Ухвала Вищого адміністративного суду України від 15.07.2015 у справі № 825/708/13-а
Державний герб України

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" липня 2015 р. м. Київ К/800/34419/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі

Приходько І.В.

Бухтіярової І.О. Костенка М.І.

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Альфа-2»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2013 р.

у справі № 825/708/13-а

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Альфа-2»

до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Альфа-2» (далі - позивач, ТОВ «Фірма «Альфа-2») звернулось до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у м. Чернігові), в якому просило суд скасувати податкові повідомлення-рішення від 07.02.2013 р. № 0000852200, № 0000862200 та № 0000872200.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 19.03.2013 р. позов задоволено повністю: скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Чернігові від 07.02.2013 р. № 0000852200, № 0000862200 та № 0000872200; вирішено питання про судові витрати.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2013 р. постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 19.03.2013 р. - скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову - відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2013 р. та залишити в силі постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 19.03.2013 р.

Відповідач письмових заперечень на касаційну скаргу позивача не надав, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до положень статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 09.01.2013 р. по 15.01.2013 р., на підставі направлення від 09.01.2013 р. № 109, згідно із підпунктом 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України та відповідно до наказу від 17.09.2012 р. № 2526, посадовою особою ДПІ у м. Чернігові була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «Фірма «Альфа-2» з питань достовірності, повноти нарахування податку на прибуток та податку на додану вартість за 2011 рік по взаємовідносинам з ТОВ «БК «Національ», ТОВ «Граньстройінвест», ТОВ «Промелектро-75», ПП «Фірма «Володар», ТОВ «ТПК «Техномашпостач», ТОВ «Євроград КС», ТОВ «Інфостар Трейдинг», ТОВ «КТ «Євромаркет», ТОВ «Самбрус», ТОВ «Проммаст-Стандарт», ПП «Саур», за результатами якої складено акт від 22.01.2013 р. № 183/22/14236657 та зроблено висновок про порушення позивачем вимог: - пунктів198.2, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет у загальному розмірі 40 921 грн.; - підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті14, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 138.1 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на прибуток у загальному розмірі 351 422 грн.

На підставі зазначеного акту податкової перевірки відповідачем 07.02.2013 р. винесені податкові повідомлення-рішення: № 0000852200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у загальному розмірі 351 423 грн., з яких 351 422 грн. сума основного платежу та 1 грн. розмір штрафних (фінансових) санкцій (штрафів); № 0000862200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 47 964 грн., з яких 40 921 грн. за основним платежем та 7 043 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0000872200, відповідно до якого позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 1 562 грн.

Як слідує з акту перевірки від 22.01.2013 р. № 183/22/14236657, підставами для донарахування позивачу зазначених податкових зобов'язань слугували висновки перевіряючого про неправомірність формування позивачем складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським взаємовідносинам з ТОВ «БК «Національ», ТОВ «Граньстройінвест», ТОВ «Промелектро-75», ПП «Фірма «Володар», ТОВ «ТПК «Техномашпостач», ТОВ «Євроград КС», ТОВ «Інфостар Трейдинг», ТОВ «КТ «Євромаркет», ТОВ «Самбрус», ТОВ «Проммаст-Стандарт», ПП «Саур».На переконання податкового органу, угоди укладені позивачем із зазначеними контрагентами не мають мети реального настання правових наслідків обумовлених змістом правочинів, оскільки у вказаних суб'єктів господарювання відсутня реальна можливість займатись господарською діяльністю.

Суд першої інстанції, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що матеріалами справи підтверджується належним чином та в повному обсязі виконання укладених позивачем зі своїми контрагентами правочинів, а відповідач, як суб'єкт владних повноважень, враховуючи, що висновки викладені в акті податкової перевірки не узгоджуються з нормами матеріального права, не довів правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що висновки податкового органу викладені в акті перевірки щодо порушення позивачем положень податкового законодавства в частині формування податкового кредиту та валових витрат за періоди, що перевірялись по взаємовідносинах зі своїми контрагентами є обґрунтованими, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення не підлягають скасуванню.

Колегія суддів касаційної інстанції не може погодитись з такою позицією суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/ послуг; - дата отримання платником податку товарів/ послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/ послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/ послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, в якій зазначаються в окремих рядках певні обов'язкові реквізити.

Згідно з пунктом 201.4 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/ послуг.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/ послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201цього Кодексу). У разі, якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Таким чином, враховуючи викладені норми Податкового кодексу України, судами попередніх інстанцій вірно зазначено про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, фактична сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит.

Згідно пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зістаттями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються з: - витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; - інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; - крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Отже, показники валових доходів та валових витрат безпосередньо впливають на об'єкт оподаткування.

Підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та інших документів, встановленихрозділом II цього Кодексу.

