Ухвала Вищого адміністративного суду України від 15.09.2015 у справі № 826/960/14
Державний герб України

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 вересня 2015 року м. Київ К/800/44297/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Кошіля В.В.

Суддів Борисенко І.В. Моторного О.А.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31.07.2014

та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.04.2014

у справі № 826/960/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КРЕДО-ЦЕНТР»

до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, Держаної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «КРЕДО-ЦЕНТР» звернулось до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві № 0004282202 від 10.12.2013.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.04.2014, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 31.07.2014, позов задоволено; визнано протиправним та скасовано спірне податкове повідомлення-рішення, з підстав обґрунтованості позовних вимог.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Позивач в запереченнях на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, як такі, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної планової виїзної перевірки ТОВ «КРЕДО-ЦЕНТР» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 08.05 по 31.12.2012, складено акт № 603/26-52-22-02/38213245 від 22.11.2013, в якому зафіксовані порушення, зокрема: п. 187.1 ст. 187, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 та пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість за 2012 рік на 380 047 грн.

На підставі результатів проведеної перевірки, 10.12.2013 відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення № 0004282202 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 468 020 грн., в т.ч.: 374 416 грн. основного платежу та 93 604 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Донараховуючи грошові зобов'язання з податку на додану вартість спірним податковим повідомленням-рішенням, податковий орган посилався на акти про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача (ТОВ «РДК-КЕПІТАЛ», ТОВ «ПРОУН-СЕРВІС», ТОВ «ХОРНЕР ЕЛІТ», ТОВ «КРАЙДІС ІНВЕСТ», ТОВ «ЛЕОНАЙДС КЕПІТАЛ» та ТОВ «ГРЕСЛЕНД»), на основі яких дійшов висновку, що правочини, укладені між позивачем та його контрагентами, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 215, ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України є нікчемними і в силу ст. 216 ЦК України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх нікчемністю.

Матеріалами справи встановлено, що специфіка господарської діяльності позивача передбачає діяльність розгалуженої сітки точок надання фінансових послуг. Так, позивачем було відкрито 20 інформаційно-консультаційних центрів, з яких 6-ть у м. Києві, 2-ва у м. Чернігові, по 1-му у містах: Житомирі, Сумах, Кіровограді, Полтаві, Одесі, Сімферополі, що підтверджено Наказами позивача про відкриття інформаційно-консультаційних центрів № 2 від 18.05.2012, № 6 від 01.07.2012 та № 12 від 01.12.2012, а також договорами оренди приміщень для розміщення інформаційно-консультаційних центрів у вказаних містах.

Основною діяльністю позивача є надання грошових позик фізичним особам.

Як встановлено в судовому порядку, у перевіряємому періоді позивачем було укладено господарські договори із контрагентами ТОВ «РДК-КЕПІТАЛ», ТОВ «ПРОУН-СЕРВІС», ТОВ «ХОРНЕР ЕЛІТ», ТОВ «КРАЙДІС ІНВЕСТ», ТОВ «ЛЕОНАЙДС КЕПІТАЛ» та ТОВ «ГРЕСЛЕНД».

Факт виконання укладених договорів судами попередніх інстанцій встановлено з підтвердженням матеріалів справи, а саме: податковими та видатковими накладними, рахунками-фактури, актами надання послуг, банківськими виписками.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 цього Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/ послуг; дата отримання платником податку товарів/ послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/ послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/ послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/ послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Згідно з п. п. 201.1, 201.4, 201.8, 201.10 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну; податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця; право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу; податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/ послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З огляду на викладені норми Податкового кодексу України можна дійти висновку про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформлених податкових накладних, фактична сплата грошових коштів контрагентам в сумі, визначеній в податкових накладних, а також фактичне виконання господарських операцій, за наслідками яких у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит, що в даному випадку судами обох інстанцій встановлено з підтвердженням матеріалів справи.

Таким чином, за встановлення в судовому порядку фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентами (ТОВ «РДК-КЕПІТАЛ», ТОВ «ПРОУН-СЕРВІС», ТОВ «ХОРНЕР ЕЛІТ», ТОВ «КРАЙДІС ІНВЕСТ», ТОВ «ЛЕОНАЙДС КЕПІТАЛ» та ТОВ «ГРЕСЛЕНД»), що підтверджено належним чином оформленими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку є правомірним формування позивачем податкового кредиту у спірному періоді за результатами господарських операцій із зазначеними контрагентами.

Слід також зазначити, що акти про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів платника податку не є джерелом отримання податкової інформації, яка згідно положень ст. 83 Податкового кодексу України визначена в якості підстави для висновків посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок. Сама по собі неможливість реалізації органами державної податкової служби визначеної законодавством компетенції щодо проведення зустрічних звірок контрагентів платника податку не може вважатись доказом вчинення порушень податкового законодавства ТОВ «КРЕДО-ЦЕНТР».

Враховуючи вказані обставини, за відсутності порушень норм матеріального та процесуального права, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог є вірним, а касаційна скарга відповідача - необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві відхилити.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31.07.2014 та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.04.2014 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кошіль

Судді І.В. Борисенко О.А. Моторний

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
15.09.2015
ПІБ судді:
Кошіль В.В.
Реєстраційний № рішення
826/960/14
Інстанція
Касаційна
Резолютивна частина
Суд відмовив у задоволені скарги контролюючого органу.
Подальше оскарження
Рішення суду в подальшому не оскаржувалося.
Замовити персональну презентацію