Ухвала Вищого адміністративного суду України від 15.07.2015 у справі № 2а/2570/2614/12
Державний герб України

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" липня 2015 р. м. Київ К/800/23425/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі

Приходько І.В.

Бухтіярової І.О. Костенка М.І.

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпромспец»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10.04.2013 р.

та касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби

на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 10.09.2012 р.

та постанову Київського окружного адміністративного суду від 10.04.2013 р.

у справі № 2а/2570/2614/12

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпромспец»

до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю «Укрпромспец» (далі - позивач, ТОВ «Укрпромспец») звернулось до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у м. Чернігові), в якому просило суд скасувати податкові повідомлення-рішення від 08.08.2012 р. № 0002782320 - повністю та № 0002792320 - частково, а саме: на суму 24 752 грн. - за основним платежем, на суму 2 160 грн. - за штрафними санкціями.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 10.09.2012 р. позов задоволено: скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Чернігові від 08.08.2012 р. № 0002782320 повністю; скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Чернігові від 08.08.2012 р. частково в розмірі 24 752 грн. - за основним платежем та 2 160 грн. - за штрафними санкціями; вирішено питання про судові витрати.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.04.2013 р. постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 10.09.2012 р. - скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено частково: скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Чернігові від 08.08.2012 р. № 002782320 про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість частково: в розмірі 50 010 грн. (з них 33 340 грн. - за основним платежем та 16 670 грн. - за штрафними санкціями) , що стосується взаємовідносин із ТОВ «Тантал Групп»; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10.04.2013 р. та залишити в силі постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 10.09.2012 р.

У свою чергу відповідач, не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 10.09.2012 р. та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10.04.2013 р. і прийняти рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю, посилаючись при цьому на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до положень статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційних скарг, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга позивача підлягає задоволенню повністю, а касаційна скарга відповідача - задоволенню частково з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 17.07.2012 р. по 23.07.2012 р., на підставі направлень від 17.07.2012 р. № 1787, № 1788, згідно із пунктом 78.2 статті 78 Податкового кодексу України та відповідно до наказу від 17.07.2012 р. № 1824, посадовими особами ДПІ у м. Чернігові була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «Укрпромспец» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 05.08.2009 р. по 31.03.2012 р., за результатами якої складено акт від 30.07.2012 р. № 137/22/36570820 та зроблено висновок про порушення позивачем, зокрема, вимог: - пункту 3.1 статті 3, пункту 51, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 138.1 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток у загальній сумі 36 509 грн.; - підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пунктів 198.2, 198.6 статті 198, пунктів 200.1,200.2 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету у загальному розмірі 54 563 грн. та завищено від'ємне значення з податку на додану вартість у сумі 1 297 грн.

На підставі зазначеного акту податкової перевірки відповідачем 08.08.2012 р. винесені податкові повідомлення-рішення: № 0002782320, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 81 845 грн., з яких 54 563 грн. - сума основного платежу та 27 282 грн. - розмір штрафних (фінансових) санкцій (штрафів); № 0002792320, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у загальному розмірі 38 669 грн., з яких 36 509 грн. - за основним платежем та 2 160 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Як слідує з акту перевірки від 30.07.2012 р. № 137/22/36570820, підставами для донарахування позивачу зазначених податкових зобов'язань в оскаржуваних позивачем розмірах, слугували висновки перевіряючих про неправомірність формування позивачем складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським взаємовідносинам з ТОВ «Тантал Групп» та ФОП ОСОБА_4, оскільки, на переконання податкового органу, угоди укладені позивачем із зазначеними контрагентами не мають мети реального настання правових наслідків обумовлених змістом правочинів.При цьому податковий орган посилався на відсутність у вказаних суб'єктів господарювання реальної можливості займатись господарською діяльністю.

Спірні правовідносини на час їх виникнення регулювалися нормами Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»,Законом України «Про податок на додану вартість» та Податковим кодексом України.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цьогоЗакону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпункту 7.3.1 пункту 7.3, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна є єдиною підставою для визначення сум податкового кредиту, оскільки тільки цей документ підтверджує одну з подій, що її здійснено покупцем: чи то оплату покупцем товару чи отримання товару від продавця, що є підставою для виникнення податкових зобов'язань з податку на додану вартість.