Із зазначених правових норм вбачається, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та валові витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, що стала підставою для формування податкового обліку платника податку. Разом з тим, дотримання норм цивільного чи господарського права не означають автоматично реальності вчинення господарської операції. Правильність відображення в податковому обліку господарських операцій відповідно до їх реального змісту повинна здійснюватись виключно на підставі норм податкового законодавства. А відтак, якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображено в укладених платником податків договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Крім того, формування суб'єктом господарювання податкового кредиту та валових витрат не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, у перевіреному податковим органом періоді позивачем, в межах своєї господарської діяльності, було укладено ряд правочинів із контрагентами-постачальниками: ТОВ «БК «Національ», ТОВ «Граньстройінвест», ТОВ «Промелектро-75», ПП «Фірма «Володар», ТОВ «ТПК «Техномашпостач», ТОВ «Євроград КС», ТОВ «Інфостар Трейдинг», ТОВ «КТ «Євромаркет», ТОВ «Самбрус», ТОВ «Проммаст-Стандарт», ПП «Саур» щодо поставки товарно-матеріальних цінностей, які в подальшому були використані позивачем для виконання зобов'язань за договорами на виконання робіт та підряду укладеними із контрагентами-замовниками: КП «Чернігівводоканал», КП «Сновське», ТОВ «Чернігівтекс», ТОВ «Спецмонтаж-604», ТОВ «Епіцентр К», ЗАТ «Інком», ПрАТ «Агробудмеханізація», ТОВ «Папернянський кар'єр скляних пісків», ТОВ «Інтертелеком», ТОВ «Київрусь», ТОВ «Фірма «ТехНова», ДПТНЗ «Чернігівського центру професійно-технічної освіти», ВАТ «Чернігівське АТП 17462», ТОВ ПВКФ «Сяйво», ТОВ «Інтернаціональні телекомунікації», ТОВ «Коффінс», ПВФДП «Чернігівський облавтодор», ПАТ «Куликівське молоко».

В матеріалах справи в повному об'ємі наявні первинні документи бухгалтерського та податкового обліку які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та вказаним контрагентом. Зазначені документи, як вірно встановлено судом першої інстанції, складені за результатами проведених операцій та з дотриманням вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», статті 44, статті 201 Податкового кодексу України, пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704) і містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою.

Отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують правомірність формування позивачем податкового кредиту та віднесення відповідних сум до складу валових витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Також, як вбачається з акту перевірки, в якості доказу не підтвердження реальності господарських операцій, є твердження податкового органу про неможливість реального виконання укладених позивачем з : ТОВ «БК «Національ», ТОВ «Граньстройінвест», ТОВ «Промелектро-75», ПП «Фірма «Володар», ТОВ «ТПК «Техномашпостач», ТОВ «Євроград КС», ТОВ «Інфостар Трейдинг», ТОВ «КТ «Євромаркет», ТОВ «Самбрус», ТОВ «Проммаст-Стандарт», ПП «Саур» правочинів через відсутність у останніх необхідних умов для ведення господарської діяльності, посилаючись при цьому на акти про результати проведення податкових перевірок відносно вказаних контрагентів позивача.

Однак, зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту, оскільки податкове законодавство України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи.

Чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» Європейського суду з прав людини дійшов такого висновку: «... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування податку на додану вартість і, як наслідок, сплачувати податок на додану вартість повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагента.

Виходячи з викладеного, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентами мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарських операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства, щодо неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість та віднесення відповідних сум до складу валових витрат по взаєморозрахунках з вказаними контрагентами за період, що перевірявся, а відтак, вони не можуть бути покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень.

Вищезазначені положення законодавства та обставини справи судом апеляційної інстанції до уваги прийняті не були. Натомість суд першої інстанції дійшов правомірного висновку скасувавши винесені ДПІ у м. Чернігові податкові повідомлення-рішення від 07.02.2013 р. № 0000852200, № 0000862200 та № 0000872200.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України на підставі положень статті 226 Кодексу адміністративного судочинства Українискасовує рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване помилково.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 222, 223, 226, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Альфа-2» - задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2013 р. - скасувати, постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 19.03.2013 р. - залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис) І.В. Приходько

Судді: (підпис) І.О. Бухтіярова (підпис) М.І. Костенко

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
14.07.2015
ПІБ судді:
Приходько І.В.
Реєстраційний № рішення
№ 825/708/13-а
Інстанція
Касаційна
Резолютивна частина
Касаційну скаргу платника податків задоволено, рішення апеляційної інстанції скасовано, а рішення першої інстанції залишено в силі.
Подальше оскарження
Оскарження рішення Вищого адміністративного суду України по даній справі у Верховному Суді України не здійснювалося.
Замовити персональну презентацію