Ухвала Вищого адміністративного суду України від 19.05.2015 у справі № 826/14019/13-а

Державний герб України

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" травня 2015 р. м. Київ К/800/15754/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Моторного О.А.

Суддів Борисенко І.В., Кошіля В.В.,

за участю секретаря - Калініна О.С.

та представників сторін:

від позивача - Кохан В.М., Марущак В.І.,

від відповідача - не з'явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МВІ"

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду

від 18.02.2014

у справі № 826/14019/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МВІ"

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.11.2013 позов задоволено: скасовано податкові повідомлення-рішення.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.02.2014 скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.11.2013 та прийнято нову, якою в задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18.02.2014 та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

В судове засідання з'явився представник позивача. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час і місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом було проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «МВІ» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 по 31.12.2012, за результатами якої складено акт від 09.08.2013 №472/26-53-22-05-21/34426301, у висновках якого зафіксовано порушення позивачем вимог:

- пп.4.1 ст.4, п.5.9. ст.5, абз.4 пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" , пп. 135.5.4., пп.135.5.5 п.135.5 ст.135, п.138.1, п.138.2, пп.138.10.3 п.138.10 ст.138, пп. 139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено від'ємне значення об'єкту оподаткування податком на прибуток всього на суму 294884,00 грн., та занижено податок на прибуток на загальну суму 585879,00 грн.;

- п. 198.1, п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму ПДВ, що підлягає сплаті бюджету, всього у розмірі 81607,00 грн.;

- пп.163.1.2 п.163.1 ст.163,пп.164.1.2.п.164.1 ст.164, п.167.1 ст.167, пп.168.1.2 п.168.1 ст.168, пп.168.1.5 п.168.1 ст.168, пп.168.4.4п.168.4 ст.168, пп. «а» п.171.2 ст.171, пп. «а» п. 176.2 ст.176 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на доходи фізичних осіб на суму 236,74 грн.

На підставі висновків даного акта перевірки, відповідачем 21.08.2013 прийнято спірні податкові повідомлення-рішення:

- №0001912250, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 585 879,00 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 129 354,00 грн.;

- №0001902250, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на 294 884,00 грн.;

- №0001922250, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 81 607,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 20 402,00 грн.;

- №0000691702, яким позивачу визначено суму податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються податковими агентами з доходів платника податку у вигляді заробітної плати в розмірі 236,74 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 33 345,85 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано належних доказів правомірності прийняття ним оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, а судом встановлено наявність всіх обов'язкових підстав для формування позивачем витрат та податкового кредиту за результатами господарських операцій за спірний період.

Суд апеляційної інстанції не погодився з наведеними висновками суду першої інстанції, зазначивши, що позивачем валові витрати та податковий кредит з податку на додану вартість за період, що перевірявся сформовано на підставі формально складених первинних документів, які не дають позивачу права на віднесення понесених ним витрат до складу своїх валових витрат та права на формування податкового кредит з податку на додану вартість.

Однак, колегія суддів касаційної інстанції вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними та такими, що зроблені без повного та всебічного з'ясування обставин у справі. При цьому, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно з пп.5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Пунктом 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановленихрозділом II цього Кодексу.

Згідно із абзацом третім підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту.

Аналогічне закріплене і в п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України.

Датою виникнення права платника ПДВ на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/ послуг; дата отримання платником податку товарів/ послуг, що підтверджено податковою накладною.

З аналізу наведених законодавчих приписів вбачається, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, є факт придбання товарів (послуг) з метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. А тому, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

З огляду на викладене, з метою реалізації принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, судам слід з'ясувати характер та зміст спірних операцій, дослідити усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції, і на підставі цього зробити вмотивований висновок про те, чи відбувся дійсний рух активів між учасниками відповідних операцій та зміни у їх майновому стані, як обов'язкова ознака господарської операції.

Крім того, судам попередніх інстанцій слід встановити факт проведення позивачем коригування валових витрат за перевіряємий період, а також, правильність заповнення рядків декларації, що відображають коригування валових витрат.

Наведені обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

З огляду на неповноту встановлення судами усіх обставин справи, що входять до предмету доказування, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ст.227 Кодексу адміністративного судочинства України.

При новому розгляді, слід взяти до уваги вищезазначене та прийняти законне і обґрунтоване рішення відповідно до норм матеріального, процесуального права, надати належну правову оцінку обставинам справи, з урахуванням чого встановити правомірність прийняття податковим органом спірних податкових повідомлень-рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МВІ" задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.11.2013 та постанову  Київського апеляційного адміністративного суду від 18.02.2014 скасувати.

Справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: (підпис) О.А. Моторний

Судді (підпис) І.В. Борисенко (підпис) В.В. Кошіль

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
19.05.2015
ПІБ судді:
Моторний О.А.
Реєстраційний № рішення
826/14 019 /13-а
Інстанція
Касаційна
Резолютивна частина
Суд касаційної інстанції задовольнив частково касаційну скаргу платника, рішення судів попередніх інстанцій скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Замовити персональну презентацію