Ухвала Вищого адміністративного суду України від 21.09.2015 у справі № 2а-1670/5494/11
Державний герб України

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 вересня 2015 року м. Київ К/9991/36490/12

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Пилипчук Н.Г. Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу

Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 16.08.2011

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.01.2012

у справі №2а-1670/5494/11

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2

до Державної податкової інспекції у м. Полтаві

про скасування податкових повідомлень - рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 16.08.2011, залишеною в силі ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.01.2012, у позові відмовлено.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового про задоволення позову, з підстав невірного застосування норм матеріального права.

Перевіривши під час попереднього судового засідання повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем проведено виїзну планову перевірку з питань дотримання позивачем вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 по 30.06.2010, за результатами якої складено акт від 08.12.2010 № 12087/1703/НОМЕР_1.

Під час проведення перевірки податковим органом було встановлено, що позивач (покупець) неправомірно включив до складу валових витрат відповідного податкового періоду вартість придбаних у ТОВ «Іншторм» (договір поставки товару № 07 від 30.03.2009) та у ПП «Лубни-Торг» (договір поставки № 03 від 02.01.2009) паливно-мастильних матеріалів (нафтопродуктів), а суму податку на додану вартість, сплачену у складі вартості таких товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту відповідного податкового періоду, з огляду на те, що: документів, які б підтверджувати транспортування вказаного товару від постачальників до покупця (зокрема, товарно-транспортних накладних, відомостей про спосіб вимірювання при відвантаженні та розвантаженні таких матеріалів та інших документів первинного обліку, передбачених Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і в організаціях України, затвердженою спільним наказом Держнафтогазпрому,Міністерства економіки, Міністерства транспорту, Держстандарту, Держкомстату України від 2 квітня 1998 р. № 81/38/101/235/122, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 7 жовтня 1999 р. за № 685/3978, позивачем під час проведення перевірки надано не було, будь-яких документів, які б підтверджували наявність відповідних ємностей для зберігання паливно-мастильних матеріалів, до перевірки надано не було, незважаючи на значний обсяг господарських операцій з купівлі-продажу паливно-мастильних матеріалів, відображений у податковому обліку.

За висновками акта перевірки позивачем допущено порушення підпункту 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», статті 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», що стало підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення від 21.01.2011 № 0000151703, яким визначено суму податкового зобов?язання з податку на додану вартість в розмірі 103327,50 грн., з яких за основним платежем 68885,00 грн. та за штрафними санкціями 34442,50 грн. та №0000141703, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок з доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю в сумі 127837,80 грн.

За наслідками адміністративного оскарження прийняті податкові повідомлення-рішення від 19.04.2011 № 0001091703, яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 68885,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 17221,25 грн. та № 0000141703, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 127837,80 грн.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем не була доведена реальність господарських операцій за правочинами, укладеними з ТОВ «Іншторм» та ПП «Лубни-Торг», з огляду на що висновки податкового органу про завищення позивачем валових витрат та податкового кредиту по господарських операціях з придбання паливно-мастильних матеріалів у вказаних контрагентів є обґрунтованими.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Відповідно до частин 1-3 статті 13 розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) згідно з цим розділом Декрету оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також інші доходи громадян, не передбачені як об'єкти оподаткування у розділах II та III цього Декрету. Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) i документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву. До складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з абзацом 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Отже, наведені вище положення Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) пов'язують виникнення у платника податків права на включення до складу валових витрат вартості придбаних товарів (робіт, послуг), а сплачених ним у складі такої вартості сум податку - до складу податкового кредиту із фактичним виконанням робіт (послуг) чи поставкою товарів, у ціні яких цей податок сплачений.

Виходячи з аналізу наведених вище правових норм, рух товарів оформлюється такими документами: товарно-транспортними накладними, рахунками-фактурами, прибутково-видатковими накладними, свідоцтвом про якість товару, сертифікатом відповідності державній системі сертифікації або завіреною постачальником копією сертифікату відповідності товару (якщо він підлягає обов'язковій сертифікації).

Таким чином, податковим законодавством не встановлено конкретного переліку первинних документів, складенням яких мають опосередковуватись ти чи інші господарські операцій. Однак, критерієм зменшення бази оподаткування податку на прибуток та податку на додану вартість є можливість на підставі наявних документів зробити беззаперечний висновок про те, що витрати фактично понесені та спрямовані на отримання доходу. А відтак, на підтвердження правомірності включення витрат до складу валових витрат та до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі вартості паливно-мастильних матеріалів (нафтопродуктів), позивач повинен був надати, зокрема, документи, що свідчать про фактичне придбання (оприбуткування) таких матеріалів, а також документи, які підтверджують якість таких матеріалів та їх небезпеку, з урахуванням того, що такі речовини віднесено до небезпечних речовин.

