Ухвала Вищого адміністративного суду України від 17.06.2015 у справі № 2а-10344/09/2270

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

17 червня 2015 року м. Київ К/800/21537/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Славутицької об'єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2013 року

у справі 2а-10344/09/2270

за позовом Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Хмельницька АЕС»

до Славутицької об'єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області, в особі Нетішинського відділення

про скасування податкового повідомлення - рішення,

В С Т А Н О В И В:

Державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Хмельницька АЕС» (далі по тексту - позивач, ДП «НАЕК «Енергоатом» в особі ВП «Хмельницька АЕС») звернулось до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Славутицької об'єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області, в особі Нетішинського відділення (далі по тексту - відповідач, Славутицька ОДПІ), в якому просило скасувати податкове повідомлення - рішення від 26 листопада 2009 року №1423152300/0/13223.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 23 лютого 2010 року в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2013 року постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 23 лютого 2010 року скасовано та позов задоволено.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2013 року та залишити в силі постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 23 лютого 2010 року.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких просить у її задоволенні відмовити.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Славутською ОДПІ проведено планову виїзну перевірку відокремленого підрозділу «Хмельницька АЕС» державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2007 року по 30 червня 2009 року, результати якої оформлено актом № 1463/23-4/21313677 від 13 листопада 2009 року.

Перевіркою, зокрема, встановлено порушення пп. 6.2 п. 6 Інструкції про порядок обчислення і справляння збору за спеціальне водокористування в частині використання води, затвердженою наказом Міністерства фінансів України, Державної податкової адміністрації України, Міністерства економіки України, Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 1 жовтня 1999 року № 231/539/118/219, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19 жовтня 1999 року за № 711/4004 (далі по тексту - Інструкція №231)- занижено збір за спеціальне використання водних ресурсів в сумі 3330 грн. 34 коп.

Виявлення зазначеного порушення стало підставою для винесення відповідачем 26 листопада 2009 року податкового повідомлення - рішення № 1423152300/0/13223, яким відокремленому підрозділу «Хмельницька АЕС» державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» визначено податкове зобов'язання за платежем збір за спеціальне водокористування загальнодержавного значення в сумі 4728,49 грн., з яких 3330,34 грн. за основним платежем та 1398,15 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Постановляючи рішення про відмову в задоволенні позову, Хмельницький окружний адміністративний суд виходив з того, що донарахування позивачу збору за спеціальне водокористування здійснено правомірно.

За результатами перегляду зазначеного судового рішення, Львівський апеляційний адміністративний суд дійшов висновку про недопущення позивачем порушення вимог пункту 6.2 Інструкції про порядок обчислення і справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту. Натомість неналежне інформування контролюючого органу про наявність вторинного водокористувача, який отримує воду від позивача, як водокористувача-постачальника не може бути підставою для покладення на позивача обов'язку щодо сплати збору за спеціальне використання водних ресурсів на підставі названого пункту Інструкції №231.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції відповідач посилається на його прийняття без повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи.

Переглянувши рішення суду апеляційної інстанції у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Підставою для визначення податкових зобов'язань по збору за спеціальне використання водних ресурсів стали висновки відповідача щодо ненарахування збору за спецводокористування з поверхневих джерел, а саме за технічну воду, передану філії № 28 Енергодарський теплично-овочевий комбінат ДП «Агроспецсервіс», з якою не укладено договір на поставку води, чим порушено підпункт 6.2 пункту 6 Інструкції №231.

Відповідно до пункту 13 частини 1 статті 1 Закону України «Про систему оподаткування» від 25 червня 1991 року №1251-ХІІ з наступними змінами та доповненнями у редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин до загальнодержавних належить збір за спеціальне використання природних ресурсів.

Статтею 1 Водного кодексу України з наступними змінами та доповненнями, у редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - ВК України) закріплено, що водокористуванням вважається використання води (водних об'єктів) для задоволення потреб населення, промисловості, сільського господарства, транспорту та інших галузей господарства, включаючи право на забір води, скидання стічних вод та інші види використання вод (водних об'єктів).

