Ухвала Вищого адміністративного суду України від 20.01.2015 у справі № 2а-13655/12/2670

Державний герб України

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" січня 2015 р. м. Київ К/800/15312/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Борисенко І.В. Костенка М.І.

при секретарі судового засідання: Мосійчук І.М.,

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду

від 26.02.2013 року

у справі №2а-13655/12/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кийтранс»

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Кийтранс» звернулось до суду із позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 17.08.2012 року №0000692250.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.11.2012 року у даній справі відмовлено у задоволенні позовних вимог з огляду на їх безпідставність.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2013 року скасовано постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.11.2012 року та прийнято нове рішення, яким позов задоволено; визнано протиправним та скасовано спірне податкове повідомлення-рішення з мотивів безпідставності його прийняття.

Не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2013 року, як таку, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, та залишити в силі постанову суду першої інстанції, оскільки скаржник вважає її такою, що прийнята з правильним застосуванням норм чинного законодавства.

Перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено виїзну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Кийтранс» щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків ТОВ «Карбонові технології» та ТОВ «Структум-Груп».

За результати перевірки 06.08.2012 року відповідачем складено акт 2217/22-520/31954450, у якому зазначено, що позивачем порушено п. 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI із змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на додану вартість по взаємовідносинах позивача з ТОВ «Карбонові технології» та ТОВ «Структум-Груп» на загальну суму 953997,00 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення № 0000692250 від 17.08.2012 року.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, дійшов висновку про те, що фінансово-господарські взаємовідносини між ТОВ «Структум-груп», ТОВ «Карбонові технології» та контрагентами здійснюється поза межами правового поля, є фіктивними правочинами, та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами. А відтак податковий кредит з ПДВ задекларований ТОВ «Кийтранс» по цим контрагентам за лютий 2012 року у сумі 391860,0 грн. та за березень 2012 року у сумі 562137,0 грн., відповідно до п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового Кодексу Українисформований неправомірно та матеріалами справи не підтверджується

У той же час, скасовуючи постанову суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд зазначив, що порушення юридичними особами - контрагентами позивача вимог законодавства про оподаткування, якщо таке було, не позбавляє правового значення видані за цими господарськими операціями податкові та видаткові накладні, а тому, на думку апеляційного суду, позивачем було правомірно сформовано податковий кредит у межах спірних правовідносин.

Разом з тим, колегія суддів Вищого адміністративного суду України звертає увагу на те, що вказані висновки судів не можна вважати такими, що зроблені на підставі повно та всебічно досліджених встановлених фактичних обставин справи.

Так, за змістом пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не відносяться до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/ послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/ послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 Податкового кодексу України) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 Податкового кодексу України.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених в ціні товару (послуги) та віднесення сум до витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою використанні їх у господарській діяльності, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

При цьому як відомості, що містяться у податкових накладних, так і дані первинних документів, що складаються при здійсненні господарської операції та подаються платником до контролюючого органу, мають відповідати установленим вимогам та містить достовірну інформацію про обставини, з якими законодавство пов'язує реалізацію права платника на податкову вигоду.

Відмова в отриманні податкової вигоди за наявності у документах платника недостовірних та суперечливих відомостей є податковим ризиком. У цілях підтвердження обґрунтованості заявлених податкових вигод має бути встановлений їх об'єктивний предметний зв'язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність первинних документів, у тому числі й відносно учасників та умов господарських операцій.

Слід також зазначити, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) первинними документами покладається на платника, позаяк саме він виступає суб'єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об'єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат.

Висновки про реальність здійснених позивачем господарських операцій, за наслідками яких було сформовано податковий кредит та сформовано валові витрати, суди попередніх інстанцій зробили без фактичного дослідження обставин, що стосуються такого питання, зокрема правильності та достовірності відображення позивачем у податковому обліку господарських операцій з його контрагентами.

За змістом пункту 44.6 статті 44 ПК України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами) , що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності; якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Так, апеляційний суд, роблячи висновок про документальне підтвердження господарських операцій між позивачем та його контрагентами не звернув уваги на те, що позивачем до перевірки не були надані первинні документи, які засвідчують факт надання транспортних послуг (зокрема, податкових накладних, товарно-транспортні накладних та інших необхідних для таких цілей документів). При цьому, судами не встановлено, чи були надані такі первинні документи під час адміністративного оскарження податкових повідомлень-рішень.

Крім того, суди першої та апеляційної інстанцій не звернули уваги на те, що придбання активів (тобто товарів, послуг) передбачає наявність мети їх використання в господарській діяльності платника податків. Така мета є необхідною умовою для формування витрат та/або податкового кредиту платником податків. Всі витрати мають бути здійсненими в межах господарської діяльності платника податків.

