Ухвала Вищого адміністративного суду України від 24.03.2015 у справі № 826/17190/13-а
Державний герб України 

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

24.03.2015р. м. Київ К/800/35855/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Приходько І.В. Сіроша М.В.

при секретарі судового засідання: Чайці О.С.,

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2014 року

та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 січня 2014 року

по справі № 826/17190/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Петрус-Кондитер»

до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Петрус-Кондитер» звернулось до суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкових повідомлень-рішень від 12 липня 2013 року №0003752250, яким збільшено суму грошового зобов'язання із сплати податку на прибуток на 1617452,25 грн., № 0003762250, яким збільшено суму грошового зобов'язання із сплати податку на додану вартість на 493944,00 грн. та № 0003772250, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 10173,00 грн. і зобов'язано сплатити штраф у розмірі 4826,25 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 січня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2014 року у даній справі позов задоволено з огляду на правомірність заявлених вимог.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ у Святошинському районі міста Києва проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2012 року.

За результатами перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем вимог ст.ст. 4, 11 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі - Закон № 334/94-ВР), ст.ст. 3, 4 Закону України від 03.04.1997 року №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (далі - Закон № 168/97-ВР), ст.ст. 138, 139, 185, 188, 198, 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 1316864,00 грн., заниження податку на додану вартість на 335013,00 грн. та завищення суми, що підлягає бюджетному відшкодуванню, у розмірі 10173,00 грн., та прийнято спірні податкові повідомлення-рішення.

Задовольняючи позов, суди виходили з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Як вбачається із матеріалів справи, протягом періоду, що перевірявся ТОВ «Петрус-Кондитер» надавало в оренду власні автомобілі.

Згідно даним оборотно-сальдових відомостей, журналів-ордерів по рахунку № 361 та актів виконаних робіт, позивачем здійснювались амортизаційні нарахування на передане в оренду майно, з подальшим їх включенням до складу витрат.

Разом з тим, на думку контролюючого органу, передача автомобілів в оренду є лізинговою операцією, а відтак, сума амортизаційних відрахувань мала бути включена до складу орендної плати.

Підпункт 1.18.2 пункту 1.18 статті 18 Закону № 334/94-ВР визначає фінансовий лізинг (оренду) - як господарську операцію фізичної або юридичної особи, яка передбачає відповідно до договору фінансового лізингу (оренди) передання орендарю майна, що підпадає під визначення основного фонду згідно із статтею 8 цього Закону, придбаного або виготовленого орендодавцем, а також усіх ризиків та винагород, пов'язаних з правом користування та володіння об'єктом лізингу.

Згідно з пп. 1.18.1 п. 1.18 ст. 1 Закону № 334/94-ВР оперативний лізинг (оренда) - господарська операція фізичної або юридичної особи, яка передбачає відповідно до договору оперативного лізингу (оренди) передання орендарю майна, що підпадає під визначення основного фонду згідно зі ст. 8 цього Закону, придбаного або виготовленого орендодавцем на умовах інших, ніж передбачено фінансовим лізингом (орендою).

Підпунктом 8.1.1 пункту 8.1 статті 8 Закону № 334/94-ВР визначено, що під терміном «амортизація» основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею.

Відповідно до підпункту 8.1.2 пункту 8.1 названої статті Закону № 334/94-ВР амортизації підлягають витрати на придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, включаючи витрати на придбання племінної худоби та придбання, закладення і вирощування багаторічних насаджень до початку плодоношення.

Згідно підпункту 8.5.1 пункту 8.5 статті 8 Закону № 334/94-ВР балансова вартість відповідної групи основних фондів не зменшується на вартість основних фондів, які надаються платником податку в оперативний лізинг (оренду).

