Ухвала Вищого адміністративного суду України від 17.02.2015 у справі № 826/9890/14
Державний герб України

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" лютого 2015 р. м. Київ К/800/59341/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді Юрченко В.П.,

суддів: Голубєвої Г.К., Сіроша М.В.,

секретар судового засідання - Іванов Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Венчурні інвестиційні проекти»

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.09.2014

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.11.2014

у справі №826/9890/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Венчурні інвестиційні проекти»

до Головного управління Міндоходів у місті Києві

про визнання недійсною податкової консультації, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Венчурні інвестиційні проекти» звернулося до суду із адміністративним позовом, у якому просило визнати недійсною податкову консультацію Головного управління Міндоходів у місті Києві від 03.07.2014 №5865/10/2615-11-01-08.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.09.2014 у даній справі, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.11.2014, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення сторін, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач звернувся до ГУ Міндоходів у м. Києві із запитом про надання податкової консультації від 17.06.2014 за вих.№180-2014, в якому позивач просив надати відповідь на наступне питання: «Чи поширюються норми пункту 136.1.9 Податкового кодексу України на доходи отримані ICI від передачі в суборенду приміщення, яким користується ICI на підставі договору оренди (з урахуванням того, що за це майнове право сплачено за рахунок коштів ICI)?»

У відповідь на вищезазначений запит ГУ Міндоходів у м. Києві листом від 03.07.2014 №5865/10/2615-11-01-08 повідомлено, що оскільки орендне нерухоме майно не придбавалось пайовим фондом за рахунок коштів спільного інвестування, а тому суми коштів, отриманих від здачі в суборенду такого нерухомого майна, беруть участь при визначенні об'єкту оподаткування податком на прибуток.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до висновку про відсутність підстав вважати оскаржувану податкову консультацію такою, що суперечить нормам або змісту відповідного податку. Водночас апеляційний суд, також, вказав, що статтею 53 Податкового кодексу України не передбачено визнання судом податкової консультації недійсною, яка на думку платника податків, не містить конкретної відповіді на поставлене питання.

Разом з тим, Вищий адміністративний суд України вважає зазначені висновки судів попередніх інстанцій передчасними, та такими, що зроблені з не вірним застосуванням норм матеріального права, які регулюють спірні відносини, що призвело до неправильного вирішення справи, та не відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України, при цьому колегія суддів виходить з наступного.

Згідно з підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 Податкового кодексу України органи державної податкової служби є контролюючими органами щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2. цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.

Податкова консультація, відповідно до підпункту 14.1.172 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, допомога контролюючого органу конкретному платнику податків стосовно практичного використання конкретної норми закону або нормативно-правового акта з питань адміністрування податків чи зборів, контроль за справлянням яких покладено на такий контролюючий орган.

Статтями 52 та 53 Податкового кодексу України передбачені порядок надання та наслідки застосування податкових консультацій, у відповідності до положень яких: за зверненням платників податків контролюючі органи безоплатно надають консультації з питань практичного застосування окремих норм податкового законодавства; податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію; за вибором платника податків консультація надається в усній або письмовій формі; консультації надаються органом державної податкової служби, в якому платник податків перебуває на обліку; контролюючі органи мають право надавати консультації виключно з тих питань, що належать до їх повноважень; не може бути притягнуто до відповідальності платника податків, який діяв відповідно до податкової консультації, наданої у письмовій формі, зокрема на підставі того, що у майбутньому така податкова консультація була змінена або скасована; платник податків може оскаржити до суду як правовий акт індивідуальної дії податкову консультацію контролюючого органу, викладену в письмовій формі, яка, на думку такого платника податків, суперечить нормам або змісту відповідного податку чи збору; визнання судом такої податкової консультації недійсною є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду.

Наслідком застосування податкової консультації, згідно пункту 53.1 статті 53 Податкового кодексу України, є те, що платника податку не може бути притягнуто до відповідальності, якщо він діяв відповідно до податкової консультації, наданої йому у письмовій або електронній формі, зокрема, на підставі того, що у майбутньому така податкова консультація була змінена або скасована.

Відповідно до пункту 53.3 статті 53 Податкового кодексу України платник податків може оскаржити до суду як правовий акт індивідуальної дії податкову консультацію контролюючого органу, викладену в письмовій або електронній формі, яка, на думку такого платника податків, суперечить нормам або змісту відповідного податку чи збору. Визнання судом такої податкової консультації недійсною є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду.

