Ухвала Вищого адміністративного суду України від 15.07.2015 у справі № 2а-3848/09/1170

Державний герб України

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

"15" липня 2015 р. м. Київ К/800/6974/13

Вищий адміністративний суд України у складі: 

суддя Костенко М.І. - головуючий,

судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби (далі - Інспекція)

на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 14.09.2009

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06.09.2012

у справі № 2а-3848/09/1170

за позовом відкритого акціонерного товариства "Науково-виробниче об'єднання "Етал" (далі - Товариство)

до Інспекції

про визнання нечинними податкового повідомлення-рішення та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 14.09.2009, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06.09.2012, позов задоволено; визнано нечинним податкове повідомлення-рішення від 13.03.2009 № 0000072310/3 та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 13.03.2009 № 0000032200/3.

Законність ухвалених у справі судових актів перевіряється у порядку глави 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС) у зв'язку з касаційною скаргою Інспекції, в якій вона просить скасувати ухвалені у справі судові акти та повністю відмовити у позові, посилаючись на невідповідність висновків судів вимогам податкового законодавства та установленим обставинам справи.

Товариством у відповідності до статті 216 КАС подано заперечення на касаційну скаргу, в якому позивач зазначає про правильність та обґрунтованість висновків попередніх судових інстанцій та просить залишити оскаржувані судові акти без змін, а скаргу - без задоволення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне частково задовольнити розглядувані касаційні вимоги з урахуванням такого.

Як встановлено судами попередніх інстанцій під час розгляду даної справи, Інспекцією було проведено виїзну планову перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2007 по 31.03.2008, оформлену актом від 01.08.2008 № 459/23-10-05814256.

Перевіркою було виявлено, зокрема: завищення валових витрат на 471 149 грн. шляхом віднесення до їх складу витрат на утримання бази відпочинку, нарахування амортизації за самостійно виготовлені платником основні засоби з одночасним врахуванням у складі валових витрат підприємства витрат на виготовленні таких основних засобів, врахування при визначенні оподатковуваного доходу витрат на оплату послуг повіреного (товариства з обмеженою відповідальністю «Трей Україна») з пошуку контрагентів за відсутності належних доказів поставки цих послуг позивачеві.

Наведені обставини (з урахуванням результатів процедури адміністративного оскарження) слугували підставою для нарахування позивачеві податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 116 742,17 грн. (у тому числі 67 771,97 грн. за основним платежем та 48 970,20 грн. за штрафними санкціями) .

Також за фактом виявлення у Товариства не задекларованих валютних цінностей та майна, що знаходяться поза межами території України, до позивача було застосовано 1700 грн. штрафу за рішенням про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 13.03.2009 № 0000032200/3.

По епізоду, пов'язаному з податковим обліком витрат Товариства на утримання бази відпочинку «Штормове», суди дійшли висновку про відсутність з боку платника порушення вимог підпункту 5.4.9 пункту 5.4 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» з огляду на факт використання платником цього об'єкта для отримання доходу.

Втім з такою оцінкою обставин справи погодитися не можна.

Так, за правилами підпункту 5.4.9 пункту 5.4 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до валових витрат відносяться витрати платника податку на утримання, експлуатацію та забезпечення основної діяльності таких об'єктів соціальної інфраструктури, що перебували на балансі та утримувалися за рахунок такого платника податку на момент набрання чинності цим Законом (крім капітальних затрат, які підлягають амортизації) : дитячих ясел або садків; закладів середньої та середньої професійно-технічної освіти та закладів підвищення кваліфікації працівників такого платника податку; дитячих, музичних та художніх шкіл, шкіл мистецтв, у разі якщо вони не надають платних послуг та не займаються іншою комерційною діяльністю; закладів охорони здоров'я, пунктів безоплатного медичного обстеження, профілактики та допомоги працівникам; спортивних залів і площадок, що використовуються безоплатно для фізичного оздоровлення та психологічного відтворення працівників, клубів і будинків культури, в разі якщо вони не використовуються для надання платних послуг та іншої комерційної діяльності (крім будинків відпочинку, туристичних баз та інших подібних закладів); приміщень, що використовуються платником податку для організації харчування працівників такого платника податку; багатоквартирного житлового фонду, включаючи гуртожитки, одноквартирного житлового фонду в сільській місцевості та об'єктів житлово-комунального господарства, які перебувають на балансі юридичних осіб, щодо яких платником податку прийнято документально оформлене рішення про передачу на баланс місцевих рад; дитячих таборів відпочинку за умови, що вони не здаються в оренду, не використовуються для надання платних послуг або іншої комерційної діяльності.

