а" пп. 7.7.2 п. 7.7 цієї ж статті Закону, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

Таким чином, в порядку наведених законодавчих приписів від'ємна різниця між податковими зобов'язаннями платника (тобто надходженнями сум податку на додану вартість) та податковим кредитом (витратами зі сплати податку в ціні товарів та послуг) за умови фактичного здійснення господарської операції (яка відображена у податковому обліку платника на підставі належним чином оформлених первинних документів відповідно її дійсного економічного змісту) підлягає відшкодуванню платнику податку з державного бюджету.

У розгляді цієї справи відповідачем не доведено наявності будь-яких порушень у формуванні позивачем податкового кредиту, за наслідками якого Товариством заявлено до відшкодування оспорювану суму податку на додану вартість.

Відповідачем також не наведено жодних доводів та не подано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої Товариством податкової вигоди - як-от безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, завідоме придбання товарів у осіб, діяльність яких має ознаки фіктивного підприємництва, спрямування операцій на одержання прибутку виключно за рахунок податкової вигоди тощо.

Відповідно до п. 1.8 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість", бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Отже, законодавче визначення бюджетного відшкодування пов'язане із сплаченими платником сумами податку, що відповідає загальному поняттю відшкодування як компенсації понесених витрат, заподіяних майнових збитків.

Аналіз норм Закону України "Про податок на додану вартість" свідчить, що термін "сплата податку" використовується в розумінні сплати податку покупцем у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) (пункт 1.3 статті 1, підпункти 7.4.1 - 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість").

Так, п. 1.3 ст. 1 названого Закону, даючи визначення платника податку як особи, яка зобов'язана утримати та внести до бюджету податок, визначає при цьому, що податок сплачується покупцем або особою, яка імпортує товари на митну територію України.

З огляду на зазначене слід зробити висновок про те, що вимога пункту 1.8 статті 1 Закону України „Про податок на додану вартість" щодо надмірної сплати податку як необхідної умови бюджетного відшкодування, стосується платника, який згідно з цим Законом поніс фактичні витрати по сплаті податку.

З урахуванням принципу персональної відповідальності підстави для позбавлення такого платника права на включення до податкового кредиту та отримання з бюджету надмірно сплачених сум податку у зв'язку з невиконанням іншими платниками податку - постачальниками по ланцюгу - покладеного на них законом обов'язку щодо внесення до бюджету сплачених покупцем сум податку в ціні придбання товарів (послуг) відсутні.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 22.10.2013 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2013 у справі № 813/5255/13-а залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 22.10.2013 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2013 у справі № 813/5255/13-а без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. Федоров

Судді О.І. Степашко Т.М. Шипуліна

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
24.04.2014
ПІБ судді:
Федоров М.О.
Реєстраційний № рішення
813/5255/13-а
Інстанція
Касаційна
Резолютивна частина
Вищий адміністративний суд залишив без задоволення касаційну скаргу податкової інспекції, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Подальше оскарження
Рішення Вищого адміністративного суду в Верховному Суді не переглядалось.
Замовити персональну презентацію