Ухвала Вищого адміністративного суду України від 22.01.2009 у справі № к-27096/06

Державний герб України

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

“22” січня 2009р.

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Конюшка К.В.

суддів: Ланченко Л.В., Нечитайла О.М., Пилипчук Н.Г., Степашка О.І.

при секретарі: Ликовій В.Б.

за участю представників:

позивача: не явка

відповідача 1: не явка

відповідача 2: не явка

Генеральної прокуратури: Чубенко В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова

на постанову Господарського суду Львівської області від 22.09.2005р. т

а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 19.07.2006р.

у справі № 5/1714-19/339 (5/2173-9/306)

за позовом Приватного підприємства «Дизайн-Студія «Люкс»

до 1. Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова,

2. Відділення Державного казначейства у Сихівському районі м. Львова

за участю Прокурора Львівської області

про відшкодування бюджетної заборгованості з податку на додану вартість та визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2004р. Приватне підприємство «Дизайн-Студія «Люкс» звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова та Відділення Державного казначейства у Сихівському районі м. Львова про відшкодування бюджетної заборгованості з податку на додану вартість та визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0003202320/04-23-4/32053027 від 18.06.2004р.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідно до вимог п.п. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» у разі коли за результатами звітного періоду сума, визначена згідно з п.п. 7.7.1 цієї статі має від'ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації. Підставами для відшкодування є тільки дані податкової декларації. Невідшкодовані платнику податків суми податку на додану вартість вважаються бюджетною заборгованістю. Проте, відповідачем заявлені ПП «Дизайн-Студія «Люкс» до відшкодування суми ПДВ у встановлений строк не відшкодовані.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Постановою Господарського суду Львівської області від 22.09.2005р. позовні вимоги задоволені повністю.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 19.07.2006р. постанову Господарського суду Львівської області від 22.09.2005р. в частині відшкодування бюджетної заборгованості в розмірі 594420 грн. визнано нечинною та в цій частині закрито провадження по справі, а в решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись з ухваленими в справі судовими рішеннями, Державна податкова інспекція у Галицькому районі м. Львова оскаржила їх в касаційному порядку.

В касаційній скарзі скаржник просить скасувати вказані судові акти з мотивів порушення названими судами норм матеріального права та направити справу на новий розгляд.

У ході касаційного розгляду представник Генеральної прокуратури підтримав доводи, викладені в касаційній скарзі, та просив її задовольнити.

Представники позивача, відповідача-1, відповідача-2 в судове засідання не з'явились. Справу розглянуто відповідно до приписів частини 4 статті 221 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, за результатами тематичної документальної перевірки ПП «Дизайн-Студія «Люкс» по питанню достовірності визначення податкового зобов'язання та податкового кредиту по податку на додану вартість за лютий, березень 2004р. податковим органом було складено Акт № 301/23-410/32053027/2708 від 18.06.2004р. (далі - Акт перевірки).

За даними вказаного Акта перевірки позивачем не дотримано вимоги п. 7.4.5 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого завищено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. За результатами перевірки, на думку контролюючого органу, підлягає коригуванню в особовому рахунку платника податків сума 594420,00 грн.

На підставі Акта перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0003202320/04-23-4/32053027 від 18.06.2004р., відповідно до якого сума завищеного бюджетного відшкодування складає 296442,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги щодо відшкодування бюджетної заборгованості в розмірі 594420 грн., суд першої інстанції виходив з того, і з цим погодився суд апеляційної інстанції, що податок на додану вартість у сумі 594420,00 грн. включено позивачем до податкового кредиту з дотриманням вимог Закону України від 03.04.1997р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість». Також оскаржувані судові рішення містять висновки про те, що сума податку на додану вартість, сплаченого позивачем при придбанні товару, підтверджується документально, а саме податковими накладними, отриманими від Товариства з обмеженою відповідальністю «Технологія комфорту», зареєстрованого як платник податку на додану вартість.