Аналізована норма Закону свідчить на користь висновку про те, що її було розроблено для обліку витрат на утримання, експлуатацію та забезпечення основної діяльності об'єктів соціальної інфраструктури, що перебувають на балансі підприємства не для провадження господарської діяльності з метою одержання доходу, а об'єктів, що мають соціальну спрямованість та наявність яких у підприємства робить його у певній мірі більш привабливим як працедавця.

Адже у цьому законодавчому приписі прямо зазначено, що перелічені об'єкти підпадають під вказану норму Закону за умови їх невикористання для надання платних послуг або іншої комерційної діяльності.

В інакшому випадку (зокрема, у разі реалізації платником путівок до бази відпочинку) платник зобов'язаний відобразити у складі валового доходу усі суми, отримані від продажу путівок, та має право на включення до складу валових витрат витрат, пов'язаних з провадженням даного виду господарської діяльності, в порядку підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 названого Закону.

У справі, що переглядається, суди зазначили про використання платником спірної бази відпочинку для одержання доходу; у той же час зазначили про необхідність обліку витрат на утримання цього об'єкта на підставі підпункту 5.4.9 пункту 5.4 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що не відповідає викладеним правилам оподаткування.

Також слід зазначити, що висновок судів про використання спірного об'єкта у господарській діяльності ґрунтується виключно на отриманні платником доходу в сумі 83288,27 грн. від продажу путівок Товариством своїм працівникам; однак з огляду на доводи Інспекції про продаж цих путівок нижче їх собівартості судам необхідно було встановити дійсну економічну користь у платника від такого продажу, перевірити, чи здійснювалася позивачем реалізація путівок стороннім особам, чи відображалися платником доходи від цієї діяльності у складі валових доходів платника (для з'ясування факту використання розглядуваного об'єкта в господарській діяльності та, відповідно, для обліку спірних витрат на правилами підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону).

У разі ж належності спірного об'єкта виключно до соціальної сфери судам слід було перевірити правильність обліку спірних витрат за правилами підпункту 5.4.9 пункту 5.4 статті 5 названого Закону з урахуванням вимог пункту 5 Перехідних положень Закону України від 01.07.2004 № 1957-ІV «Про внесення змін до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" , яким встановлено 50-відсоткове обмеження щодо обліку відповідних витрат.

Не можна погодитися і з наданою судами правовою оцінкою по епізоду, пов'язаному з обліком платником витрат на виготовлення основних фондів.

Так, за правилами підпункту 5.3.2 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не включаються до складу валових витрат витрати на придбання, будівництво, реконструкцію, модернізацію, ремонт та інші поліпшення основних фондів та витрати, пов'язані з видобутком корисних копалин, а також з придбанням нематеріальних активів, які підлягають амортизації, згідно із статтями 8 і 9 та підпунктом 7.9.4 цього Закону.

Наведена норма кореспондується з положеннями підпункту 8.1.2 пункту 8.1 статті 8 Закону амортизації підлягають витрати, зокрема, на самостійне виготовлення основних фондів для власних виробничих потреб, включаючи витрати на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних фондів.

Згідно з підпунктом 8.4.2 пункту 8.4 цієї ж статті Закону у разі здійснення витрат на самостійне виготовлення основних фондів платником податку для власних виробничих потреб балансова вартість відповідної групи основних фондів збільшується на суму всіх виробничих витрат, понесених платником податку, що пов'язані з їх виготовленням та введенням в експлуатацію, а також витрат на виготовлення таких основних фондів, що мають інші джерела фінансування, без урахування сплаченого податку на додану вартість, у разі коли платник податку на прибуток підприємств зареєстрований платником податку на додану вартість.

Отже, при виготовленні основних фондів господарським способом (власними силами підприємства) їх первинна вартість складається з прямих матеріальних витрат, витрат на оплату праці працівників, зайнятих виготовленням основних фондів з урахуванням нарахувань на фонд оплати праці, загальновиробничих витрат й інших витрат, пов'язаних з виготовленням (створенням) таких фондів. При цьому такі витрати не відносяться до складу валових витрат, а відповідно до підпункту 8.1.2 пункту 8.1 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» збільшують балансову вартість створеного (виготовленого) об'єкта основних фондів та підлягають амортизації.

А відтак висновок судів про те, що наведені законодавчі положення не забороняють платникові відносити до валових витрат вартість самостійно виготовлених основних фондів не відповідає змісту цих правових норм.

