Ухвала Вищого адміністративного суду України від 16.12.2014 у справі № 804/12247/13-а
Державний герб України 

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

16 грудня 2014 року м. Київ К/800/12104/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Вербицької О.В.

суддів: Маринчак Н.Є. Муравйова О.В.

за участю секретаря: Іванова Д.О.

представників:       

позивача: Каспрук Л.Д.

відповідача: Кравець А.О.

третьої особи: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду

від 06.02.2014 року

у справі № 804/12247/13-а

за позовом  Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інгосстрах»

до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

за участю третьої особи - Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК»

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство « Страхова компанія «Інгосстрах» (далі по тексту - позивач, ПАТ «СК «Інгосстрах») звернувся з позовом до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі по тексту - відповідач, ДПІ) за участю третьої особи - Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (далі по тексту - третя особа, ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК») про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.11.2013 року в задоволенні позовних вимог ПАТ «СК «Інгосстрах» відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2014 року скасовано постанову окружного адміністративного суду від 18.11.2013 року. Прийнято нову постанову, якою адміністративний позов задоволено.

Відповідач, не погоджуючись з вищевказаним рішенням суду апеляційної інстанції, оскаржив його у касаційному порядку, просить скасувати з мотивів порушення норм матеріального та процесуального права та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У запереченні на касаційну скаргу ПАТ «СК «Інгосстрах», посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, просить касаційну скаргу ДПІ залишити без задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо наступного.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ проведено документальну планову виїзну перевірку ПАТ «СК «Інгосстрах» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2012 року по 31.12.2012 року, за результати якої складено акт від 26.07.2013 року №357/222/33248430.

В акті перевірки зокрема зазначено, що позивачем порушено пп. 138.10.5 п. 138.10 ст. 138, п. 8 підрозділу 4 Розділу XX Податкового кодексу України, а саме: завищено склад інших витрат на суму сплачених процентів за кредитними договорами у розмірі 54 256 945 грн., внаслідок відсутності зв'язку понесених витрат з веденням господарської діяльності, що призвело до заниження суми податку на прибуток від діяльності іншої ніж страхова за 2012 рік на суму 11 393 958.00 грн.

Не погоджуючись з вищевказаними висновками акту перевірки ПАТ «СК «Інгосстрах» було подано до ДПІ заперечення на акт перевірки, за наслідками розгляду яких відповідачем прийнято рішення про призначення позапланової виїзної перевірки ПАТ «СК «Інгосстрах» з метою дослідження обставин, викладених в запереченні та доповненнях до заперечень на акт перевірки від 26.07.2013 року №357/222/33248430.

Так, ДПІ проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПАТ «СК «Інгосстрах» з питань, викладених у пунктах 1, 2 висновків акту перевірки від 26.07.2013 року №375/222/33248430, за результати якої складено акт від 30.08.2013 року №697/222/33248430 року, яким до п. 3.2.2 акту від 26.07.2013 року №357/222/33248430 внесено зміни, та зазначено, що позивачем порушено пп. 138.10.5 п. 138.10 ст. 138, п. 8 підрозділу 4 Розділу XX Податкового кодексу України, завищено склад інших витрат на суму сплачених процентів за кредитними договорами у розмірі 27128472 грн., внаслідок відсутності зв'язку понесених витрат з веденням господарської діяльності.

Пункт 3.2.4 акту від 26.07.2013 року №357/222/33248430 викладено у новій редакції: «При проведенні перевірки правильності визначення суми податку на прибуток від діяльності іншої, ніж страхова встановлено заниження податку на прибуток на загальну суму 5696979грн.».

На підставі висновків, що викладені в актах перевірки, ДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 04.09.2013 року № 0004351502, яким ПАТ «СК «Інгосстрах» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем - податок на прибуток страхових організацій на 8 545 468,50 грн. (за основним платежем - 5 696 979,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 2 848 489,50 грн.).

Суд апеляційної інстанції визнав необґрунтованими такі висновки податкового органу, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог пп. 14.1.27. п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Пунктом 138.1 ст. 138 ПК України передбачено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; витрати банківських установ, до яких відносяться зокрема, процентні витрати за кредитно-депозитними операціями, в тому числі за кореспондентськими рахунками та коштами до запитання, цінними паперами власного обігу.

Підпунктом 138.10.5 ст. 138 ПК України передбачено, що до складу інших витрат включаються, зокрема, фінансові витрати, до яких належать витрати на нарахування процентів (за користування кредитами та позиками, за випущеними облігаціями та фінансовою орендою) та інші витрати підприємства в межах норм, встановлених цим Кодексом, пов'язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку).

Статтею 2 Закону України «Про страхування» зокрема передбачено, що предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов'язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням. Дозволяються виконання зазначених видів діяльності у вигляді надання послуг для інших страховиків на підставі укладених цивільно-правових угод, надання послуг (виконання робіт), якщо це безпосередньо пов'язано із зазначеними видами діяльності, а також будь-які операції для забезпечення власних господарських потреб страховика.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що з метою збільшення обсягу готівкових коштів та формування страхових резервів ПАТ «СК «Інгосстрах» було укладено з ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» кредитні договори від 28.02.2012 року DNH2LON01454, від 29.02.2012 року DNH2LON01455. Ліміт кожного кредитного договору складає 250 000 000,00 грн., метою яких є поповнення обігових коштів.

Зобов'язання позичальника забезпечуються договором застави (майнових прав на отримані грошові кошти по депозитному договору) №DNH2LОN01454/DZ-1 від 28.02.2012 року №DNH2LON01455/DZ-1 від 29.02.2012 року, за користування кредитом позивач сплачує відсотки у розмірі 13 % річних.