Проте, суд касаційної інстанції не може погодитися з такими висновками місцевого та апеляційного судів, оскільки вони зроблені без повного та всебічного з'ясування обставин справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (далі - Закон України від 03.04.1997р. № 168/97-ВР) податковий кредит звітного періоду складається з із сум податків сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді, у зв'язку із придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України від 03.04.1997р. № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит, вважається дата здійснення першої з подій: списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг) чи дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням дебетових карток або комерційних чеків; дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

На думку суду касаційної інстанції, наявність податкових накладних дійсно є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту та відшкодування податку на додану вартість з бюджету в установленому порядку, але не вичерпною.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, Приватним підприємством «Дизайн-Студія «Люкс» укладено з Товариством з обмеженою відповідальністю «Технологія комфорту» договір купівлі-продажу товару № 4 від 22.01.2004 року.

Згідно зі вказаним договором Товариство з обмеженою відповідальністю «Технологія комфорту» відвантажило позивачу товар (устаткування) відповідно до податкових накладних № 391 від 09.02.2004 року; № 450 від 15.02.2004 року; № 531 від 23.02.2004 року; № 700 від 11.03.2004 року; № 761 від 17.03.2004 року; № 842 від 25.03.2005 року.

При проведенні позапланової перевірки позивача на виконання Наказу Державної податкової адміністрації України № 196 від 22.04.2003 року проведено зустрічні перевірки з питання правильності обчислення та сплати сум податку на додану вартість по ланцюгу: Товариство з обмеженою відповідальністю «Поліпромсервіс», Товариство з обмеженою відповідальністю «Технологія комфорту», Приватне підприємство «Дизайн-Студія «Люкс».

Як встановлено вказаними перевірками, Товариство з обмеженою відповідальністю «Технологія комфорту» є посередником, а постачальником товару було Товариство з обмеженою відповідальністю «Поліпромсервіс».

Вказаний товар придбано по податковим накладним № 20-01/04 від 20.01.2004 року; № 24-01/04 від 24.01.2004 року; № 11-02/04 від 11.02.2004 року; № 10-03/04 від 10.03.2004 року; № 24-03/04 від 24.03.2004 року; № 06-02/04 від 06.02.2004 року.

На момент перевірки кредиторська/дебіторська заборгованість у Товариства з обмеженою відповідальністю «Технологія комфорту» по розрахунках з Приватним підприємством «Дизайн-Студія «Люкс» відсутня.

Відповідно до рішення Подільського районного суду м. Києва від 15.07.2004 року у справі № 2-2492/04 визнано недійсними установчий договір Товариства з обмеженою відповідальністю «Поліпромсервіс» від 22.08.2003 року з моменту його укладення; статут Товариства з обмеженою відповідальністю «Поліпромсервіс» з моменту його реєстрації та свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість з моменту внесення в реєстр платників податку на додану вартість.

Як встановлено цим судом, засновниками вказаного підприємства є ОСОБА_1 та ОСОБА_2, які за винагороду малознайомих осіб підписали ряд документів щодо створення підприємства. Фінансово-господарською діяльністю вони не займалися, грошей до статутного фонду не вносили.

За посиланням податкового органу, наведене може свідчити про те, що податкові накладні, видані Товариством з обмеженою відповідальністю «Поліпромсервіс», підписані особами, які не належать до кола осіб, наділених таким правом у визначеному законом порядку, а спірні господарські операції по ланцюгу: Товариство з обмеженою відповідальністю «Поліпромсервіс», Товариство з обмеженою відповідальністю «Технологія комфорту», Приватне підприємство «Дизайн-Студія «Люкс» взагалі не відбувалися.

Проте, судами попередніх інстанцій не була надана належна правова оцінка угоді, укладеній позивачем з його контрагентом, хоча відповідач в обґрунтування своїх заперечень проти позову посилався на її протиправність. Залишилось не з'ясовним судами, чи мали операції з придбання та реалізації товарно-матеріальних цінностей реальний товарний характер, яким чином перевозився і зберігався товар (чиїм транспортом, за чий рахунок, яким є розмір витрат), можливість здійснення господарських операцій з урахуванням віддаленості контрагентів один від одного.

Але це має безпосереднє відношення для правильного вирішення даного спору по суті, оскільки за змістом частини 1 статті 228 Цивільного кодексу України правочин, спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з частиною 2 згаданої статті, є нікчемним.

