Ухвала Вищого адміністративного суду України від 22.09.2015 у справі № 826/3761/13-а
Державний герб України

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" вересня 2015 р. м. Київ К/800/11847/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді Борисенко І.В.

суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.

за участю секретаря Бруй О.Д.

та представників сторін:

від позивача не з'явився

від відповідача Чарковська Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11.02.2014

у справі № 826/3761/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дукаті»

до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Дукаті» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва Державної податкової служби, в якому просило скасувати податкові повідомлення - рішення №0001032250, №0001042250, №0001052250 від 22.02.2013.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.10.2013 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.02.2014 постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.10.2013 скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У письмовому заперечені на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

У судовому засіданні суду касаційної інстанції представником відповідача заявлено клопотання про заміну відповідача (Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві) його правонаступником - Державною податковою інспекцією в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві.

Суд касаційної інстанції, розглянувши заявлене клопотання, дійшов висновку про його обґрунтованість та необхідність його задоволення.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- відповідачем проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо повноти декларування та своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинам з ТОВ «Сіятс» та «Торгова Компанія «Міссурі» за період з 01.01.2012 по 31.12.2012, за результатами якої складено акт № 154/22.5-07/36566840 від 13.02.2013;

- названим актом перевірки встановлено порушення позивачем вимог пп.14.1.181 п.14.1 ст.14, пп.198.1, пп.198.2, пп.198.3, пп.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на суму 2 795 117 грн., та п.138.2, п.138.4, п.138.6, п.138.8 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток на суму 4 208 679 грн.;

- на підставі вказаного акту перевірки відповідачем було прийнято:

1) податкове повідомлення-рішення №0001032250 від 22.02.2013, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток на суму 5 260 848,57 грн.

2) податкове повідомлення-рішення №0001042250, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 3 493 896,25 грн.

3) податкове повідомлення-рішення №0001052250, яким позивачу збільшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 5 040 грн.;

- за результатами адміністративного оскарження, податкові повідомлення-рішення залишені без змін, а скарги платника - без задоволення.

Відповідач вважає безпідставним формування платником податку спірних даних податкового обліку за результатами проведення безтоварних операцій з контрагентами з ТОВ «Сіятс» та ТОВ «Міссурі», оскільки перевіркою по ланцюгу постачання не підтвердженого факт поставки товарів.

Відмовляючи в задоволені позову, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність у позивача правових підстав для формування спірних даних податкового обліку по господарських операціях з ТОВ «Торгова Компанія «Міссурі», ТОВ «Сіятс», оскільки позивачем не доведено факт реальності їх здійснення.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що факт здійснення спірних господарських операцій підтверджується складеними належним чином первинними документами, а згідно постанови про закриття кримінального провадження докази на підтвердження факту заниження позивачем об'єкту оподаткування по взаємовідносинах із ТОВ «Сіятс», ТОВ «Торгова Компанія «Міссурі» відсутні.

Суд касаційної інстанції вважає такі висновки як суду першої, так і суду апеляційної інстанцій передчасними, як такими, що зроблені без всебічного та об'єктивного дослідження усіх обставин справи, з огляду на наступне.

Оскільки згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами Податкового кодексу України та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/ послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/ послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

За змістом п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

У відповідності до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

З огляду на наведені приписи податкового законодавства, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Крім того, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

При цьому, наявність у платника податків належно оформлених документів, необхідних для віднесення сплачених сум до податкового кредиту з ПДВ та валових витрат, не є безумовною підставою формування даних податкового обліку у разі недоведення реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/ послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Отже, будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Розглядаючи справу по суті, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли протилежних висновків щодо підтвердження поданими позивачем доказами (зокрема, первинними документами) фактичних обставин реальності здійснення спірних господарських операцій, та, як наслідок, щодо правомірності формування спірних даних податкового обліку позивача.

Так, відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, зокрема, мотивував своє рішення окремими недоліками наданих позивачем первинних документів на підтвердження факту реальності здійснення спірних операцій.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає таку позицію суду першої інстанції необґрунтованою, оскільки відсутність окремих первинних документів та/або помилки у їх оформленні не є безумовною підставою вважати господарську операцію такою, що не відбулася та/або є безтоварною, якщо з інших доказів вбачається щодо фактичних рух товарів та зміни в майновому становищі платника податку мали місце.

Проте, при розгляді справи по суті, судом першої інстанції вказані фактичні обставини не досліджувались.

Разом з тим, колегія суддів касаційної інстанції не вбачає, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо реальності спірних операцій позивача з ТОВ «Сіятс» та «Торгова Компанія «Міссурі» за результатами належного дослідження наданих позивачем доказів (в тому числі, первинних документів) , оскільки мотивувальна частина оскаржуваного рішення суду містить лише загальні посилання на назву первинного документу (без дослідження його змісту та без зазначення його реквізитів, як то дата первинного документа, чи номер за наявності, та/або посилання на аркуші матеріалів справи).

Між тим, як вбачається з матеріалів оскаржуваного рішення, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове рішення, в порушення вимог Кодексу адміністративного судочинства України не навів доводів на спростування висновків суду першої інстанції по суті справи.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не вбачає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій винесено з дотриманням принципів законності та обґрунтованості у відповідності до приписів ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Крім того, суд касаційної інстанції зазначає, що для встановлення факту реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентом судам попередніх інстанцій необхідно встановити: рух активів платника у процесі здійснення господарських операцій; встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку; чи розкривають наявні у позивача первинні документи зміст господарських операцій за укладеними договорами та чи є вони належними доказами, що підтверджують факт здійснення господарських операцій; подальше використання придбаних платником товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах його господарської діяльності.

З огляду на неповноту встановлення судами усіх обставин справи, що входять до предмету доказування, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ст.227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги вищевикладене, встановити повно і правильно фактичні обставини відповідно до заявлених позовних вимог та предмету доказування у справі та, в залежності від встановленого й у відповідності до норм матеріального та процесуального права, вирішити даний спір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 55, 160, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Допустити заміну відповідача (Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві) його правонаступником - Державною податковою інспекцією в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві.

2. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві задовольнити частково.

3. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11.02.2014 та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.10.2013 у даній справі скасувати та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді В.В. Кошіль, О.А. Моторний

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
22.09.2015
ПІБ судді:
Борисенко І.В.
Реєстраційний № рішення
826/3761/13-а
Інстанція
Касаційна
Резолютивна частина
Касаційну скаргу контролюючого органу задоволено частково, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Подальше оскарження
Оскарження рішення суду касаційної інстанції по даній справі у Верховному Суді України не здійснювалося.
Замовити персональну презентацію