Згідно виписок по р/р ПАТ «СК «Інгосстрах», кредитні кошти зараховано 28.02.2012 року та 29.02.2012 року відповідно.

Згідно укладених між позивачем та ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» договорів №136628, №136666 сума 400 000 000,00 грн. була розміщена на строковому депозиті.

За користування вкладами банк зобов'язується виплатити клієнту відсотки з розрахунку відсоткової ставки в розмірі 12,65 % річних.

В акті перевірки зазначено, що з урахуванням процентної ставки за кредитним договором №DNH2LON01454 від 28.02.2012 року, ПАТ «СК «Інгосстрах» отримує збитки від розміщення депозитних коштів у вигляді різниці між ставкою наданого кредиту (13%) та ставкою за депозитним договором (12,65%), яка складає 0,35 % річних за сумою отриманих кредитних коштів у розмірі 400 000 000,0 грн.

З матеріалів справи вбачається, що 100 000 000,00 грн. розміщено за заявою (угодою) про відкриття депозитних рахунків на розміщення коштів на банківських депозитах №136634, №136666 від 28.02.2012 року.

Таким чином, позивачем 28.02.2012 року та 29.02.2012 року отримано кредитів від ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» у розмірі 500 000 000,0 грн. за ставкою 13 % з метою поповнення обігових коштів.

Частинами 8, 9 ст. 2 Закону України «Про страхування» передбачено, що предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов'язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням.

Дозволяються виконання зазначених видів діяльності у вигляді надання послуг для інших страховиків на підставі укладених цивільно-правових угод, надання послуг (виконання робіт), якщо це безпосередньо пов'язано із зазначеними видами діяльності, а також будь-які операції для забезпечення власних господарських потреб страховика.

Отже, вказаною нормою права визначено яка діяльність може бути предметом діяльності страховика. Ця діяльність, зокрема, включає у себе і фінансову діяльність, пов'язану з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням.

Водночас, статтею 2 Закону України «Про страхування», на яку посилається ДПІ в акті, не визначено переліку господарських операцій, які може здійснювати страховик з метою формування страхових резервів, як не визначено і господарських операцій, які заборонено здійснювати з цією метою. Вказаною нормою права встановлено лише обмеження щодо порядку формування статутного капіталу страховика, а саме забороняється використовувати для формування статутного капіталу векселі, кошти страхових резервів, а також кошти, одержані в кредит, позику та під заставу, і вносити нематеріальні активи.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що з метою збільшення обсягу готівкових коштів та формування страхових резервів ПАТ СК «Інгосстрах» з ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» укладені кредитні договори DNH2LON01454 від 28.02.2012 року, DNH2LON01455 від 29.02.2012 року, відповідно до умов яких, метою надання кредитних коштів є поповнення обігових коштів.

Відповідно до вимог ст. 1046 Цивільного кодексу України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Тобто, на передані за умовами договорів кредитні кошти позивач набув право власності. При цьому, факт передачі грошових коштів, з огляду на акт перевірки, не заперечується ДПІ та в акті перевірки зазначено, що за наданими до перевірки документами, а саме виписками по р/р ПАТ СК «Інгосстрах», кредитні кошти зараховано 28.02.2012 року та 29.02.2012 року відповідно.

Отримані кошти від ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», позивач розмістив на депозитних рахунках. При цьому, відповідно до ст. 31 Закону України «Про страхування» кошти страхових ресурсів мають бути представлені активами таких категорій, зокрема, банківські вклади (депозити).

Таким чином, колегія суддів погоджується з судом апеляційної інстанції про необґрунтованість доводів ДПІ, що здійсненні позивачем операції не узгоджуються з межами господарської діяльності страховика, які визначено ч. 8, 9 ст. 2 Закону України «Про страхування».

Також слід зазначити, що судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач отримав від ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» кошти в сумі 500000000,0 грн.

Розрахунок понесених збитків ДПІ зроблено з огляду на проценту ставку банківських вкладів (депозити), на яких розміщено суму 400000000,00 грн.

Згідно наявних в матеріалах справи платіжних доручень про сплату процентів за користування кредитними коштами вбачається, що позивачем у спірному періоді сплачено 54256944,49 грн., в той час, як сума виплачених ПАТ «СК «Інгосстрах» процентів за депозитами, враховуючи депозитні рахунки у ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та Банк «А-Банк» на загальну суму 500000000,0 грн., становить 55285109,3 грн.

Отже, враховуючи вищевикладене, позовні вимоги ПАТ «СК «Інгосстрах» є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Таким чином, колегія суду приходить до висновку, що саме за вищевказаних обставин справи, суд апеляційної інстанції вірно застосував норми матеріального права, отже, прийняте податковим органом спірне рішення є неправомірним.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції порушення норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.

В свою чергу, доводи касаційної скарги не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються вищезазначеними нормами права, отже, відсутні підстави для її задоволення.

За таких обставин, касаційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення, а постанова Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2014 року залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210, 214-215, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, установленому статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.В. Вербицька

Судді Н.Є. Маринчак О.В. Муравйов

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
16.12.2014
ПІБ судді:
Вербицька О.В.
Реєстраційний № рішення
804/12247/13-а
Інстанція
Касаційна
Резолютивна частина
Касаційну скаргу контролюючого органу залишено без задоволення. Постанову апеляційного адміністративного суду залишено без змін.
Подальше оскарження
Рішення Вищого адміністративного суду не переглядалося Верховим Судом України.
Замовити персональну презентацію