Згідно із статтею 46 ВК України водокористування може бути двох видів - загальне та спеціальне.

Статтею 48 ВК України визначено, що спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб.

З метою стимулювання раціонального використання та оновлення водних ресурсів справляються збори за спеціальне водокористування, статтею 49 ВК України встановлено, що спеціальне водокористування є платним.

Спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу, який видається: державними органами охорони навколишнього природного середовища, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами за погодженням з державними органами охорони навколишнього природного середовища.

Порядок погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 року № 321.

Відповідно до статті 30 ВК України платниками збору за спеціальне використання водних ресурсів є підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, їх філії, інші відокремлені підрозділи, а також громадяни-підприємці, які використовують воду, отриману шляхом забору води (первинні водокористувачі) та/або з водозабірних споруд первинних водокористувачів (вторинні водокористувачі), та користуються водами для потреб гідроенергетики, водного транспорту і рибництва.

Згідно зі статтею 42 ВК України водокористувачами в Україні можуть бути підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземні юридичні та фізичні особи й особи без громадянства.

Водокористувачі можуть бути первинними і вторинними. Первинні водокористувачі - це ті, що мають власні водозабірні споруди і відповідне обладнання для забору води. Вторинні водокористувачі (абоненти) - це ті, що не мають власних водозабірних споруд і отримують воду з водозабірних споруд первинних водокористувачів та скидають стічні води в їх системи на умовах, які встановлюються між ними.

Єдиний порядок обчислення і справляння збору за спеціальне водокористування в частині використання води (далі - збори), складання розрахунків, їх подання до органів державної податкової служби та сплату до бюджетів визначені Інструкцією №231.

Так, пунктом 6.1 названої Інструкції закріплено, що водокористувачі самостійно обчислюють збір за спеціальне використання водних ресурсів та збір за користування водами для потреб гідроенергетики щоквартально наростаючим підсумком з початку року, а за користування водами для потреб водного транспорту - починаючи з I півріччя.

Згідно з пунктом 6.2 Інструкції №231 збір за спеціальне використання водних ресурсів обчислюється, виходячи з обсягів фактично використаної води (підземної, поверхневої, отриманої води, в установленому законодавством порядку, від інших водокористувачів) з урахуванням обсягу втрат води в їх системах водопостачання, установлених лімітів, нормативів збору та коефіцієнтів.

За обсяги води, переданої водокористувачем-постачальником іншим водокористувачам без укладення з останніми договору про поставку води, збір обчислюється і сплачується таким водокористувачем-постачальником.

Аналізуючи наведені правові норми колегія суддів приходить до висновку, що укладення договорів про поставку води з іншими водокористувачами покликано забезпечити покладення на останніх обов'язку щодо сплати збору за спеціальне використання водних ресурсів, проте у жодному разі не звільняє водокористувача - постачальника від сплатити такого збору за фактично використану воду.

Однак, під час проведення перевірки податковим органом не встановлено заниження позивачем як водокористувачем - постачальником суми збору за користування водами.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для визначення позивачу податкового зобов'язання по збору за спеціальне використання водних ресурсів.

За таких обставин, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 210, 214, 215, 220, 2201, 223, 224, 230, 231 частиною 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1.Касаційну скаргу Славутицької об'єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області залишити без задоволення.

2.Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2013 року у справі №2а-10344/09/2270 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями  236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: А.М. Лосєв

Судді: Л.І. Бившева Т.М. Шипуліна

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
16.06.2015
ПІБ судді:
Лосєв А.М.
Реєстраційний № рішення
№ 2а-10344/09/2270
Інстанція
Касаційна
Резолютивна частина
Касаційну скаргу контролюючого органу залишено без задоволення. Постанову апеляційного адміністративного суду залишено без змін.
Подальше оскарження
Рішення Вищого адміністративного суду не переглядалося Верховним Судом України.
Замовити персональну презентацію