З положень зазначених правових норм вбачається, що податковий кредит є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послу), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій.

Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Згідно пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачені правилами ведення податкового обліку.

Датою збільшення валових витрат виробництва (обігу), згідно підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», вважається будь-яка дата, яка припадає на податкових період, протягом якого відбувається будь-яка із подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів, або дата оприбуткування платником податку товарів.

Згідно пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з абзацом 1 пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановленихрозділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/ послуг або дата отримання платником податку товарів/ послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/ послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цьогоКодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з безпосереднім придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/ послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/ послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/ послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, враховуючи викладені норми Податкового кодексу України, судами попередніх інстанцій вірно зазначено про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, фактична сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, у перевіреному податковим органом періоді позивачем, в межах своєї господарської діяльності, було укладено договори про надання послуг та поставки із контрагентами: ТОВ «Тантал Групп» та ФОП ОСОБА_4

В матеріалах справи в повному об'ємі наявні первинні документи бухгалтерського та податкового обліку які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та вказаним контрагентом. Зазначені документи складені за результатами проведених операцій та з дотриманням вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», статті 44, статті 201 Податкового кодексу України, пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704) і містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою.

Отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують правомірність формування позивачем податкового кредиту та віднесення відповідних сум до складу валових витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин, про що й було зазначено судом першої інстанції та слугувало мотивом для задоволення позовних вимог ТОВ «Укрпромспец».

Разом з тим, скасовуючи постанову суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги лише в частині, що стосується господарських взаємовідносин позивача з ТОВ «Тантал Групп», суд апеляційної інстанції виходив з того, що висновки податкового органу, викладені в акті перевірки щодо порушення позивачем положень податкового законодавства в частині формування податкового кредиту та валових витрат за періоди, що перевірялись по взаємовідносинах зі контрагентом-постачальником ФОП ОСОБА_4, є обґрунтованими, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення у цій частині не підлягають скасуванню. Вказані висновки суду ґрунтувались на доводах податкового органу, що постачальниками товарів для ФОП ОСОБА_4 були суб'єкти господарювання, які мають ознаки фіктивної діяльності, що може свідчити про здійснення господарської діяльності ФОП ОСОБА_4 поза межами правового поля.

Однак, формування суб'єктом господарювання податкового кредиту та валових витрат не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» Європейського суду з прав людини дійшов такого висновку: «... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування податку на додану вартість і, як наслідок, сплачувати податок на додану вартість повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагента.

Виходячи з викладеного, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентами мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарських операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства, щодо неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість та віднесення відповідних сум до складу валових витрат по взаєморозрахунках з вказаними контрагентами за період, що перевірявся, а відтак, вони не можуть бути покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень.

Вищезазначені положення законодавства та обставини справи судом апеляційної інстанції до уваги прийняті не були. Натомість суд першої інстанції дійшов правомірного висновку задовольнивши заявлені ТОВ «Укрпромспец» позовні вимоги.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України на підставі положень статті 226 Кодексу адміністративного судочинства Українискасовує рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване помилково.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 222, 223, 226, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби - задовольнити частково.

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпромспец» - задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10.04.2013 р. - скасувати, постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 10.09.2012 р. - залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис) І.В. Приходько

Судді: (підпис) І.О. Бухтіярова, (підпис) М.І. Костенко

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
14.07.2015
ПІБ судді:
Приходько І.В.
Реєстраційний № рішення
№ 2а/2570/2614/12
Інстанція
Касаційна
Резолютивна частина
Касаційну скаргу платника податків задоволено, а касаційну скаргу контролюючого органу задоволено частково, рішення апеляційної інстанції скасовано, рішення першої інстанції залишено в силі.
Подальше оскарження
Оскарження рішення Вищого адміністративного суду України по даній справі у Верховному Суді України не здійснювалося.
Замовити персональну презентацію