Відповідно, витати на придбання активів, здійснені без мети їх використання у господарській діяльності або придбання таких активів поза межами господарської діяльності платника податків не дають право на відповідні врахування цих витрат у податковому обліку. Це однаковою мірою стосується як витрат із податку на прибуток, так і сум податкового кредиту з ПДВ.

Згідно з підпунктом 14.136 Податкового кодексу України підприємництво - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу.

Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) підчас здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку (які є формою здійснення господарської діяльності) , то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатися вчиненою в межах господарської діяльності платника податків. І лише за таких умов платник податків має право на врахування у податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій. Таким чином, лише господарські операції, здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети) є такими, що вчинені в межах господарської діяльності.

Розглядувана позиція випливає зі змісту підпункту 14.1.231 Податкового кодексу України, відповідно до якого розумна економічна причина (ділова мета) - розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Сутність доктрини ділової мети полягає в тому, що передбачені податковим законодавством податкові вигоди поширюються лише на операції, які мають розумну економічну причину.

При вирішенні податкових спорів презюмується добросовісність платника податку, і, відповідно, обґрунтованість отриманої ним податкової вигоди (тобто зменшення податкового зобов'язання) .

Однак податковий орган може довести, що отримана платником податку податкова вигода є необґрунтованою. Так, податкова вигода може бути необґрунтованою, зокрема, якщо для цілей оподаткування враховані операції не у відповідності з їх дійсною економічною метою чи враховані операції не обумовлені розумними економічними чи іншими причинами (метою ділового характеру). При цьому діловою метою діяльності платника податку може бути отримання економічного ефекту, однак податкова вигода не є самостійною діловою метою.

Разом з тим, в ході розгляду справи суди попередніх інстанцій не перевірили чи були обумовлені розумними економічними чи іншими причинами (метою ділового характеру) господарські операції з надання позивачу транспортних послуг.

Крім того, роблячи висновок про реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами суд апеляційної інстанцій не звернув уваги на те, що в матеріалах справи відсутні первинні документи, з яких можливо встановити вид, кількість, спосіб надання та інші матеріальні характеристики, що мають бути притаманні таким послугам.

Судами попередніх інстанцій був залишений поза увагою той факт, що господарські операції, здійснені на виконання правочинів, є самостійним поняттям, відмінним від правочинів або господарських зобов'язань, а дотримання норм цивільного чи господарського права не означають автоматично реальності вчинення господарської операції.

Висновки апеляційного суду щодо правильності відображення позивачем у податковому обліку господарських операцій з його контрагентами, як і протилежні висновки суду першої інстанції, не ґрунтуються на повному встановленні обставин, що мають значення для вирішення спору.

Для встановлення правильності відображення у податковому обліку господарських операцій платника податку судам слід: з'ясувати реальність задекларованих господарських операцій; встановити наявність ділової мети у розглядуваних операціях; визначити об'єктивний зміст вчинених операцій у порівнянні із задекларованим; підтвердити або спростувати добросовісність позивача, у зв'язку з тим, що його контрагенти мають дефекти правового статусу; оцінити дотримання учасниками господарської операції норм податкового законодавства щодо змісту та наслідків для податкового обліку відповідної операції.

При цьому, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на те, що порушення вимог податкового законодавства на будь-якому з наведених етапів є достатнім для висновку про невідповідність фактичних і задекларованих платником податку наслідків господарських операцій для податкового обліку.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи зі змісту наведеної норми, саме на податкові органи покладається обов'язок надати достатні докази на обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового законодавства, на підставі яких такому платникові визначено відповідні грошові зобов'язання.

Водночас судам варто враховувати при розв'язанні відповідних спорів принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до вказаної норми суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірної господарської операції суди повинні витребувати у податкового органу або платника податків ті докази, які не надані учасниками справи, але які, на думку суду, можуть підтвердити або спростувати доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків. Відповідні дії можуть бути вчинені судом на підставі пункту 1 частини другої статті 110, статті 114 Кодексу адміністративного судочинства України.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Таким чином, суди обох інстанцій дали передчасну юридичну оцінку встановленим фактичним обставинам справи, а тому ухвалені ними судові рішення не можна вважати законними та обґрунтованими.

Відповідно до п. 2 ст. 227 КАС України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, рішення судів у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст.ст. 160, 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2013 року та постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.11.2012 року у справі №2а-13655/12/2670 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили відповідно до вимог ч. 6 ст. 254 КАС України та оскарженню не підлягає.

Головуючий (підпис) Голубєва Г.К.

Судді (підпис) Борисенко І.В. (підпис) Костенко М.І.

Ухвала складена у повному обсязі 23.01.2015р.

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
19.01.2015
ПІБ судді:
Голубєва Г.К.
Реєстраційний № рішення
2а-13655/12/2670
Інстанція
Касаційна
Резолютивна частина
Касаційна скарга контролюючого органу задоволено частково, рішення попередніх інстанцій скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Подальше оскарження
Рішення касаційної інстанції оскарженню не підлягає.
Замовити персональну презентацію