Ухвала Вищого адміністративного суду України від 23.03.2015 у справі № 10/179

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" лютого 2015 р. м. Київ К/9991/63890/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В. Цвіркуна Ю.І.

за участю секретаря Ковтун О.С.

за участю позивача ОСОБА_2

представника відповідача Гомольської Я.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.01.2011

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2011

у справі № 10/179

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м.Києва

про визнання незаконною позапланової перевірки, скасування податкових повідомлень-рішень, відшкодування моральної та матеріальної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

ФОП ОСОБА_2 подано позов про визнання незаконною документальної перевірки дотримання вимог податкового законодавства без виклику та його участі, скасування податкових повідомлень-рішень від 30.07.202007 № 0001681740/0 про визначення податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 521817,71 грн., від 30.07.2007 № 0002241740/0 про визначення податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб (найманих працівників) в сумі 612359,01 грн., від 19.12.2007 № 0008401740/0 в сумі 201401,00 грн., від 30.07.2007 № 0001671740/0 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 1222828 грн., відшкодування моральної та матеріальної шкоди в сумі 2500000,00 грн. та відшкодування витрат на проведення судово-бухгалтерської експертизи в сумі 12000,00 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.01.2011, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2011, в задоволенні адміністративного суду відмовлено повністю.

ФОП ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення в частині відмови в задоволенні позову про скасування податкових повідомлень-рішень від 30.07.2007 № 0001681740/0 в сумі 521817,71 грн., від 30.07.2007 № 0002241740/0 в сумі 204119,67 грн., від 19.12.2007 № 0008401740/0 в сумі 201401,00 грн. та від 30.07.2007 № 0001671740/0 в сумі 813292,00 грн. та прийняти нову постанову про направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Посилається на порушення судами норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

В судовому засіданні позивач уточнив вимоги касаційної скарги та просив скасувати оскаржувані судові рішення, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

ДПІ у Святошинському районі м.Києва склала акт від 13.07.2007 № 240/17-40/НОМЕР_1 про результати перевірки дотримання вимог законодавства про оподаткування ФОП ОСОБА_2 за період з 01.04.2004 по 30.03.2007.

Згідно з цим актом перевірки податковим органом проведена позапланова виїзна документальна перевірка на підставі постанови слідчого відділу Києво-Святошинського РВ ГУ МВС України в Київській області від 21.06.2007 «Про призначення документальної перевірки дотримання податкового законодавства приватним підприємцем ОСОБА_2», направлення на перевірку від 27.06.2007 № 541/17-40П, наказу від 26.06.2007 № 488 про проведення позапланової виїзної перевірки, наказу від 09.07.2007 № 562 щодо продовження термінів проведення позапланової виїзної перевірки, направлення на перевірку від 09.07.2007 №562/17-40П в період з 02.07.2007 по 10.07.2007.

Податковий орган склав акти від 02.07.2007 № 1 та від 09.07.2007 № 2 про те, що в допуску та ознайомленні з направленням на позапланову виїзну перевірку за адресою реєстрації позивача останньому було відмовлено.

Таким чином, направлення на перевірку від 27.06.2007 №541/17-40П, копія наказу від 26.06.2007 №488, направлення на продовження перевірки від 09.07.2007 №562/17-40П та копія наказу від 09.07.2007 №562 позивачу не вручені.

На підставі акту перевірки від 13.07.2007 № 240/17-40/НОМЕР_1 складено оспорювані позивачем податкові повідомлення-рішення.

Підставою для визначення за податковим повідомленням-рішенням від 30.07.202007 № 0001681740/0 податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб (від підприємницької діяльності) в сумі 521817,71 грн. основного платежу слугували висновки перевірки про порушення вимог ст. 13 розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26.12.1992 № 13-92 та п.п. «а» п. 19.1 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 № 889-ІV, що полягало у тому, що позивач не включив до складу валового доходу (виручки у грошовій формі) суми, які надходили на розрахунковий рахунок від виконання будівельних та ремонтних робіт на підставі актів виконаних робіт, що призвело до заниження податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в загальній сумі 521817,71 грн., в т.ч. за 2 квартал, півріччя, 3 квартал та рік 2004 в сумі 18303,34 грн., за 2005 рік в сумі 243805,39 грн., за 2006 рік в сумі 209843,44 грн., за 1 квартал 2007 року в сумі 49865,54 грн.

Підставою для визначення за податковим повідомленням-рішенням від 30.07.2007 № 0002241740/0 податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в загальній сумі 612359,01 грн., в т.ч. 204119,67 грн. основного платежу та 408239,34 грн. штрафних (фінансових) санкцій, слугували висновки перевірки про порушення вимог п.п. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 № 889-ІV. Порушення полягало у тому, що позивач не нарахував та не перерахував до бюджету податок з доходів фізичних осіб (найманих працівників) з виплаченого доходу - заробітної плати найманим працівникам.

