Ухвала Вищого адміністративного суду України від 23.02.2015 у справі № 2а-11528/10/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

23.02.2015 р. м. Київ К/9991/90902/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.,Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.12.2010

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.11.2011

у справі № 2а-11528/10/2670

за позовом Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ»

до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.12.2010, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.11.2011, позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Солом'янському районі м. Києва від 25.12.2009 № 0000262201/0, від 11.03.2010 № 0000262201/1 та від 03.06.2010 № 0000262201/2.

ДПІ у Солом'янському районі м. Києва подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову. Посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права: п.п. 5.3.3 п. 5.3 ст. 5, п.п. 8.1.1 п. 8.1, п.п. 8.2.1, п.п. 8.2.2 п. 8.2, п.п. 8.4.1 п. 8.4 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР, п. 1.3 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, ст.ст. 86, 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для визначення позивачу податковим повідомленням-рішенням від 03.06.2010 № 0000262201/0 податкового зобов'язання з податку на прибуток у загальній сумі 1871 грн., в т.ч. 1247 грн. основного платежу та 624 грн. штрафних (фінансових) санкцій, слугували висновки позапланової виїзної перевірки за період з 01.07.2007 по 30.09.2009, за результатами якої складено акт від 14.12.2009 № 17233/22-1-25665764, про порушення п.п. 5.3.3 п. 5.3 ст. 5, п.п. 8.1.1 п. 8.1, п.п. 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР. Порушення цих норм полягало в неправомірному обчисленні балансової вартості основних фондів та формуванні валових витрат, у зв'язку із завищенням амортизаційних відрахувань за періоди з ІІІ кварталу 2007 року по ІІ квартал 2009 року на суму податку на додану вартість (14948 грн.) при придбанні автомобілів, зумовлене віднесенням позивачем до балансової вартості основних фондів 2 групи придбані легкові автомобілі з урахуванням податку на додану вартість, а також у безпідставному віднесенні до інших валових витрат сум податку на додану вартість, сплачених при придбанні легкових автомобілів.

За результатами адміністративного оскарження винесено податкові повідомлення-рішення від 11.03.2010 № 0000262201/1 та від 03.06.2010 № 0000262201/2.

При перевірці правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, правової оцінки встановлених судами обставин суд касаційної інстанції виходить з такого.

Згідно з абзацом другим п.п. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції Закону України від 25.03.2005 № 2505 IV) не включається до складу податкового кредиту та відноситься до складу валових витрат сума податку, сплачена платником податку при придбанні легкового автомобіля (крім таксомоторів), що включається до складу основних фондів.

Поряд з цим Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» не містить норми щодо формування валових витрат або здійснення амортизації в даній окремій ситуації.

Натомість, пункт 8.4 ст. 8 «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлює загальний порядок збільшення та зменшення балансової вартості груп основних фондів. Зокрема, згідно з п.п. 8.4.1 п. 8.4 ст. 8 цього Закону у разі здійснення витрат на придбання основних фондів балансова вартість відповідної групи збільшується на суму вартості їх придбання, з урахуванням транспортних і страхових платежів, а також інших витрат, понесених у зв'язку з таким придбанням, без урахування сплаченого податку на додану вартість, у разі коли платник податку на прибуток підприємств зареєстрований платником податку на додану вартість.

Таким чином, якщо норми Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не передбачають включення до складу валових витрат сум податку на додану вартість, сплачених при придбанні легкового автомобіля, то норма Закону України «Про податок на додану вартість»(п.п. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7) прямо передбачає таке право платника податку.

Колізію між наведеними нормами двох законів із питань оподаткування слід вирішувати з урахуванням такого.

У разі якщо норми нормативних актів рівної юридичної сили містять різні моделі правового регулювання, перевагу при застосуванні слід надавати тій нормі, яка регулює вужче коло суспільних відносин, тобто є спеціальною.

У даному випадку пункт 8.4 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» регулює правові наслідки будь-яких операцій з придбання (створення) усіх видів основних фондів. Водночас норма п.п. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» регулює правові наслідки придбання саме легкових автомобілів (крім таксомоторів), тобто регулює вузьке коло суспільних відносин (операції з придбання саме легкових автомобілів, а не всіх основних фондів), а відтак, є спеціальною.

Абзацом третім п.п. 5.3.3 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що, у разі якщо платник податку на прибуток, зареєстрований як платник податку на додану вартість, одночасно здійснює операції з продажу товарів (робіт, послуг), що оподатковуються податком на додану вартість та звільнені від оподаткування, або не є об'єктом оподаткування таким податком, податок на додану вартість, сплачений у складі витрат на придбання товарів (робіт, послуг), які відносяться до складу валових витрат, та основних фондів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації, включається відповідно до валових витрат або балансова вартість відповідної групи основних фондів збільшується на суму, що не включена до складу податкового кредиту такого платника податку згідно із Законом України «Про податок на додану вартість».

З огляду на викладене, а також враховуючи правило п.п. 4.4.1 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 № 2181-ІІІ, суд касаційної інстанції вважає за правильне погодитися з висновками судів попередніх інстанцій про правомірність збільшення позивачем при здійсненні витрат на придбання таких основних фондів 2 групи, як легкові автомобілі, балансової вартості відповідної групи основних фондів на суму вартості їх придбання, з урахуванням витрат з податку на додану вартість, понесених у зв'язку з таким придбанням, без включення таких сум податку на додану вартість до податкового кредиту. З цих же підстав визнаються правильними висновки судів про правомірність віднесення до складу інших валових витрат сплачених сум податку на додану вартість при придбанні легкових автомобілів.

Зважаючи на викладене, касаційна скарга залишається без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.12.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.11.2011 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданої у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко, Ю.І. Цвіркун

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
22.02.2015
ПІБ судді:
Пилипчук Н.Г.
Реєстраційний № рішення
2а-11528/10/2670
Інстанція
Касаційна
Резолютивна частина
Касаційний суд відхилив скаргу контролюючого органу та залишив у силі рішення судів попередніх інстанцій, винесених на користь платника.
Подальше оскарження
Рішення не переглядалося у Верховному Суді України.
Замовити персональну презентацію