Ухвала Вищого адміністративного суду України від 17.11.2014 у справі № 820/9191/13-а
Державний герб України

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" листопада 2014 р. м. Київ К/800/24176/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді Борисенко І.В.

суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.

розглянувши в порядку письмового провадженнякасаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду

від 02.04.2014

у справі № 820/9191/13-а

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

до Головного управляння Міндоходів у Харківській області, Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Головного управляння Міндоходів у Харківській області, Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області, в якому, з урахуванням уточнень, просить визнати неправомірними дії про проведення фактичної перевірки ФОП ОСОБА_4, на підставі якої складено акт №296/21.3/22567411037 від 24.05.2013, скасувати рішення від 27.05.2013 за №201036/20/25/21.3-18, №201037/20/25/21.3-18, №201038/20/25/21.3-18, №3201039/20/25/21.3-18, №201040/20/25/21.3-18 та скасувати податкове повідомлення-рішення від 21.06.2013 за №0000272210.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 14.11.2013 позов задоволено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2014 постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.11.2013 скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до п.1 ч.1 ст.222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що :

- на підставі наказу № 442 від 23.05.2013 фахівцями РУ Департаменту контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів ДПС України в Харківській області проведено фактичну перевірку позивача з питань додержання суб'єктом господарювання вимог, встановлених законодавством України, які є обов'язковими до виконання при здійсненні оптової і роздрібної торгівлі алкогольними напоями та/або тютюновими виробами, за результатами якої складено акт № 296/21.3/22567411037 від 24.05.2013;

- актом перевірки встановлено порушення позивачем приписів постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення розміру мінімальних оптово-відпускних і роздрібних цін на окремі види алкогольних напоїв вітчизняного виробництва» № 957 від 30.10.2008 в частині роздрібної торгівлі тютюновими та алкогольними напоями за цінами нижчими від встановлених мінімальних, ст.11, ст.15 Закону України «Про державне регулювання виробництва та обігу етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» в частині зберігання алкогольних напоїв, що не марковані марками акцизного податку, роздрібної торгівлі алкогольними напоями без наявності ліцензії та зберігання роздрібних партій алкогольних напоїв в місці, що не внесено до Єдиного державного реєстру місць зберігання, п.1-2, п.12 ст.3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»;

- на підставі вказаного акту перевірки відповідачем було прийнято:

1) рішення №201040/20/25/21.3-18 від 27.05.2013, яким до позивача застосовано штраф на суму 13 200,39 грн. за порушення постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення розміру мінімальних оптово-відпускних і роздрібних цін на окремі види алкогольних напоїв вітчизняного виробництва» №957 від 30.10.2008, абз.13 ч.2 ст.17 Закону України «Про державне регулювання виробництва та обігу етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», у зв'язку із здійсненням роздрібної торгівлі алкогольними напоями за цінами, нижчими від встановлених мінімальних;

2) рішення №201030/20/25/21.3-18 від 27.05.2013, яким до позивача застосовано штраф на суму 8 500 грн. за порушення ст.11., абз.15 ч.2 ст.17 Закону України «Про державне регулювання виробництва та обігу етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», у зв'язку із зберіганням алкогольних напоїв, не маркованих марками акцизного податку;

3) рішення №201038/20/2521.3-18 від 27.05.2013, яким до позивача застосовано штраф на суму 89 487,5 грн. за порушення ст.15, абз.8 ч.2 ст.17 Закону України «Про державне регулювання виробництва та обігу етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» у зв'язку із здійсненням роздрібної торгівлі алкогольними напоями без ліцензії;

4) рішення №201037/20/25/21.3-18 від 27.05.2013, яким до позивача застосовано штраф на суму 86 1575 грн. за порушення ст.15, абз.10, ч.2 ст.17 Закону України «Про державне регулювання виробництва та обігу етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», у зв'язку із зберіганням роздрібних партій тютюнових виробів в місці, що не внесено до Єдиного державного реєстру місць зберігання;

5) рішення №201036/20/25/21.3-18, яким до позивача застосовано штраф на суму 44 743,75 грн. за порушення ст.15, абз.10 ч.2 ст.17 Закону України «Про державне регулювання виробництва та обігу етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» у зв'язку із зберіганням роздрібних партій алкогольних напоїв в місці, що не внесено до Єдиного державного реєстру місць зберігання;

6) податкове повідомлення-рішення від 21.0.2013 № 0000272210, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції на суму 106 721 грн. за порушення п.1 ст.17 ст.20 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позову, оскільки перевірка позивача проведена за відсутності уповноваженої особи суб'єкта господарювання, а відповідачем не надано доказів на підтвердження того, що спірний товар належить саме позивачу та реалізується останнім у приміщенні магазину позивача.

Суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у задоволенні позову з огляду на те, що податковим органом зафіксовано вчинення позивачем порушень, встановлених актом перевірки.

Суд касаційної інстанції вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними, як такими, що зроблені без всебічного та об'єктивного дослідження усіх обставин справи. При цьому, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до пп.62.1.3 п.6.2.1 ст.62 Податкового кодексу України податковий контроль здійснюється шляхом: перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

За змістом п.80.1., пп.80.2.5 п.80.2 ст.80 Податкового кодексу України фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи). Фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції, під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких обставин: отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів.

Згідно п.81.1 ст.81 Податкового кодексу України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична) , підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника контролюючого органу або його заступника, що скріплений печаткою контролюючого органу; копії наказу про проведення перевірки; службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Непред'явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

Вирішуючи спір в частині позовних вимог про визнання неправомірними дій по проведенню фактичної перевірки ФОП ОСОБА_4, судами попередніх інстанцій не враховано, що згідно чинного законодавства вчинення податковими органами дій по проведенню фактичних перевірок прямо передбачено у повноваженнях контролюючих органів. Тобто, дії по проведенню фактичних перевірок є частиною процесу реалізації податковим органом повноважень, наданих йому чинним законодавством. Результатом реалізації цих повноважень є винесення у відповідній формі рішення, яке породжує юридичні наслідки.

Оскільки наслідком розв'язання публічно-правового спору по суті має бути захист порушеного суб'єктивного права позивача, то при розгляді даного спору в частині позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача судами має бути встановлено, чи є оскаржувані дії відповідача такими, що породжують для позивача настання будь-яких юридичних наслідків і безпосередньо впливають на його права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що допуск до перевірки службових осіб контролюючого органу нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні такої перевірки.

Щодо позовних вимог в частині скасування податкового повідомлення-рішення від 21.06.2013 №0000272210, рішень від 27.05.2013 №201036/20/25/21.3-18; №201037/20/25/21.3-18, №201038/20/25/21.3-18, 3201039/20/25/21.3-18 №201040/20/25/21.3-18, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно ч.1, ч.2 ст.138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Для встановлення обставин, зазначених у частині першій цієї статті, у судовому засіданні заслуховуються пояснення осіб, які беруть участь у справі, показання свідків, досліджуються письмові та речові докази, у тому числі носії інформації із записаною на них інформацією, висновки експертів.

Проте, розглядаючи спір в частині позовних вимог про скасування рішень та податкового повідомлення-рішення, судом першої та апеляційної інстанцій помилково не здійснено дослідження обставин, якими відповідач обґрунтовує встановлені актом перевірки порушення, що стали підставою прийняття оскаржуваних рішень та податкового повідомлення-рішення та, відповідно, застосування штрафних санкцій відносно позивача.

З огляду на що колегія суддів касаційної інстанції не вбачає, що під час розгляду справи по суті спору судами першої та апеляційної інстанцій встановлено обставини справи, що свідчать про доведеність чи спростування фактів порушення позивачем вимог законодавства, встановлених в акті перевірки.

За змістом ч.4 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов'язку суд витребовує названі документи та матеріали.

Таким чином, з метою дотримання вимог ч.3 ст.2, ч.3 ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України, для повного та об'єктивного з'ясування всіх обставин справи судам при вирішенні даного спору необхідно врахувати вищезазначене та на підставі дослідження належних та допустимих доказів дійти обґрунтованого висновку про наявність чи відсутність підстав для задоволення позову.

Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ч.2 ст.227 КАС України.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати вищевикладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і, в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 задовольнити частково.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.11.2013 та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2014 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді В.В. Кошіль, О.А. Моторний

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
17.11.2014
ПІБ судді:
Борисенко І.В.
Реєстраційний № рішення
820/9191/13-а
Інстанція
Касаційна
Резолютивна частина
Касаційну скаргу контролюючого органу задоволено частково, скасовано рішення першої та апеляційної інстанцій, а справу направлено на новий розгляд.
Подальше оскарження
Це рішення касаційної інстанції у даній справі у Верховному Суді України не переглядалось.
Замовити персональну презентацію