Частиною 2 статті 215 Цивільного кодексу України визнання судами нікчемних правочинів недійсними не вимагається. А у відповідності з частиною 1 статті 216 цього Кодексу недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі встановлення факту протиправних дій позивача, не визнання судами в інших справах недійсними угод, укладених позивачем, не може бути перешкодою для відмови в позові про відшкодування з бюджету суми ПДВ.

Суд касаційної інстанції вважає, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до Закону України від 03.04.1997р. № 168/97-ВР необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема, виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для відшкодування податку на додану вартість, якщо податковий орган доведе, що відомості, які містяться в таких документах, не відповідають дійсності, як у випадку не здійснення самих операцій.

Також суд в кожному конкретному випадку має перевіряти факт надмірної сплати податку на додану вартість платником, який підлягає встановленню в судовому процесі, як юридичний факт, оскільки з ним закон пов'язує виникнення права платника податку на отримання бюджетного відшкодування. Даний факт повинен підтверджуватися належними і допустимими доказами.

Слід зазначити, що за змістом частин четвертої та п'ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів до своєчасної їх подачі.

Встановивши, що надані сторонами докази є недостатніми для встановлення обставин справи, суд з власної ініціативи має право вжити необхідні заходи для витребування належних доказів.

Суд постановляє ухвалу про закінчення з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами тільки після того, як проведено всі дії, необхідні для повного та всебічного з'ясування обставин справи, перевірено всі вимоги та заперечення осіб, які беруть участь у справі, та вичерпано всі можливості збирання й оцінки доказів.

Суди попередніх інстанцій у цій справі дійшли висновку, що наявність у платника податку - позивача у справі - виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства, сплата продавцю вартості товару з ПДВ є достатніми підставами для визначення податкового кредиту та відшкодування ПДВ з бюджету.

На думку суду касаційної інстанції, перелік доказів, на які посилаються місцевий господарський та апеляційний суди в оскаржуваних судових рішеннях, є обов'язковим, але не вичерпним, оскільки предметом доказування у цій справі є обставини, що підтверджують або спростовують обґрунтованість визначення податкового кредиту та відшкодування ПДВ з бюджету, а ухвалюючи податкове повідомлення-рішення, про скасування якого заявлено позов, податковий орган виходив з того, що позивач не придбавав товар у свого контрагента за договором, оскільки фактично ці операції не проводились.

Крім того, апеляційним господарським судом помилково визнано не чинною постанову місцевого господарського суду в частині відшкодування бюджетної заборгованості та закрито в цій частині провадження в справі, оскільки належними чином оформленої заяви про відмову в позові щодо бюджетного відшкодування матеріали справи не містять. А та заява, на яку послався суд апеляційної інстанції в обґрунтування своїх висновків, не містить волевиявлення позивача щодо відмови від адміністративного позову.

Відповідно до роз'яснень, які викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 «Про судове рішення» (зі змінами та доповненнями) рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Оскаржувані судові рішення вказаним вимогам не відповідають.

Враховуючи, що судами попередніх інстанцій вищеназвані обставини враховано не було, і це призвело до не обґрунтованих належним чином висновків щодо прав і обов'язків сторін у даному спорі, а також те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

При новому розгляді справи суду слід урахувати, що згідно з частиною першою статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст. ст. 210, 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова задовольнити.

Постанову Господарського суду Львівської області від 22.09.2005р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 19.07.2006 р. у даній справі скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена з підстав, у строк та у порядку, визначеними ст.ст. 237 - 239 КАС України.

Головуючий (підпис) Конюшко К.В.

Судді (підпис) Ланченко Л.В. (підпис) Нечитайло О.М. (підпис) Пилипчук Н.Г. (підпис) Степашко О.І.

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
22.01.2009
ПІБ судді:
Конюшко К.В.
Реєстраційний № рішення
к-27096/06
Інстанція
Касаційна
Резолютивна частина
Суд касаційної інстанції задовольнив позовні вимоги контролюючого органу.  Рішення судів попередніх інстанцій скасовано, а справу направлено на розгляд до суду першої інстанції.
Подальше оскарження
Ухвала Вищого адміністративного суду України не переглядалась Верховним Судом України.
Замовити персональну презентацію