Ухвала Вищого адміністративного суду України від 18.06.2015 у справі № 2а-14452/10/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 червня 2015 року м. Київ К/9991/28867/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого),

Олендера І.Я., Рибченка А.О.,

при секретарі судового засідання Гончар Н.О.,

за участю представників <…>,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.02.2011

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.03.2012

у справі № 2а-14452/10/2670

за позовом Дочірньої компанії "Укргазвидобування" Націрнальної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

до Державної податкової інспекції у м. Львові

про визнання неправомірними дій та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позовні вимоги Компанії про скасування повідомлень, якими її повідомлено про здійснений розподіл сплачених сум поточних податкових зобов'язань, та зобов'язати податковий орган відобразити у даних особового рахунку сплату податкових зобов'язань відповідно до призначення платежу, зазначеного у платіжних документах, - задоволені.

У касаційній скарзі, поданої до Вищого адміністративного суду України, орган податкової служби, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить судові рішення скасувати та у задоволенні позовних вимог відмовити.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що відповідні суми податкових зобов'язань, що сплачувались позивачем з метою погашення поточних та розстрочених зобов'язань, податковим органом було зараховано у рахунок погашення податкового боргу Компанії, що виник раніше, та пені.

Орган податкової служби посилається на те, що п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" визначено принцип рівності бюджетних інтересів. З цією метою встановлено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.

Розв'язуючи спір та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з думкою якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що згідно пп. 7.1.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України від 21.12.2000 № 2181-ІІІ "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" , джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку. Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов'язань і погашення податкового боргу.

Згідно з п. 6 ст. 7 Закону України від 20.05.1999 № 679-ХІV "Про Національний банк України" Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів.

Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції 29.03.2004 за № 377/8976, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому згідно з п. 3.8 зазначеної Інструкції реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів утримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу" . Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

З наведеного випливає, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику. Тому суми податкових зобов'язань або податкового боргу з урахуванням пп. 16.5.2 п. 16.5 ст. 16 Закону № 2181-III слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань або податкового боргу, визначених платником податків.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом № 2181-III, який є спеціальним законом з питань оподаткування і який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів) , нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Згідно з ч. 2 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Судові рішення першої та апеляційної інстанцій відповідають вимогам зазначеної норми, оскільки висновок судів про те, що п. 7.7 ст. 7 Закону № 2181-III не дає податковому органу право самостійно змінювати призначення платежу, визначеного платником податків при їх сплаті, зокрема з метою погашення податкового боргу, є обґрунтованим.

Також, відповідно до положень пп. 16.3.3 п. 16.3 ст. 16 Закону № 2181-III при частковому погашенні податкового боргу сума такої частки визначається з урахуванням пені, нарахованої на таку частку. Податковий борг, що погашається частково, сплачується разом зі сплатою пені, нарахованої відповідно до такої частки, єдиним платіжним документом, в якому суми такого податкового боргу та такої пені визначаються окремо. Платіжні документи, які не містять окремо виділену суму податкового боргу та суму пені, не приймаються до виконання. Якщо платник податків не сплачує пеню разом зі сплатою податкового боргу (його частини) або не визначає її окремо у платіжному документі (чи визначає з порушенням зазначеної пропорції), то податковий орган самостійно здійснює розподіл такої сплаченої суми на суму, що спрямовується на погашення такого податкового боргу (його частини), та суму, що спрямовується на погашення пені, нарахованої на суму такого погашеного податкового боргу (його частини), та надсилає такому платнику податків повідомлення, в якому міститься зазначена інформація.

Таким чином, положення пп. 16.3.3 п. 16.3 ст. 16 вказаного Закону регулюють лише порядок та черговість, встановлену для платників податків щодо погашення ними податкового боргу та сплати податкового зобов'язання у добровільному порядку або у разі стягнення відповідних сум у примусовому порядку.

Разом з цим, вказана вище норма не встановлює порядок та черговість зарахування податковими органами платежів, що направлені платниками податків та мають цільове призначення, вказане у відповідних платіжних дорученнях, та не встановлює відповідний порядок для примусового стягнення податковим органом добровільно сплачених платником податків сум податкового зобов'язання для погашення податкового боргу, що виник раніше.

Крім того, щодо розглядуваної категорії спорів у постанові Верховного Суду України від 17.10.2011 у справі № 21-184а11 за позовом державного підприємства "Свердловантрацит" до Державної податкової інспекції у місті Свердловську Луганської області про визнання незаконним податкового повідомлення -рішення відображена правова позиція. Зокрема, Верховний Суд України дійшов висновку про те, що "…п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" не дає податковому органу право самостійно змінювати призначення платежу, визначеного платником податків при їх сплаті, зокрема з метою погашення податкового боргу.".

Відповідно до п. 1.4 розділу 1 Інструкції про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку платежів до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється органами державної податкової служби України, затвердженої наказом ДПА України від 18.07.2005 № 276, облік, контроль і складання звітності щодо платежів, що надходять до бюджету, здійснюється органами державної податкової служби з використанням автоматизованої інформаційної системи (далі - АІС), що забезпечує єдиний технологічний процес уведення, контролю інформації обробки документів.

Абзацом 1 п. 3.1 розділу 3 Інструкції № 276 визначено, що з метою обліку нарахованих і сплачених сум платежів до бюджету органами державної податкової служби на кожний поточний рік відкриваються особові рахунки за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися такими платниками.

А відповідно до положень п. 3.2 розділу 3 цієї же Інструкції картки особових рахунків відкриваються тим структурним підрозділом органу державної податкової служби, який відповідно до своїх функціональних обов'язків відкриває особові рахунки платників.

За приписами пункту 11.1 розділу 11 Інструкції № 276 податковий борг платника податків, зборів (обов'язкових платежів) обліковується в картках особових рахунків, що ведуться підрозділом адміністрування облікових показників та звітності органу державної податкової служби у порядку, визначеному цією Інструкцією.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій також дійшли правомірного висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, про наявність у платника податків матеріально-правового інтересу в тому, щоб дані карток його особових рахунків правильно відображали фактичний стан платежів до бюджету.

Доводи касаційної скарги зроблених судами висновків не спростовують, а тому підстав для скасування або зміни оскаржуваних судових рішень не вбачається.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.02.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.03.2012 у справі № 2а-14452/10/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді І.Я. Олендер А.О. Рибченко

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
17.06.2015
ПІБ судді:
Карась О.В.
Реєстраційний № рішення
№ 2а-14452/10/2670
Інстанція
Касаційна
Резолютивна частина
Касаційну скаргу контролюючого органу  відхилено. Постанову окружного адміністративного суду та ухвалу апеляційного адміністративного суду залишено без змін.
Подальше оскарження
Рішення Вищого адміністративного суду не переглядалося Верховним Судом України.
Замовити персональну презентацію