Ухвала Вищого адміністративного суду України від 20.05.2015 у справі № П/811/791/14

Державний герб України

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 травня 2015 року м. Київ К/800/60207/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого – судді Зайцева М.П.,

суддів: Веденяпіна О.А., Загороднього А.Ф.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Знам'янської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області

на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 14 травня 2014 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2014

року у справі № П/811/791/14 за позовом Державного підприємства “Одеська залізниця”

до Знам'янської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області

про скасування рішення та вимоги, –

в с т а н о в и в:

Державного підприємства “Одеська залізниця” (далі – “Одеська залізниця”) звернулось в суд з позовом до Знам'янської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області (далі –ОДПІ), в якому просило скасувати податкове повідомлення – рішення №0001401700 та вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 27 лютого 2014 року №Ю-2 на суму 289 958,44 грн. податкового зобов'язання та 144 979,22 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 14 травня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2014 року позов задоволено.

В касаційній скарзі відповідач посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить їх рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволені позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанції встановлено, що ОДПІ відповідно до наказу №18 від 14 січня 2014 року проведено планову виїзну документальну перевірку Відокремленого структурного підрозділу Знам'янської дирекції залізничних перевезень Одеської залізниці з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2010 року по 31 грудня 2012 року., за результатами якої складено акт від 27 лютого 2014 року №45/22/01072125 (далі – Акт).

На підставі Акту перевірки ОДПІ винесено податкове повідомлення-рішення №0001401700 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 27 лютого 2014 року, яким донараховано 289 958,44 грн. та застосовано штрафні санкції в розмірі 144 979,22 грн.

Також відповідачем сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ю-2 від 27 лютого 2014 року на загальну суму 434937,66 грн., у тому числі 289958,44 грн. недоїмки та 144979,22 грн. штрафних санкцій.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 7 Законом України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), 2, 3, 6, 7 і 8 частини першої статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму нарахованої заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України “Про оплату праці”, та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Відповідно до статті 1 Закону України “Про оплату праці” заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Зі змісту статті 2 вказаного Закону вбачається, що структура заробітної плати складається із основної заробітної плати, додаткової заробітної плати та інших заохочувальних і компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата – це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата – це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Статтею 16 Закону України “Про залізничний транспорт” гарантовано соціальний захист працівників залізничного транспорту загального користування. Працівники залізничного транспорту загального користування та члени їх сімей (утриманці) користуються правом на безплатний проїзд залізничним транспортом. Порядок та умови надання цих та інших пільг встановлюються Кабінетом Міністрів України, колективними договорами та угодами.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 160 “Про реалізацію частини другої та третьої статті 16 Закону України “Про залізничний транспорт” встановлено, що порядок та умови надання працівникам залізничного транспорту загального користування та членам їх сімей (утриманцям) права на безоплатний проїзд залізничним транспортом затверджуються Міністерством транспорту за погодженням з Міністерством фінансів. Витрати підприємств залізничного транспорту, пов'язані з безоплатним проїздом зазначених осіб, не включаються до складу валових витрат підприємств.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що забезпечення працівників та членів їх сімей квитками на безкоштовний проїзд є додатковим благом і не входить до структури заробітної плати з огляду на те, що згідно з пп. 14.1.47 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов'язаний з виконанням обов'язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).

Відповідно до пп. 164.2.1, 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються, зокрема доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту); дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), визначеної за правилами звичайної ціни, а також суми знижки звичайної ціни (вартості) товарів (робіт, послуг), індивідуально призначеної для такого платника податку.

Згідно з п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, зокрема прямих витрат на оплату праці.

У свою чергу, до складу прямих витрат на оплату праці включаються заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві товарів (виконанні робіт, наданні послуг), які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат (пп. 138.8.2 п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України).

Пунктом 142.1 статті 142 Податкового кодексу України встановлено, що до складу витрат платника податку включаються витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники) , які включають нараховані витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів, робіт, послуг, витрати на оплату авторської винагороди та за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін, (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами розділу IV цього Кодексу).

Викладене свідчить, що базою для нарахування єдиного внеску є заробітна плата платника податку, до складу якої не входять пільги працівникам, гарантовані спеціальним законом.

Застосування відповідачем в спірних правовідносинах Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України від 13.01.2004, є помилковим, адже пунктом 1.1 Інструкції закріплено, що Інструкція не застосовується для визначення складових фонду оплати праці, як бази (об'єкта) для нарахування внесків до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Згідно з частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права під час ухвалення судових рішень чи вчинення процесуальних дій.

Колегія суддів дійшла висновку, що судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, підстав для їх скасування з мотивів, викладених в касаційній скарзі, немає.

Керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Знам'янської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області залишити без задоволення, постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 14 травня 2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2014 року у справі № П/811/791/14 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
19.05.2015
ПІБ судді:
Зайцев М.П.
Реєстраційний № рішення
П/811/791/14
Інстанція
Касаційна
Резолютивна частина
Касаційну скаргу контролюючого органу відхилено, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишено без змін.
Подальше оскарження
Рішення Вищого адміністративного суду не переглядалося Верховним Судом України.
Замовити персональну презентацію