По епізоду, пов'язаному з господарськими операціями позивача з товариством з обмеженою відповідальністю «Трей-Україна», суди встановили, що у рамках виконання договору доручення від 16.02.2007 № 073-9/303 названий постачальник зобов'язався надати позивачеві послуги з пошуку замовлення та збуту виготовлених позивачем щитів розподільчих. На підтвердження фактичного виконання цих операцій платником подано акт здачі приймання робіт від 23.07.2007, рахунок-фактуру, платіжне доручення про оплату цих послуг у безготівковому порядку, податкову накладну. За твердженням платника, в результаті цих послуг Товариству було винайдено покупця - відкрите акціонерне товариство «Міттал Стіл Кривий Ріг», з яким позивач уклав договір купівлі-продажу від 13.04.2007 № 2266.

Втім платником не було спростовано зафіксований в акті перевірки факт наявності тривалих ділових стосунків з відкритим акціонерним товариством «Міттал Стіл Кривий Ріг», який з 2006 року був постійним покупцем продукції Товариства.

Позивачем також не подано належних доказів, які достовірно свідчили б про фактичне виконання товариством з обмеженою відповідальністю «Трей-Україна» агентських послуг, про вжиті ним заходи у рамках пошуку покупців.

Будь-якого документообігу, що підтверджував би безпосередню участь названого повіреного у спілкуванні з покупцем (відкритим акціонерним товариством «Міттал Стіл Кривий Ріг») відсутні (як-от - заявки на поставку продукції в адресу цього покупця, листування з названим покупцем, з яких би вбачалося, що налагодження господарських зв'язків Товариства з цим покупцем відбулося лише завдяки товариству з обмеженою відповідальністю «Трей-Україна»).

З представленого на перевірку договору купівлі-продажу від 13.04.2007 № 2266 з вказаним покупцем також не вбачається, що цей договір укладений за сприянням товариства з обмеженою відповідальністю «Трей-Україна».

Таким чином, слід погодитися з обґрунтованістю висновку податкового органу про недоведеність платником необхідними документами фактичного виконання розглядуваних послуг з пошуку покупців, що відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» є визначальними умовами для відображення валових витрат у податковому обліку.

Також під час перевірки податковим органом було виявлено наявність у Товариства незадекларованих валютних цінностей у вигляді дебіторської заборгованості нерезидентів перед позивачем, що стало підставою для накладення на останнього 1700 грн. штрафу.

Пунктом 1 статті 9 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» передбачено, що валютні цінності та інше майно резидентів, яке перебуває за межами України, підлягає обов'язковому декларуванню у Національному банку України.

Невиконання резидентами вимог наведеного припису тягне застосування штрафу в сумі, що встановлюється Національним банком України (абзац восьмий пункту 2 статті 16 Декрету).

В абзаці дев'ятому пункту 2 цієї ж статті Декрету зазначено, що санкції, передбачені цим пунктом, застосовуються Національним банком України та за його визначенням - підпорядкованими йому установами. Оскарження дій щодо накладення стягнень провадиться у судовому порядку.

Таким чином, передбачені пунктом 2 статті 16 Декрету міри відповідальності (штрафні (фінансові) санкції) до резидентів, нерезидентів, винних у порушенні правил валютного регулювання і валютного контролю, застосовуються Національним банком України та підпорядкованими йому установами; зазначеним положенням не передбачено застосування штрафних (фінансових) санкцій органами податкової служби, у зв'язку з чим застосування до Товариства штрафу в сумі 1700 грн. було здійснено Інспекцією з перевищенням визначеної законом компетенції цього суб'єкта владних повноважень.

У зв'язку з цим слід погодитися з висновком судів про незаконність рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 13.03.2009 № 0000032200/3 безвідносно до мотивів якими цей висновок обґрунтований.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 227, 229 232 КАС, Вищий адміністративний суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби задовольнити частково.

 2. Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 14.09.2009 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06.09.2012 у справі № 2а-3848/09/1170 скасувати в частині визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 13.03.2009 № 0000072310/3.

В частині нарахування податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 18 889,75 грн. за основним платежем та 9444,88 за штрафними санкціями за цим податковим повідомленням-рішенням справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

У задоволенні позовних вимог щодо визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 13.03.2009 № 0000072310/3 в решті нарахування відмовити.

3. В іншій частині постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 14.09.2009 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06.09.2012 у справі № 2а-3848/09/1170 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко 

 судді: І.О. Бухтіярова І.В. Приходько

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
15.07.2015
ПІБ судді:
Костенко М.І.
Реєстраційний № рішення
2а-3848/09/1170
Інстанція
Касаційна
Резолютивна частина
Касаційну скаргу платника податків задоволено частково, рішення першої та апеляційної інстанції скасовано в частині визнання нечинним податкового повідомлення рішення, в частині нарахування податкового зобов’язання за цим податковим повідомленням-рішенням справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. 
Подальше оскарження
Оскарження рішення Вищого адміністративного суду України по даній справі у Верховному Суді України не здійснювалося.
Замовити персональну презентацію