Відповідно до пп. 8.7.1 п. 8.7 ст. 8 Закону № 334/94-ВР платник має право витрати на поліпшення основних фондів у сумі, що не перевищує 10 % сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок звітного періоду, включати до складу валових витрат звітного періоду. Частина витрат, що перевищують 10-відсотковий бар'єр, збільшує (створює) балансову вартість основних фондів відповідної групи, за якою проводилися поліпшення, і амортизується починаючи з кварталу, наступного після проведення ремонту.

Підпунктом 7.9.6 пункту 7.9 статті 7 Закону № 334/94-ВР встановлено, що оподаткування операцій лізингу (оренди) здійснюється у такому порядку: передання майна в оперативний лізинг (оренду) не змінює податкових зобов'язань орендодавця та орендаря. При цьому, орендодавець збільшує суму валових доходів, а орендар збільшує суму валових витрат на суму нарахованого лізингового платежу за наслідками податкового періоду, в якому здійснюється таке нарахування.

Аналогічні за змістом норми закріплено у підпункті 14.1.97 пункту 14.1 статті 14, підпункті 138.8.5 пункту 138.8 статті 138, пункті 153.7 статті 153 ПК України.

Таким чином, судами попередніх інстанцій зроблено вірний висновок про те, що при здійсненні операції з передачі автомобіля в операційну оренду вартість переданого майна залишається на балансі орендодавця, який і надалі продовжує нараховувати на нього амортизацію.

Крім того, на думку відповідача, позивачем занижено податок на прибуток на 1316864,00 грн., податок на додану вартість на 335013,00 грн. та завищення суми, що підлягає бюджетному відшкодуванню у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних звітних (податкових) періодів на 10173,00 грн.

Позивачем, на думку податкового органу, за відсутності первинних документів (подорожніх листів), включено до валових витрат 444398,00 грн. в результаті списання паливно-мастильних матеріалів, що потягло за собою заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток на 93324,00 грн. та завищення податкового кредиту на 88879,60 грн. Також, згідно картки рахунку № 94 до складу витрат віднесено 74830,00 грн. по взаємовідносинам з ТОВ «Композіум-Груп ТНТ», однак, первинних документів до перевірки не надано. Також, акти виконаних робіт не містять розшифровки отриманих позивачем послуг, що не дає підстав для висновку, що ці послуги використані у господарській діяльності підприємства. Крім того, контрагентом позивача (ТОВ «ІК Агросоюз РП») не задекларовано податкові зобов'язання у розмірі 96062,00 грн., а податкові накладні на загальну суму 40869,00 грн. складені з порушенням чинного законодавства (не містять даних про місцезнаходження юридичної особи та підпису уповноваженої особи).

З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

Пунктом 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР встановлено, що валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

У п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України встановлено, що витрати, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності та інших витрат.

Згідно пп. 138.1.1 п. 138.1, п.138.6 наведеної статті витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати. Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

За приписами п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів.

Відповідно до п. 138.4 та п. 138.5 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку, з урахуванням того, що датою здійснення витрат, нарахованих платником податку у вигляді сум податків та зборів, вважається останній день звітного податкового періоду, за який проводиться нарахування податкового зобов'язання з податку та збору.

Згідно з абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Судами встановлено та підтверджено матеріалами справи, що всі необхідні первинні бухгалтерські документи є в наявності у позивача.

Згідно з п. 5.11 ст. 5 Закону № 334/94-ВР встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Відповідно до пп. 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону № 168/97-ВР, п. 198.1, п. 198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу).