Податковий орган виходить з того, що позивач за період 2 квартал, півріччя, 3 квартал та рік 2004 по 2006 рік виплатив найманим працівникам заробітну плату в сумі 1585646,00 грн., з яких слід було утримати податок в сумі 206133,98 грн., однак було утримано та перераховано до бюджету податко лише в сумі 2014,31 грн., в результаті чого відхилення становить 204119,67 грн.

При цьому податковий орган встановив розмір виплаченої найманим працівникам заробітної плати на підставі актів виконаних робіт.

Підставою для визначення за податковим повідомленням-рішенням від 30.07.2007 № 0001671740/0 податкового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 1222828 грн., в т.ч. 813292,00 грн. основного платежу та 409536,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій, слугували висновки перевірки про порушення вимог п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (далі - Закон № 168/97-ВР), що полягало у неправомірному віднесенні до складу податкового кредиту податок на додану вартість, в т.ч. за 4 квартал 2004 року в сумі 62814,0 грн. та за лютий 2015 року в сумі 16217,00 грн., а також вимог п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, що полягало у заниженні податкових зобов'язань в сумі 734261,0 грн., в т.ч. за 2, 3 квартали 2004 року в сумі 28159,00 грн., за березень-грудень 2005 року в сумі 402902,00 грн., за січень-грудень 2006 року в сумі 303200,00 грн.

При цьому податковим органом вказано, що суми завищеного податкового кредиту та заниженого податкового зобов'язання встановлені ним на підставі виписок про рух коштів на розрахунковому рахунку позивача, актів виконаних робіт, податкових накладних на продаж.

Штрафні санкції застосовані за оспорюваним податковим повідомленням-рішенням на підставі п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 № 2181-ІІІ, у зв'язку із самостійним донарахуванням контролюючим органом податку на додану вартість в сумі 813292,00 грн., а також на підставі п.п. 17.1.1 п. 17.1 ст. 17 цього закону - за неподання позивачем податкової декларації за податковий (звітний) період, що дорівнює календарному місяцю. Податковий орган встановив, що у 2004 році позивач мав загальну суму від операцій з поставки товарів (послуг) більше 300000 грн., тому для нього податковий (звітний) період дорівнює календарному місяцю, а не кварталу.

За результатами адміністративного оскарження вказаних податкових повідомлень-рішень, останні залишені без змін.

Крім того, податковий орган за результатами розгляду скарги платника податків дійшов висновку про необхідність застосування до позивача додаткових штрафних санкцій в сумі 201451,00 грн., нарахованих на підставі п.п. 17.1.6 п. 17.1 ст. 17 Закону № 2181-ІІІ, оскільки виходив з того, що позивач занизив податкове зобов'язання у великих розмірах. У зв'язку з цим, податковий орган склав окреме повідомлення-рішення від 19.12.2007 № 0008401740/0 про застосування до позивача штрафних санкцій в сумі 201401,00 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач був в телефонному режимі повідомлений про початок позапланової перевірки, однак не відкрив двері та до перевірки не допустив, про що складено акт. Оскільки позивач не надав до перевірки документи, пов'язані з підприємницькою діяльністю, перевірка проведена на підставі первинних документів, наданих ВПМ ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області, вилучених у ОСОБА_2 та ТОВ «Реставратор», виписки з розрахункового рахунку і податкової звітності, поданої позивачем до податкового органу. Суди вказали, що матеріалами справи не спростовуються висновки акту перевірки.

Суд касаційної інстанції не може визнати обґрунтованими оскаржувані судові рішення, оскільки суди неповно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Чинним на час виникнення спірних відносин законодавством не передбачено такого наслідку відсутності платника податків за юридичною адресою як безумовне визнання факту відсутності у платника первинних документів за господарськими операціями, за якими задекларовані податкові показники, та факту заниження платником податків податкових зобов'язань.

Разом з тим у випадку проведення контролюючим органом документальної перевірки та складання відповідного акту, а на підставі останнього - складання податкових повідомлень-рішень про визначення податкових зобов'язань з податків та штрафних (фінансових) санкцій, допущені порушення податковим органом процедури проведення перевірки не можуть бути самостійною підставою для висновків про протиправність таких податкових повідомлень-рішень.

Тому, суди мають надавати оцінку оспорюваним податковим повідомленням-рішенням з огляду на суть виявлених контролюючим органом порушень, що стали підставою для складання цих податкових повідомлень-рішень.

