Ухвала Вищого адміністративного суду України від 22.06.2015 у справі № 1/301/08 (№1/301/08/5016)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" червня 2015 р. м. Київ К/9991/21442/12

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Пилипчук Н.Г. Цвіркуна Ю.І.

за участю секретаря Ковтун О.С.

представника позивача Рябошапки Д.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Публічного акціонерного товариства по газифікації та газопостачанню «Миколаївгаз»

на постанову Господарського суду Миколаївської області від 05.05.2009

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.01.2012

у справі № 1/301/08 (№1/301/08/5016)

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Миколаївгаз»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві

про скасування рішення суб'єкта владних повноважень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Миколаївської області від 05.05.2009, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.01.2012, в позові відмовлено.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, з підстав порушення норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем були проведені перевірки своєчасності сплати позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість, за результатами яких складені акти перевірки: від 21.12.2007 № 1009/39/05410263; від 21.12.2007 № 1010/39/05410263; від 21.12.2007 №1011/39/05410263, від 21.12.2007 № 1012/39/05410263; від 21.12.2007 № 1013/39/05410263, від 21.12.2007 № 1014/39/05410263; від 21.12.2007 №1015/39/05410263, від 21.12.2007 №1016/39/05410263; від 21.12.2007 № 1017/39/05410263.

На підставі зазначених актів прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 27.12.2007 №00014639/0, №00014739/0, №00014839/0, №00014939/0, №00015039/0, №00015139/0 №00015239/0, №00015339/0, №00015439/0 про застосування штрафних (фінансових) санкцій на підставі підпункту 17.1.7 пункту 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов?язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» за прострочення граничних строків сплати узгодженого податкового зобов'язання з податку на додану вартість.

Суди попередніх інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходили з того, що позивач не дотримувався приписів пп.5.3.1 п.5.3 ст.5 Закону України «Про порядок погашення зобов?язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» при сплаті самостійно узгоджених податкових зобов?язань з податку на додану вартість згідно поданих податкових декларацій, сплата за якими у спірний період здійснювалась позивачем частками, без дотримання розмірів та строків погашення.

Суд апеляційної інстанції, погоджуючись із правовою позицією позивача щодо відсутності у органів податкової служби повноважень щодо зміни призначення платежу, дійшов висновку, що у спірних правовідносинах такі дії відповідача не можна кваліфікувати як зміна призначення платежу, оскільки несвоєчасна сплата узгоджених податкових зобов?язань підтверджена висновком судово-економічної (бухгалтерської) експертизи від 20.02.2009 №6813-6815, який позивачем не спростовано, а відтак відсутні правові підстави вважати, що відповідач змінював призначення платежу.

Однак, зазначені висновки судів попередніх інстанцій є передчасними, з огляду на таке.

Виходячи із змісту пп. 4.1.1. п. 4.1 ст. 4, пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає у податковій декларації, та зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації.

Перерахування податку платником на підставі платіжного документу, є виконанням зобов'язання зі сплати цього податку за визначений ним період, що виключає можливість застосування до нього штрафних санкцій на підставі пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Податковий орган не має права самостійно змінювати призначення платежу визначеного платником податків при здійсненні розрахунків зі сплати податків, зокрема, з метою погашення податкового боргу змінювати період, за який сплачується податкове зобов'язання.

Пунктом 7.7 ст. 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фонами» визначена рівність бюджетних інтересів. З цією метою визначено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.

Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»який є спеціальним законом з питань оподаткування і який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів) , нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначені заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу і серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Разом з тим, при вирішенні питання про правомірність нарахування платнику штрафних санкцій за порушення строків сплати узгоджених податкових зобов'язань на підставі пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», підлягають встановленню обставини щодо виникнення у платника узгодженого податкового зобов'язання та факт його сплати. При цьому підлягає встановленню факт зазначення платником під час перерахування коштів призначення платежу, та чи дає його зміст податковому органу можливість ідентифікувати здійснювану оплату (оплата поточних зобов'язань, сплата податку взагалі без визначення конкретного періоду).

Однак зазначені обставини судами попередніх інстанцій не перевірялись, факт зміни відповідачем призначення платежу та зарахування перерахованих сум податків не за той період, що визначений у платіжному дорученні, та на погашення боргу якого періоду, відповідачем спрямовані ці суми, не встановлювався.

Висновки суду апеляційної інстанції, що позивачем не доведено, що відповідач змінював призначення платежу, не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, оскільки відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб?єкта владних повноважень обов?язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Підлягає оцінці з дотриманням норм ст.86 КАС України і висновок експерта, з якого слідує, що при визначенні порядку зарахування податків в бюджет, що надійшли від платника, експерт керувався п.7.7 ст.7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» щодо погашення податкового боргу попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення.

Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом частин 4, 5 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів. Дійшовши висновку, що поданих сторонами доказів недостатньо для встановлення обставин справи, суд має право вжити передбачених законом заходів для витребування належних доказів із власної ініціативи.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті і, в залежності від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газифікації та газопостачанню «Миколаївгаз» задовольнити.

Постанову Господарського суду Миколаївської області від 05.05.2009 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.01.2012 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді Н.Г.Пилипчук Ю.І.Цвіркун

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
21.06.2015
ПІБ судді:
Ланченко Л.В.
Реєстраційний № рішення
№ 1/301/08 (№1/301/08/5016)
Інстанція
Касаційна
Резолютивна частина
Касаційну контролюючого органу задоволено. Постанову господарського суду та ухвалу апеляційного адміністративного суду скасовано. Справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Подальше оскарження
Рішення Вищого адміністративного суду не переглядалося Верховним Судом України.  
Замовити персональну презентацію