Ухвала Вищого адміністративного суду України від 20.07.2015 у справі № 2а-112/12/2170

Державний герб України

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 липня 2015 року м. Київ К/9991/52374/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.

Судді:Ланченко Л.В.Пилипчук Н.Г.,

за участю секретаря: Латишевої Л.П.,

за участю представників позивача: Литош В.О.,

відповідача: не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби

на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 06 березня 2012 року

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2012 року

у справі №2а-112/12/2170

за позовом Публічного акціонерного товариства «Енергопостачальна компанія «Херсонобленерго»

до Державної податкової інспекції у м. Херсоні

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Енергопостачальна компанія «Херсонобленерго» (далі - позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Херсоні (далі - відповідач) про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень.

Херсонський окружний адміністративний суд постановою від 06 березня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2012 року, позовні вимоги задовольнив, скасовував податкові повідомлення - рішення від 13 грудня 2011 року №0004272301 та №0004282301.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до частини 1 статті 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Представники податкового органу провели невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаєморозрахункам з ТОВ «Тімірязівське» за січень 2010 року, за результатами якої склали акт від 28 листопада 2011 року №4047/23-5/5396638.

Вказаною перевіркою встановлені наступні порушення:

- частини 1 статті 203, частини 1 статті 205, частини 1 статті 207, пункту 2 статті 215, статті 216, статті 228 ЦК України, що виразилося в укладенні позивачем правочину з ТОВ «Тімірязівське», що не спрямований на реальне настання правових наслідків, які обумовлені ним;

- пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, абзацу четвертого підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у результаті чого занижено податок на прибуток на 3 496 862,50 грн.;

- підпункту 7.4.1, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у результаті чого занижено податок на додану вартість у січні 2010 року на 2 797 490,00 грн.

На підставі встановлених порушень були прийняті спірні податкові повідомлення-рішення від 13 грудня 2011 року, а саме:

- №0004272301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 4 339 013,99 грн.;

- №0004282301, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 3 471 211,19 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Фактичною підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень слугував висновок податкового органу про безпідставне включення позивачем до складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість вартість товарно-матеріальних цінностей, отриманих від ТОВ «Тімірязівське» за нікчемним правочином.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з відсутності порушень у діях позивача вимог податкового законодавства при формуванні складу податкового кредиту з податку на додану вартість та складу валових витрат по господарським операціям з придбання товарів у зазначеного контрагента.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ «Тімірязівське» було укладено договір від 29 серпня 2007 року № 528/0638 про поставку товару (сільськогосподарської продукції).

Фактичне виконання сторонами умов вказаного договору підтверджується наявними у матеріалах справи біржовими контрактами, податковими накладними, платіжними дорученнями щодо сплати відповідних сум за відвантажений товар.

Отримана позивачем у контрагента ТОВ «Тімірязівське» продукція надалі використана ним у своїй господарській діяльності, зокрема, для подальшої реалізації на експорт на підставі договорів укладених на Українській універсальній біржі згідно біржових контрактів.

У той же час, відповідач стверджує про безтоварність господарських операцій позивача зі своїм контрагентом ТОВ «Тімірязівське», оскільки у ході перевірки було встановлено, що головним постачальником сільськогосподарської продукції останнього у січні 2010 року було ПП «Мегалот ЛТД», яке не мало майна та інших матеріальних ресурсів, необхідних для здійснення господарських операцій.

Із наведеними доводами відповідача обґрунтовано не погодились суди попередніх інстанцій зважаючи на наступне.

Пункт 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначає валові витрати виробництва та обігу як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 цього Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (підпункт 5.3.9 пункту 5.3статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Отже, виходячи з положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

Приписами пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 вказаної статті не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями( іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Отже, наявність у платника податку (позивача) виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства, і сплата продавцю вартості товару з податком на додану вартість, з встановленням судом реальності та товарності господарської операції, є достатніми підставами для визначення податкового кредиту.

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Системний аналіз вказаного законодавства вказує на те, що правомірність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг чи товарів з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг чи товарів. За відсутності ж останнього відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на прибуток і податком на додану вартість за рахунок валових витрат та податкового кредиту.

З матеріалів справи вбачається, що позивач формував валові витрати та податковий кредит на підставі належним чином оформлених первинних бухгалтерських документів, отриманих від вказаного контрагента, та у зв'язку з оплатою цьому підприємству вартості придбаних товарів (робіт, послуг), що відповідає вищенаведеним вимогам законодавства.

Водночас, відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість включення позивачем до складу валових витрат та податкового кредиту спірних сум податку по господарським операціям з ТОВ «Тімірязівське».

Доводи податкового органу про те, що відсутність у контрагентів позивача по ланцюгу постачання майнових та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу, свідчить про відсутність у товариства права на включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту та формування валових витрат не заслуговують на увагу з огляду на те, що чинне на час виникнення спірних правовідносин податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту та валових витрат від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту та валових витрат поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Також, не заслуговують на увагу посилання скаржника на наявність кримінальної справи №18-323, порушеної за фактом фіктивного підприємництва контрагента, як на підставу протиправності формування позивачем податкового кредиту та валових витрат спірного періоду, оскільки до матеріалів справи не було надано вироку у даній кримінальній справі, та вказана кримінальна справа жодним чином не стосується господарської діяльності позивача.

Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

За встановлених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах заявленої касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 06 березня 2012 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2012 року у справі №2а-112/12/2170 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: Нечитайло О.М.

Судді Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
19.07.2015
ПІБ судді:
Нечитайло О.М.
Реєстраційний № рішення
№ 2а-112/12/2170
Інстанція
Касаційна
Резолютивна частина
Касаційну скаргу контролюючого органу відхилено, рішення першої та апеляційної інстанції залишено без змін.
Подальше оскарження
Оскарження рішення Вищого адміністративного суду України по даній справі у Верховному Суді України не здійснювалося.
Замовити персональну презентацію