При цьому, вказані вище документи позивачем під час проведення перевірки та суду в процесі розгляду справи надані не були.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, під час проведення перевірки позивач на підтвердження виконання господарських зобов'язань між ним та ТОВ «Іншторм»» і ПП «Лубни Торг» та на підтвердження правомірності формування валових витрат та податкового кредиту надав органу державної податкової служби видаткові накладні, податкові накладні, квитанції до прибуткових касових ордерів.

Разом з цим, суди першої та апеляційної інстанцій правомірно виходили з того, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність первинних документів обліку.

За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону України «Про перевезення небезпечних вантажів» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), небезпечний вантаж - це речовини, матеріали, вироби, відходи виробничої та іншої діяльності, які внаслідок притаманних їм властивостей за наявності певних факторів можуть під час перевезення спричинити вибух, пожежу, пошкодження технічних засобів, пристроїв, споруд та інших об'єктів, заподіяти матеріальні збитки та шкоду довкіллю, а також призвести до загибелі, травмування, отруєння людей, тварин і які за міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за результатами випробувань в установленому порядку залежно від ступеня їх впливу на довкілля або людину віднесено до одного з класів небезпечних речовин; небезпечні речовини - це речовини, віднесені до таких класів: клас 1 - вибухові речовини та вироби; клас 2 - гази; клас 3 - легкозаймисті розчини; клас 4.1 - легкозаймисті тверді речовини; клас 4.2 - речовини, схильні до самозаймання; клас 4.3 - речовини, що виділяють легкозаймисті гази при стиканні з водою; клас 5.1 - речовини, що окислюють; клас 5.2 - органічні пероксиди; клас 6.1 - токсичні речовини; клас 6.2 - інфекційні речовини; клас 7 - радіоактивні матеріали; клас 8 - корозійні речовини; клас 9 - інші небезпечні речовини та вироби.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про перевезення небезпечних вантажів» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) транспортні засоби, якими перевозяться небезпечні вантажі, повинні відповідати вимогам державних стандартів, безпеки, охорони праці та екології, а також у встановлених законодавством випадках мати відповідне маркування і свідоцтво про допущення до перевезення небезпечних вантажів. У разі дорожнього перевезення небезпечних вантажів відповідні свідоцтва, згідно з законодавством, видаються Державтоінспекцією Міністерства внутрішніх справ України.

Статтею 20 Закону України «Про перевезення небезпечних вантажів» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що перевезення небезпечних вантажів допускається за наявності відповідно оформлених перевізних документів, перелік і порядок подання яких визначається нормативно-правовими актами, що регулюють діяльність транспорту.

Згідно зі статтею 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року №363 (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) товарно-транспортна накладна є єдиним для всіх учасників транспортного процесу юридичний документом, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Відповідно до пункту 13.1 статті 13 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363 (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) перевізник здає вантажі у пункті призначення вантажоодержувачу згідно з товарно-транспортною накладною.

Разом з цим, доказів, які б підтверджували транспортування паливно-мастильних матеріалів від постачальників до позивача та від позивача до інших суб'єктів господарювання, а також доказів про наявність місць зберігання (сховищ, ємностей) у відповідності до вимог ГОСТ 1510-84 «Нафта та нафтопродукти. Пакування, маркування, транспортування та зберігання» позивачем суду не надано.

Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів, не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку-учасників відповідної операції.

З огляду на викладене, судова колегія вважає, що суд першої та апеляційної інстанції, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права та постановив обґрунтоване рішення, підстав для скасування судових рішень, з мотивів викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 16.08.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.01.2012 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-239№ КАС України безпосередньо до Верховного Суду України.

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді Н.Г.Пилипчук Ю.І.Цвіркун

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
21.09.2015
ПІБ судді:
Ланченко Л.В.
Реєстраційний № рішення
2а-1670/5494/11
Інстанція
Касаційна
Резолютивна частина
Суд відмовив у задоволенні  скарги платника податків.
Подальше оскарження
Рішення суду в подальшому не оскаржувалося.
Замовити персональну презентацію