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пп. 7.4.5 п.7.4. ст.7 Закону № 168/97-ВР, п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до пп. 7.5.1 п.7.5 Закону № 168/97-ВР, п. 198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/ послуг; дата отримання платником податку товарів/ послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/ послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Законом України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Для підтвердження включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги) до складу податкового кредиту, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

На підтвердження товарності укладених угод, використання їх результатів у господарській діяльності та обґрунтованості списання паливно-мастильних матеріалів в матеріалах справи наявні копії: наказу № 4 від 26.10.2012 року «Про затвердження норм витрат палива транспортними засобами товариства», акту списання палива (Бензин - А 95) за період з 01.11.2012 року по 30.11.2012 року, подорожніх листів службових легкових автомобілів, акту списання палива (газ) за період з 01.11.2012 року по 30.11.2012 року, подорожніх листів службових легкових автомобілів, акту списання палива (Дизельне паливо) за період з 01.11.2012 року по 30.11.2012 року, подорожніх листів вантажного автомобіля, що підтверджують використання в 4 кварталі 2012 року паливно-мастильних матеріалів в господарській діяльності підприємства, а також договору про транспортно-експедиційне обслуговування вантажів № 12 від 01.12.2011 року, договору про надання експедиційних послуг № 1 від 10.06.2012 року, договору про надання експедиційних послуг № 9 від 01.04.2012 року, договору про надання інформаційно-консультаційних послуг № 18 від 01.09.2012 року, договору про надання інформаційно-консультаційних послуг №01/11/12/КП від 01.11.2012 року, договору про надання інформаційно-консультаційних послуг № 2 від 17.06.2012 року, договору про надання юридичних послуг № 4 від 01.07.2012 року, договору про надання послуг з передпродажної підготовки товарів № 33 від 01.09.2012 року, договору про надання маркетингових послуг № 5 від 01.08.2012 року, договору про надання клінінгових послуг № 6 від 01.08.2012 року, договору про надання послуг № 3 від 01.06.2012 року, договору про надання послуг з передпродажної підготовки товарів № ДГ-Комп від 01.04.2012 року, актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), актів приймання-передачі виконаних робіт, товарно-транспортних накладних, звітів до названих договорів, податкових накладних, які свідчать, що зобов'язання за договорами між позивачем та його контрагентами виконувались сторонами у повному обсязі.

Таким чином, на момент проведення перевірки у позивача були наявні всі необхідні документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського та податкового обліку, для віднесення до валових витрат та податкового кредиту сум, сплачених позивачем контрагентам, а аналіз наданих позивачем податкових накладних, інших первинних документів свідчить про дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум валових витрат та податкового кредиту по операціям з ТОВ «Композіум-Груп ТНТ», ТОВ «Арк-Профі», ТОВ «Арітекс-Компані», ТОВ «Хетнор-Ак», ТОВ «Кінгсбурі Венчур Україна», ТОВ «ДСМ-Консалт», ТОВ «Компанія «Деас», ТОВ «Кінгсбурі Венчур Україна», ТОВ «ІК Агросоюз РП».

Твердження відповідача про те, що податкові накладні ТОВ «ІК Агросоюз РП» оформлено з порушеннями законодавства обґрунтовано не взято судами до уваги, оскільки із наявних в матеріалах справи копій накладних вбачається, що вони містять всі необхідні реквізити.

Також, помилковим є посилання ДПІ у Святошинському районі міста Києва на наявність розбіжностей між податковим кредитом, задекларованим позивачем, та податковими зобов'язаннями ТОВ «ІК Агросоюз РП», оскільки сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем.

Невиконання контрагентом свого зобов'язання зі сплати ПДВ до бюджету зумовлює відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

За таких обставин, суди дійшли вірного висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2014 року та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 січня 2014 року по справі № 826/17190/13-а залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий підпис Голубєва Г.К.

Судді підпис Приходько І.В.  підпис Сірош М.В.

Ухвала складена у повному обсязі 27.03.2015 р.

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
24.03.2015
ПІБ судді:
Голубєва Г.К.
Реєстраційний № рішення
826/17190/13-а
Інстанція
Касаційна
Резолютивна частина
Суд касаційної інстанції відмовив у задоволенні скарги контролюючого органу. Рішення судів попередніх інстанцій залишено у силі.
Подальше оскарження
Рішення не переглядалося у Верховному Суді України.
Замовити персональну презентацію