Виходячи з вимог ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України у справі про протиправність рішення суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Це правило означає, що податковий орган повинен доводити передбаченими процесуальним закономзасобами доказування ті обставини, які покладені в основу прийняття податкового повідомлення-рішення. Водночас якщо платник податків не згоден з доводами податкового органу, він може їх спростовувати. Це випливає зі змісту ч.1 ст.71 вказаного Кодексу, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її заперечення. В іншому випадку, суд вирішує спір на підставі наявних доказів, які оцінюються за правилами ст. 86 Кодексу.

Враховуючи наведене, суди мали дослідити усі обставини, на які посилається позивач та відповідач в обґрунтування своїх позицій, та дослідити і оцінити докази, якими сторони обґрунтовують наявність цих обставин.

Позивач, обґрунтовуючи свої вимоги, наголошував на тому, що визначені податковим органом показники валових доходів і витрат, податкових зобов'язань не ґрунтуються на даних його бухгалтерського обліку, первинних документах та фінансової звітності і є необґрунтованими. Оподатковуваний доход визначено податковим органом без врахування витрат позивача, пов'язаних з підприємницькою діяльністю.

Враховуючи, що інформація про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій та подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі, міститься у фінансовій та іншій звітностях платника податків, що використовують грошовий вимірник та ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку, а відомості про господарські операції, своєю чергою, - у первинних документах, що випливає з положень ст.ст. 1, 3, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV, а також з огляду на те, що для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів, що випливає з положень ст. 13 розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26.12.1992 № 13-92, а до перевірки позивачем не було надано наявні у позивача первинні документи через те, що перевірка проведена без участі позивача (у зв'язку з не допуском до перевірки (за позицією податкового органу) чи через те, що позивач не був повідомлений про проведення перевірки та хворів (за позицією позивача)), суд касаційної інстанції вважає, що з'ясування обставин щодо правильності визначення позивачем та податковим органом фінансового результату звітного періоду, зокрема правильністю визначення доходів звітного періоду та витрат, потребують спеціальних знань і без таких знань та без належної оцінки наявних первинних документів зафіксований актом перевірки факт про заниження податкових зобов'язань не може бути оцінений як достовірний.

Суд першої інстанції не навів обґрунтованих мотивів, з яких він залишив поза увагою та не надав оцінку як доказу висновок експерта, складений за наслідками призначеної судом першої інстанції судово-економічної експертизи, в ході якої досліджувались фінансова звітність, первинні документи, книга обліку доходів і витрат, в якій на підставі первинних документів здійснюються записи про операції, що відбулися у звітному (податковому) періоді, книга обліку придбання товарів (робіт, послуг), книга обліку продажу товарів (робіт, послуг), трудові договори з найманими працівниками та платіжні відомості тощо.

Посилання суду апеляційної інстанції на те, що висновок експерта зроблений щодо річних періодів, а не щодо податкових періодів, не є таким, що дає підстави вважати, що висновок експерта не є належним доказом, тобто таким, що не містить інформації щодо предмета доказування у справі. Податковий орган здійснив перевірку за період з 01.04.2004 по 30.03.2007, який також був охоплений експертизою та до якого входять звітні періоди, за які податковим органом встановлено заниження позивачем податкових зобов'язань, тому висновок експерта містить інформацію щодо такого предмета доказування як обставини щодо розміру отриманої позивачем виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), розміру понесених витрат, розміру виплачених позивачем працівниками доходів за період, що був предметом перевірки, до якого входять звітні (податкові) періоди, за які податковий орган вважає, що позивач занизив податкові зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб та податку на додану вартість.

При цьому, дійшовши висновків про вчинення позивачем зафіксованих в акті перевірки порушень, суди формально виходили з обставин про те, що допуску до перевірки фактично не відбулось, оскільки позивач не відкрив двері перевіряючим, документів, пов'язаних з підприємницькою діяльністю позивач не надав. Суди посилаються на те, що матеріалами справи не спростовуються висновки акту перевірки, проте суди не вказали, якими саме матеріали справи судом досліджені та оцінені і дали підстави для такого висновку.

Порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, згідно з ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судового рішення і направлення справи на новий розгляд.

При новому розгляді справи судам слід врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємства ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 17.01.2011

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2011 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Окружного адміністративного суду м.Києва.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко Ю.І. Цвіркун

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
22.03.2015
ПІБ судді:
Пилипчук Н.Г.
Реєстраційний № рішення
№ 10/179
Інстанція
Касаційна
Резолютивна частина
Вищий адміністративний суд задовольнив частково касаційну скаргу платника та направив справу на новий розгляд.
Подальше оскарження
Рішення Вищого адміністративного суду у Верховному Суді України не переглядалось.
Замовити персональну презентацію