Отже, Податковий кодекс України в якості підстав для визнання недійсною податкової консультації чітко визначає суперечність такої консультації нормам або змісту відповідного податку чи збору. При цьому статтею 53 Податкового кодексу України не передбачено визнання судом податкової консультації недійсною, яка на думку платника податків, не містить конкретної відповіді на поставлене питання.

Так, згідно пункту 1 статті 1 Закону України «Про інститути спільного інвестування» активи інституту спільного інвестування - сформована за рахунок коштів спільного інвестування сукупність майна, корпоративних прав, майнових прав і вимог та інших активів, передбачених законами та нормативно-правовими актами Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку.

Коштами спільного інвестування, за змістом пункту 13 статті 1 Закону України «Про інститути спільного інвестування» є кошти, внесені засновниками корпоративного фонду, кошти та у випадках, передбачених цим Законом, інші активи, залучені від учасників інституту спільного інвестування, доходи від здійснення операцій з активами інституту спільного інвестування, доходи, нараховані за активами інституту спільного інвестування, та інші доходи від діяльності інституту спільного інвестування (відсотки за позиками, орендні (лізингові) платежі, роялті тощо).

Відповідно до підпункту 136.1.9 пункту 136.1 статті Податкового кодексу України для визначення об'єкта оподаткування не враховуються суми коштів спільного інвестування, а саме коштів, залучених від інвесторів інститутів спільного інвестування, доходи від проведення операцій з активами таких інститутів та доходи, нараховані за активами зазначених інститутів, а також кошти, залучені від власників сертифікатів фондів операцій з нерухомістю, доходи від проведення операцій з активами фондів операцій з нерухомістю та доходи, нараховані за активами фондів операцій з нерухомістю, створених відповідно до закону.

Аналіз викладених норм дає підстави для висновку, що у Податковому кодексі України під час наведення переліку сум коштів спільного інвестування, які не є об'єктом оподаткування, при тлумаченні кожної складової застосовано більш широке її визначення за змістом, ніж у Законі України «Про інститути спільного інвестування», що залишилось поза увагою судів, та що, з урахуванням повноважень касаційного суду виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність його висновків в цілому по суті спору.

Відтак, враховуючи, що предметом консультації було надання роз'яснення з питань особливостей оподаткування доходу у складі активів інституту спільного інвестування, отриманого від передачі в суборенду приміщення, яким користується ІСІ на підставі договору оренди (з урахуванням того, що за це майнове право сплачено за рахунок коштів ІСІ) , тому предметом дослідження у даній справі, в першу чергу, є питання визначення, які з доходів від діяльності інституту спільного інвестування за своєю правовою природою виникнення є складовими, що формують активи інституту спільного інвестування, тобто їх структуру, насамперед у даній справі, чи входять до їх структури доходи від передачі в суборенду приміщення, орендованого за рахунок коштів ІСІ, після чого встановити чи є вони об'єктом оподаткування податком на прибуток за вимогами податкового законодавства.

Також, під час розгляду справи в судах попередніх інстанцій, а також в касаційній скарзі позивач посилався на те, що надана податкова консультація суперечить нормам законодавства України, та податковий орган не правильно посилається на те, що право оренди не є майновим правом та не може входити до складу активів ІСІ, оскільки Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» передбачено, що майновими правами, які можуть оцінюватися, визнаються будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги.

Проте, суд апеляційної інстанції вказаним доводам позивача та наведеним мотивам суду першої інстанції, з яких він виходив при вирішенні спору, правової оцінки взагалі не надав, зокрема, підтримавши рішення суду першої інстанції, обґрунтував його іншими мотивами та обмежився твердженням про те, що ненадання повної чи конкретної відповіді на запитувану інформацію не є в розумінні норм Податкового кодексу України підставою для визнання податкової консультації недійсною.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі та дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та(або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, і ці порушення не були усунуті апеляційним судом, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій не було з'ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160, 167, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Венчурні інвестиційні проекти» задовольнити частково.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.09.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.11.2014 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

3. Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В.П.Юрченко

Судді Г.К. Голубєва М.В. Сірош

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
17.02.2015
ПІБ судді:
Юрченко В.П.
Реєстраційний № рішення
826/9890/14
Інстанція
Касаційна
Резолютивна частина
Вищий адміністративний суд задовольнив частково касаційну скаргу платника та направив справу на новий розгляд.
Подальше оскарження
Рішення Вищого адміністративного суду в Верховному Суді не переглядалось.
Замовити персональну презентацію